Передруковуємо за журналом «Нива» грудень 1977
В часі зустрічі Ісуса з Петром на березі Тиверіядського озера, коли Петрові були дані вказівки щодо проводу Церкви, Ісус між іншими сказав, щоб він, Петро, пас вівці і ягнята (Йо. 21). Це недвозначно означає, що суть провідництва в Церкві полягає у пастирстві. Ісус не згадує обов’язку проповідування, не говорить про керівництво у Церкві, не дає впасти панування. Мабуть події, які збулися перед цим діялогом, яскраво показали, що Христовим учням у першу чергу потрібна духовна опіка, духовна пожива, розуміння…
Але пастирську службу можна зрозуміти егоїстично, і то до тої міри, що він, пастир, ввесь час намагається, щоб йому добре було. В Єзикиїлі глава 34, мова про таких пастирів. Були це духовні вожді Божого народу, які свою позицію використали для свого власного добра. Такий спосіб ведення спричинив загибель стада: «Ви пили молоко, одягались у вовну, різали, що було гладке, овець же не пасли. Слабих овець ви не підсилювали, недужих не гоїли; ранених не перев’язували, розбіглих не завертали, загублених не шукали. Ви правили ними жорстоко і насильно. І розсипались вони без пастуха та й стали здобиччю усіх польових звірів…» (Єр. 34, 3-5).
Сама суть духовної пастирської служби вистачаючо свідчить, що це не є служба гонорів, користи, або власти, але служба старання, жертви, зречення. Апостол Павло так про себе писав: (Я був) «під ударами надмірно, у смертельних небезпеках часто. Від юдеїв я прийняв п’ять по сорок (ударів) без одного; тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч перебував я у безодні. У подорожах часто, річкових небезпеках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках в місті, у небезпеках в пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках від братів неправдивих; у праці та втомі, в недосипаннях часто, у голоді та спразі, часто у постах, в холоді й наготі! Крім інших випадків, моя щоденна настирлива думка — журба про всі Церкви!» (II Кор. 11, 24-28).
Це лише мала частина дійсних труднощів. І коли Ісус сказав Петрові, щоб пас вівці і ягнята, Він, мабуть мав на увазі саме такий спосіб виконування пастирської служби.
Духовна пастирська служба в Церкві у наші часи попала в поважну кризу. Ми маємо керівників, маємо добрих промовців і спритних проповідників. Маємо і володарів. Надто грубо було б сказати — маємо і тиранів. Краще може — маємо вождів, які переконані, що ніхто не сміє втручатися до їхньої служби. Все це маємо але дійсних пастирів маємо дуже мало. Це спричиняє кілька проблем.
1) Складовою частиною пастирської служби є готовість розуміти людину, обтяжену проблемами. Служба пастиря не полягає в тому, щоб іншим накинути свою волю, але людей зрозуміти у рамках їх проблем. Проблеми витворюють в людині уяву, що їхня ситуація найгірша, і вони осамітнені, бо ніхто їх не розуміє. Обтяженим не треба все практикувати, але без виїмку чоловіка треба зрозуміти. Сьогодні всі люди нервові і не мають терпеливости вислухати інших. Такими стали і духовні пастирі.
2) Складовою частиною пастирської служби є і співчуття, співношення труднощів. Може дехто й вислухає чужу «сповідь», але вислухає незацікавлено, холодно. З такого пастиря мала користь. Кожний обтяжений тішиться, коли його співрозмовець слухає його з вирозумінням та зацікавленням. Дуже часто обтяжена людина не вимагає нічого іншого, як тільки того, щоб могла без жодного застереження комусь розповісти про все своє горе. Це одне з-поміж суттєвих явищ пастирської служби.
3) Складовою частиною пастирської служби є і співдвигання тягару. Труднощів наших найближчих ми легко не забуваємо. Думаємо про них, молимося з ними і за них і ціле наше єство терпить з цього приводу. Хто не має здібности понести тягар іншого, той не знає, що це дійсна пастирська служба.
Ще раз хочеться повторити — сучасне духовне пастирство в поважній кризі. Обтяжені не мають до кого прийти, кому «вилляти своє горе», відчути розуміння і співчування. Мається враження, що всі збайдужіли. Може то з тієї причини, що егоїстична пастирська служба багато легша і — цікавіша!
