№ 6
(Видає Ініціятивна група захисту прав віруючих та Церкви на Україні)*
17 квітня 84 року в газеті «Закарпатська правда» було вміщено статтю («Бухгалтер у рясі») за підписом Г. ДАНИЛЮКА, а задовго до написання статті бригада міліціянтів та КҐБ вдерлася в помешкання українського католицького священика о. Олександра ТОВТА та вчинила там повний погром, при цьому було знищено певну кількість книжок із приватної бібліотеки священика, а близько 400 примірників незаконно конфісковано і вивезено. Самому священикові було зачитано постанову про порушення «Законодавства про релігійні культи» і накладено штраф: 50 руб. Безперечно, що всього цього у статті ДАНИЛЮКА немає, немає у статті і того, що сільчани бути обурені діями (злочином) міліціянтів. Так, закарпатське с. Заставне стало свідком буденної «роботи» міліції та КҐБ, що каждоденно трудиться на ниві атеїзму. Але найстрашніше те, що між книжками є й такі, що друковані в Римі, — ось, де собака зарита! Молитва для невірних, Біблія для молоді та інше. Ось чого боїться влада!
Так ніби українські католики мають можливість молитися та сповнювати свої релігійні потреби не підпільно! Адже тільки за те, що людина у власній хаті сповнює потреби — за це карають. Признатися, ще ні один окупаційний режим, що був на Закарпатті, ніколи не вбивав і не судив на каторгу за те, що людина молиться Богові…
* * *
15 червня в селищі Довге, що на Закарпатті, серед білого дня ст. лейт. міліції Ю. Ю. СТАРОСТА накинувся на католичку Марію ТРИКУР, що два місяці тому повернулася із совєтського концтабору, схопив останню за волосся і тягнув, мов мертву, через увесь центр селища до себе в управу на «разгавор». Під час «разгавора» Ю. СТАРОСТА кричав, що вони (тобто міліція) розіб’ють їй хату, а якщо потрібно буде, то він (СТАРОСТА) Марію знасилує — «і мені нічого не буде», — заявив злочинець. Марія ТРИКУР разом із своїм чоловіком здали свої паспорти комуністам, заявивши при цьому, що не хочуть мати нічого спільного із владою, яка переслідує католиків.
Марія ТРИКУР вже тричі відбувала строки покарання у московських концтаборах, а її чоловік Михайло ТРИКУР — п’ять разів. У подружжя ТРИКУРІВ комуністи відібрали дітей і помістили їх у школу-інтернат, де в дітей позривали з шиї хрестики, їх заставляють проклинати своїх батьків, а коли дочка Марії заявила вчителям, що вони сатанинці — дівчинку зачинили в льох! Марія отримала попередження, що через місяць їх заберуть і будуть вже котрий раз судити.
Українці! Пам’ятайте, що є вірниці та вірники, що до скону вірні нашій католицькій Церкві, Україні — моліться, моліться каждодневно, повсякчас — Бог прийде на допомогу розп’ятій Україні, не марні сльози і кров невинно убієнних, замордованих по тюрмах та таборах за віру та Україну!
Одержані відомості про українського політв’язня, що невинно карається у концтаборі в Росії — Павла КАМПОВА. П. КАМПОВ важко хворий, а коли родичі надіслали хворому ліки, то табірне начальство ліки побило, КАМПОВУ заявили, що він тут здохне. Павло Кампов незаконно утримується на території Росії, де йому приготована участь Олекси ТИХОГО. В даний час КАМПОВ знаходиться у табірній лікарні. Лікарі заявили, що у них ліків нема, якщо родичі надішлють — то тоді будуть його лікувати. ТЕРЕЛЯ надіслав хворому ліки, але чи віддадуть їх хворому, ніхто не знає.
* * *
11 червня 1984 р.
Слава Ісусу Христу!
Добрий день, дорогі мої друзі! Так хотілося б хоч один раз в житті зустрінутись з Вами на нашій рідній землі, хоч перед смертю. Але це всього-навсього бажання, хотіння. Лиш би говорити… Боже, скільки я разів звертався до урядів СРСР та УРСР, щоб хоч в неволю повернули мене на Україну. Та все дарма… Скільки мук я прийняв, домагаючись, щоб повернули мене на рідну землю! Але мури холодні, а їхні серця з каменя замшілого. На все воля Божа. Я зараз у лікарні. Хворію я на серце, легені та загальна слабість. Писав я моїй сестрі Марії, щоб вона звернулася до Вас з проханням допомогти дістати ліки. Але до цього часу вона не виконала мого прохання, правда, вона уже жінка пенсійного віку. Та може і байдужість… Адже, ми так довго невільники, що за цей час окрім батька та матері за нас не забувають. Йосипе, будь ласка, не висилай те фото — я людина сліпа. Ліве око сліпне абсолютно, а праве бачить 0,1 або 10%.
Не хочу помирати на чужині! Хочеться вірити в неможливе, хочеться вірити, що доля усміхнеться і мені — мене перевезуть у концтабір на Україну, і я там спочину… Довкола все чуже, навіть повітря, яким я дихаю. Начальник табору сказав, що я тут до смерті — «отсюда живым не выйдешь»…
Цілую і обнімаю Вас. Хай боронить і допоможе Вам Бог.
Ваш
Павло КАМПОВ
Голові ЦК австрійських католиків
Пане голово!
Мир і благословіння Боже хай буде на Вас та народ Австрії!
З приводу подій, що розгорнулися навколо трагічного питання щодо справи Української Католицької Церкви, я хочу висловити свою подяку Вам особисто та австрійським католикам за їх солідарність та християнську любов до українського поневоленого народу та нашої спливаючої кров’ю Церкви.
Як праві, так і грішники є вічними довжниками Бога нашого. Від перших Бог чекає набожности та добрих справ, а від грішників — покаяння. І ми, християни, постійно молимося та справами добрих діл просимо Бога, щоб простив нашим мучителям та пом’якшив їх окаменілі серця… На все воля Божа! Але говорив Ісус: «Підете між вовків світу сього», що означає, що ми мусимо не тільки молитися, але й активно іти життям та по мірі сил творити добро та розсівати зерна любови поміж злоби скаліченого світу…
Українська Католицька Церква переживає страшні часи гонінь та переслідування. Немає дня, щоб хтось із католиків не був арештований, побитий, штрафований тільки за те, що ми молимося на рідній мові, за те, що ми є вірні найсвятішому Престолові Отця нашого у Ватикані. Наш нарід, ось уже на протязі 60 р. терпить нечувані знущання над вірою дідів наших з боку комуністичних правителів Москви. Нас заставляють безбожні комуністи вірити в тих богів, у які вони самі не вірять, нас насильно під карою смерти заганяють у російські православні храми, нам відмовляють у праві звичайного біологічного животіння… І тому сльози радости та маленького людського щастя обмивають наші серця, коли ми чуємо, що є нарід, щирий, католицький, що переживає наші болі, як свої власні. Колись ми були вкупі, творили одне державне об’єднання. І хай не все іноді йшло за Божим велінням, та ми стреміли до любові, до Божого спасіння. Вислідом наших давних зв’язків служить Українська Католицька Церква у Відні — церква св. Варвари. Сьогодні українці, мов ті сироти, розкидані по цілому світі із-за московського наїзника. Нація, що за обсягом є третя у Европі по кількості, є знекровлена та пограбована, упала в культурі та розвиткові, посміхована та скалічена,— але є Бог, що все бачить, є роботящий та щирий нарід, який має віру в майбутнє із надією в серці на нашого Господа Бога Ісуса Христа.
Уряд Москви видав новий циркуляр про повне знищення УКЦ. Ми поза законом. Із українським католиком можна робити урядовцям та міліціянтам все, що завгодно. Так, 15 червня цього року участковий міліціянт с. Довге, що на Закарпатті, Ю. СТАРОСТА, серед білого дня накинувся в центрі селища на українську католичку Марію ТРИКУР і тягнув її в управу за волосся. О, люде сліпий і без’язикий! Не було сміливця, хто б захистив католичку… Бо знають, що кара не мине нікого, хто підійме голос протесту.
Одного активіста Церкви, що перебував у концтаборі на Вінничині, два місяці виводили на мороз, обливали водою і тримали на холодному вітрові, під снігом та дощем, чекаючи, що останній покається і добровільно зніме із шиї хрестик, а коли побачили, що їх домагання марні, засудили і запроторили у Мордовські табори — про це він описував у своєму відкритому листі на ім’я главаря КҐБ Ю. АНДРОПОВА.
Постійно чуємо: «Візьми, розіпни його!» Але приходить день воскресіння, і ми віримо, що той день не за горами.
З повагою та любов’ю Ваш брат та довжник вітає Вас та Вільну Австрію.
7.6. 84 р. Львів
Василь КОБРИН
* * *
Міністрові збройних сил СРСР УСТИНОВУ
ЗАЯВА
У зв’язку із посиленням ескалації війни у Афганістані, де, як відомо, у складі окупаційних військ СРСР беруть участь і наші українські діти, яких російська військова адміністрація насильно, без їх згоди погнала на афганську бійню погибати за чужі великодержавні інтереси Москви, —
Ми, члени української Хельсінкської Ініціативної групи захисту прав віруючих та Церкви на Україні, виявляємо свій протест щодо усталених традицій московського уряду використовувати українців у військових діях поза межами СРСР у колоніальних війнах, які уряд СРСР провадить у власних цілях. Афганський народ не зробив жодних збитків УРСР, не захопив ні п’яді нашої землі, афганський нарід так само не погрожує Україні ні своїм існуванням, ні своїм прагненням вибороти свою волю від чужого займанця, яким являється Москва.
А тому — ми, як християни і як члени Української Нації, як клир Української Католицької Церкви, виражаємо свій протест проти насильного і неправомірного запроторення наших українських юнаків у несправедливу війну у Афганістані, що її веде уряд СРСР проти волелюбного афганського народу
Українська Католицька Церква бере під свою опіку та захист всіх українців, що перебувають в теперішній час в Афганістані, за винятком тих українців, що служать у загонах КГБ. Апелюючи до широких миродайних кіл Світу, ми просимо не рахувати українських військовослужбовців, що перебувають в Афганістані не по своїй волі, як військових злочинців — вся повнота вини паде на уряд СРСР.
Дана заява є офіційним документом, за яким у майбутньому міжнародному трибуналі українці, що насильно загнані на бойню до Афганістану, — будуть реабілітовані. За авантюру вищих військових кіл СРСР у Афганістані відповідальний російський шовінізм і, як відомо, 80 процентів офіцерського складу збройних сил СРСР є ярими шовіністами і людоненависниками.
Україна на власній шкірі відчула і постійно відчуває політику геноциду по відношенню до Української Нації збоку Москви. Якщо б УРСР мала власні збройні сили, які б вели війну в Афганістані, то в тому випадку виключно всі особи, що брали б участь у цій несправедливій війні, носили б тавро окупанта. Українці не хочуть ні воювати, ні цієї злочинної війни — нам потрібна воля, доброзичливість народів світу, мирне щастя для наших дітей, як на сьогодні, так і на завтра.
21.6.84 р. м. Львів
Голова Ініціативної групи захисту прав віруючих та Церкви на Україні Василь КОБРИН
Секретар о. Григорій БУДЗИНСЬКИЙ
член Ініціативної групи Йосип ТЕРЕЛЯ
* * *
Постановою Львівського облвиконкому про ліквідацію єврейського цвинтаря та використання надгробних плит у «будівництві» закінчилася акція по знищенню пам’яток старовини у нашому місті…
Ні один будівельний майданчик надгробкові плити не прийняв, тоді міськрада надала їх у розпорядження начальника тюрми. І… о, диво! У тюрмі знайшлося місце для древніх надгробних плит — ними вимощено двір тюрми, тепер вони у повній «сохранности». Так комуністи засадили тіні померлих євреїв до совєтської тюрми — воістину, юдофобству нема ні рамок, ні спину…
* * *
У місті Болехові із єврейської синагоги (архітектурна пам’ятка України кінця 17-го ст.) зробили кузню…
* * *
У місті Долина синагога служить місцевим начальникам за пекарню… Гортаємо «Історію архітектури Росії» Ігора ГРАБАРА, відділ «Україна» — синагога в Долині: 18-те ст.
* У березневому числі була надрукована частина матеріялів з шостого числа, а тепер друкуємо решту матеріялів шостого числа.
