До 50-літнього ювілею перенесення мощів святого Йосафата в римську базиліку cвятого Петра
Одним із свідків доби святого Йосафата, Архієпископа Полоцького та Вітебського є монументальне мальоване Розп’яття кінця ХV ст. Саме з ним пов’язаний давній переказ про майбутнього святого Католицької Церкви. Коли Іван (хресне ім’я св. Йосафата) Кунцевич в дитячому віці молився разом із своїми батьками у місцевій володимирській церкві св. Параскевії перед Розп’яттям Спасителя, то відчув як вогняна іскорка охопила його серце. Цей видимий знак чуда свідчив про святість його життя. В пам’ять про цю подію Володимирський єпископ Теофіл Годебський у 1720 р. переносить хрест до Успенського кафедрального собору Володимиро-Берестейської єпархії.[1] Згодом, його наступник по кафедрі, митрополит Київський, Галицький і Всієї Русі, єпископ Володимирський Феліціан Пилип Володкович у 1761р. покриває цю святиню суцільною срібною ризою. Після остаточної руйнації кафедрального собору 1785 р. хрест був поміщений в Успенську каплицю, яка була в 1765 р. влаштована в одній із прибудованих до храму келіях.[2] Проте після пожежі цієї каплиці, хрест переносять до мурованої каплиці св. Йосафата побудованої в 1780 р.[3] протоархімандритом Василіанського Чину (1772–1780), а згодом Холмським єпископом Порфирієм Важинським, ЧСВВ (1790–1804).[4] Ця культова споруда розташовувалася в межах середньовічної П’ятницької брами окольного міста, за якою простягалося передмістя Зап’ятниче[5] – місці, де в минулому знаходився дім Кунцевичів (нині вул. Миколаївська).[6] 8 лютого 1675 р. сестра майбутнього святого Зиновія (Кунцевич) Парилович записала землі Зап’ятнича владиці Венедикту Глинському, єпископу Володимирському з метою будівництва мурованої каплиці.[7]
У центрі семираменного хреста (238 Х 153) зображено ледь витягнуту фігуру роп’ятого Ісуса з білою пов’язкою на стегнах. Величезний хрест ніби виростає зі скелястої поверхні Голгофи з печерою, в якій в темному тлі ледь видніється череп праотця Адама. Згідно з давньою символікою. Кров Христа, що пролилася на голову Адама, омила всі гріхи людського роду й відкрила шлях спасіння.[8] У первісному вигляді композиція складалась із зображеного сьогодні Розп’яття і двох, окремо предстоящих перед Христом, фігур Богородиці та св. Івана Богослова, відомості про це подає візитатор Успенського собору за 1758 р.[9] Також про це свідчать й відповідні написи на горизонтальній поверхні хреста, що за словами проф. Александровича, свідчить про винятковість серед подібних українських зразків.[10] Фігури розміщувалися так, аби виникало враження, ніби вони одночасно переживають за Спасителя й перебувають під його опікою. Художнику вдалося досягнути ефекту, що уся увага присутніх у храмі скеровувалася на схилену голову Спасителя, оточену сріблястим німбом. На лику Христа помітні ознаки страждання. Хоч у середьовічному мистецтві естетична функція відгравала важливу роль, проте головною метою було досягнення релігійного співпереживання. Як і згадувалося вище, хрест був покритий суцільною срібно-золотою ризою, яка за оцінками мистецтвознавців є унікальним твором мистецтва. По периметру Розп’яття оздоблені рельєфним рокайлевим орнаментом. Майстер застосував також змішану техніку золочення й сріблення, в якій виконані німб, пов’язка на стегнах Спасителя та єпископський герб владики Феліціана у нижній частині хреста.[11]
У 1998 – 1999 рр. реставрацією святині займалися фахівці з Луцького музею Волинської ікони, які зняли шати з хреста для детальних досліджень та реставрації зображення із Роп’яття й помістили їх на хрест-макет. Обидва хрести містяться в Свято-Успенському кафедральному соборі міста Володимира-Волинського.
Цей хрест із Розп’яттям є великою релігійною святинею пов’язаною із постаттю св. Йосафата, а також й важливим високомистецьким твором. Адже він – це своєрідний путівник для дослідження волинського іконопису ХV ст.
[1]Інститут рукопису НБУ ім. В. І. Вернадського НАН України (далі – ІР НБУВ). – Ф. 160: Київська Духовна Академія, № 677: Instrumentum pro exspedienda Visitatione grli cuius tenor sequens. – 1758. – P. 12.
[2]ІР НБУВ. – Ф. І, № 2438: Коссовичъ С. Рассказы о городђ Владимірђ Волынскомъ. – 1849. – Арк. 37 зв.; Теодоровичъ Н. И. Городъ Владиміръ Волинской губениі въ связи съ исторіей Волынской іерархіи / Н.И.Теодоровичъ. – Почаевъ, 1893. – С. 148 – 149.
[3]Дверницкій Е. П. Памятники древняго православія въ г. Владимірђ-Волынскомъ / Е. П. Дверницкій. – Кіевъ, 1889. – С.57.
[4]Назарко І. Порфирій Важинський – Єпископ Холмський (1790–1804) / Іриней Назарко // Analecta OSBM. – Romae, 1963. – Ser. II. – Sec. II. – Vol. IV(X). – Fas. 3 – 4. – P. 529 – 530.
[5]Походить від назви П’ятницької церкви
[6]Дверницкій Е.П. Памятники древняго православ’я… – С. 57.
[7]Державний архів Волинської області. – Ф. 382: Луцька уніатська генеральна духовна консисторія, оп. 1, спр. 13. – Арк. 4.
[8]Ричков А. П. Сакральне мистецтво Володимира-Волинського/ А. П. Ричков. – Київ, 2004. – С. 175.
[9]ІР НБУВ. – Ф. 160, № 677. – P. 11.
[10]Александрович В. Українська пізньосередньовічна іконографія розп’яття: Типологія та функціонування / Володимир Александрович // Апологет: Матеріали IV Міжнародної наукової конференції м. Львів, 24-25 листопада 2011 р. – С. 59.
[11]Ричков А. П. Сакральне мистецтво… – С. 154.
