Після голосного листа єп. А. Горняка, що був заадресований до Священної Конгрегації для Східніх Церков і до всіх наших владик, цей лист також прихильники єп. А. Горняка таємно роздавали своїм прихильникам, і таким чином він потрапив і до нашої редакції, його було надруковано в журналі «Патріярхат» за місяць жовтень 1980 р. здавалось, що єп. А. Горняк примирився, трохи втих і зрозумів, що так дальше діяти не можна. Звичайно, для кожної здорово думаючої людини це було логічне заключення. До речі, деякий час не було з боку єп. А. Горняка жодних офіційних заяв про церковні справи й ситуацію у Великій Брітанії, ні офіційних видань, хоч правда, на цьому ж терені появляються неофіційні, анонімні, низького рівня видання, як «вільне слово», що його українці в Англії приписують єпископській канцелярії А. Горняка. Все ж таки здавалось, що єп. А. Горняк примирився з дійсністю.
На жаль і тільки на жаль, це було тільки побожне бажання, бо дійсність виявилась іншою. На адресу журнала «Патріярхат» прийшло чергове число «Церковних Вістей» за лютий 1981 p., які є офіційозом єп. А. Горняка. І з цього числа «Церковних Вістей», може, ще більше, як з попередніх, повіяло незмінною ненавистю, злобою, наклепами і цинізмом. Перечитуючи статтю за статтею, не хотілось вірити, що так можна писати, що можна мати стільки ненависти до свого брата по хресті й крові? Мимоволі постає питання, звідкіля береться у єп. А. Горняка стільки злоби? Вже стільки проминуло часу і скільки за той час накоєно лиха для нашої Церкви й української громади у Великій Брітанії, що можна було вже про все забути і зробити належні висновки, але цього не сталося.
Уявім собі, що в цій ситуації нашої Церкви у Великій Брітанії винним є не єп. Горняк, але противна сторона, то за такий довгий час можна було про все забути і прийти до всепрощення, але, на жаль, єп. Горняк сам наварив лиха і йому навіть не сниться замирюватись, а про всепрощення немає найменших познак. І все насувається питання, чому так, чому така непоступливість? Що такого сталося, що не можна було потрактувати трохи інакше?
Причиною тієї «війни» єп. А. Горняка з вірними Англії стало одне-однісіньке слово «патріярх», «Патріярхат». За це слово «патріярх» єп. Горняк видворив двох священиків з Великої Британії, позбавивши їх душпастирських обов’язків. За слово «патріярх», за «молитву за патріярха» єп. Горняк позбавив тисячі українських вірних духовної опіки, а шкільну дітвору — навчання катехизму. За це ж саме маленьке слово «патріярх» повисли колодки на дверях деяких українських церков, які були приневолені молитись перед замкненими дверима або йти в комірне до чужих церков. 1 за це ж саме слово відкинено нові покликання до душпастирського життя, не давши бажаючим студіювати потрібного посвідчення з єпископської канцелярії. Слово «патріярх» послужило для того, щоб в деяких місцях впливати на римо-католицьких священиків та ієрархів, щоб вони не давали своїх церков на відправлення Служби Божої священикам, які не підлягають А. Горнякові. Такі ж самі спроби робились й в ієрархії англіканської Церкви, але тут так гладко не пішло. Так можна було б продовжувати і вказати, які з приводу цієї ж самої причини подавались невірні інформації про нашу Церкву до чужинецької преси.
Поруч цього аж напрошується поставити питання: кому це слово «Патріярхат» чи «патріярх» шкодило? Це слово нікому не шкодило, нічого не заперечувало, не перекреслювало нашої єдности з Вселенською Церквою, але її ще більше підтримувало, воно могло не подобатись нашим ворогам, зокрема Москві, а для нашої Церкви воно означало єдність «удільних князівств», а не сепаратну дію. Мабуть цього останнього (себто єдности) побоявся єп. Горняк і тому в нього така прямо зоологічна ненависть до патріярхату і патріярха.
Такі думки находять після прочитання «Церковних Вістей» єп. А.Горняка. Скільки в них півправд, на жаль, ними залюбки користується єп. А.Горняк, бо так найлегше ввести в блуд читача, а єп. А. Горнякові на цьому найбільше залежить. Не буду вас втомлювати довгими цитатами з цих «Церковних Вістей», бо це забрало б багато часу і місця. Для того, щоб читач мав хоч посмак того, що написано, зацитую два місця:
…«Бо Митрополит Галицький і Верховний архиєпископ Львівський може бути тільки Моральним Головою нашої Церкви на чужині, яка вже є єрархічно оформлена. Ми його любимо й шануємо, бо він наш! Але Блаженніший Кир Йосиф повинен, зі своєї сторони, мати таку саму батьківську любов і пошану до Своїх, до нас усіх на чужині сущих!…»
Перекинувши картку, на 13 сторінці читаємо, як вони справді люблять:
…«В Англії вчорашні наші церковні браття і сестриці, втративши здоровий глузд, миють бари для незаконних Відправ «українських мулів» і навколішках чистять підлоги протестантських церков. Вони відрікаються своєї Катедри і своїх церков, бо там служать «супер-католики, кровопійці і ватиканські вислужники». Хто таке їм підказав? Не повірите, але маємо документ! Таку корисну «науку» подав їм сам Блаженніший Кир Йосиф у свому Різдвяному Посланні 1975/76. І вони її прийняли, ще б пак?, бо ж цю «благовість», кажуть вони, написав «старший ранґою церковний достойник, Ісповідник св. Віри і Голова нашої Церкви…»
Ось так практично виглядає любов! Вони ж пишуть, вибачте за слово, чисту брехню, що її не маючи сорому приписують Патріярхові Йосифові. З одної сторони дорікають, що наші миряни миють підлоги в чужих церквах, чи як також не раз говорять, що правлять «Служби Божі» по «корчмах», а з другої — промовчують, що на церквах, на які наші миряни складали гроші, висять замки, або вступ для них заборонений. Вони, бідолашні, забули, що єп. канцелярія доручила адвокатові порозсилати відповідні листи до наших мирян з забороною вступу до церкви. (Це сталось в Лондоні). Якщоб єп. А. Горняк мав ту силу, якої він не має, то не один з йому противних мирян на терені Великої Брітанії був би вже давно опинився на вогнищі.
Скільки ж в цих «Церковних Вістях» злоби й цинізму, що годі тут наводи, бо для того шкода часу й паперу. Це виразно показує, що мається до діла з особою, яка потрапила у монашо-священичий, а згодом в єпископський сан припадково, без жодного покликання. Христос з любови до нас був розп’ятий і помер на хресті, а єп. А. Горняк з любови до себе готовий відібрати життя своїм противникам. Це має бути приклад для вірних. Як же він може любити Христа, коли він ненавидить свого брата по хресті й крові? За час «війни», яку він розпочав за одне слово «Патріярхат» і «патріярх», можна було вже давно забути, а винним, якщо такі були, простити, але його неуступчивість, гордість, цинізм і злоба є прикметами його характеру, які перекреслюють його, як ієрарха й духовну особу.
Можна було сподіватись, що цю справу у Великій Брітанії полагодить Апостольська Столиця, а зокрема Папа Іван Павло II. Чому ця справа відтягається — невідомо, мабуть, для того, щоб більше роз’ятрювати вже й так наболілі рани.
Також повинні були сказати своє слово й наші владики.
На жаль, вони замість того, щоб ці нехристиянські вчинки засудити, толерують, а навіть дехто підтримує їх срібняками.
Дорогі Владики, добре придивіться до вашого співбрата, але і скажіть йому, що він підтинає не тільки галузку, на якій сам сидить, але також на якій і ви сидите. Скажіть, як ще довго за хрестом буде ховатись брехня, ненависть, злоба і цинізм? Зате, що робить єп. А. Горняк, всі наші владики будуть співвідповідальні перед своїм народом і Богом. Вже найвищий час, щоб спам’ятатись, щоб слово християнської любови не було тільки на устах, але в практичному житті й серці.
М. Галів
