«З того часу Ісус почав проповідувати» (Мт. 4, 12)
Сьогоднішньою неділею, яка зветься неділею по Просвіщенні-Богоявленні, наша Літургія завершує довший період з життя нашого Спасителя від Його Народження до хвилини, коли Він закінчив своє укрите життя в Назареті, як тесля в Йосифовій робітні, «сповнив всяку правду» перед Йоаном над Йорданом, де відбулося публічне проголошення Ісусового виступу й Ісус приступив до сповнення волі свого Отця — «оповістити час Господнього помилування» (Лк. 4, 19). Почав Він це своєю проповіддю, яка тривала потім безнастанно, аж поки вознісся на небо з останніми словами-наказом до апостолів: «Ідіть навчіть всі народи» (Мт. 28, 19).
Ісус був спершу і згодом серед більшости людей відомий як вчитель равві з Назарету. Поки частина його слухачів повірить, що Він справді очікуваний Месія, що Він той, що приніс слова життя вічного і спасення як Божий Син, всі знали про Нього, що він вчитель, мандрівний вчитель і то досі неперевершений, «бо він навчав як повновладний, а не як їхні книжники» (Мт. 7, 29). А знаменито сказав про Ісуса як вчителя Його потаємний учень, що приходив ніччю — гебрейський аристократ і вчений Нікодим: «Равві, ми знаємо, що ти прийшов як учитель від Бога» (Ів. З, 2). А навіть Його вороги не заперечують Його великого вчительського авторитету, бо кажуть: «Учителю, ми знаємо, що ти говориш і навчаєш правильно, і не дивишся на лице, але навчаєш Божої путі по правді» (Лк. 20, 21). Дорогі «Браття і Сестри! Можна б подивляти нашого Спасителя, як справді великого Вчителя, та сьогодні звернім увагу тільки на Його велику працю серед нас — Він проповідував і вчив і це Його завдання проповідувати і вчити лишив Він своїй Церкві аж до кінця нашої історії на землі.
(1) Ми майже ніколи не думаємо, якою вагомою і сильною в нашім житті є мова, слова, якими комунікуємося, передаємо собі взаємно знання і почування, передаємо здобутки минулого й сучасного людства для нащадків і майбутнього, творимо ними культури й цивілізації, а найважніше хіба є те, словом, мовою, думкою ми комунікуємось і держимо зв’язок зі самим Богом і Бог теж з нами! Це останнє — то непонятна річ в нашій людській історії, таїнство! Бог своїм Словом сотворив світ, дунувши в нас свого Духа життя, Він дав нам, нашій душі тую прикмету духа (не матерії!) творити слова, думку і бути нею в контакті з Богом. Бог і згодом, навіть по нашім упадку в Адамі, до нас говорив через наших співбратів, яких ми звали пророками, передавав нам словами свою волю, свої вказівки для життя, свої заповіді, свій Заповіт, з якого прийшло спасення і благословення для всіх народів землі. Та найбільшим таїнством цього є те, що те Боже Слово, яким постав світ, вся вселенна, прийшло в історії до нас, сталось людиною-чоловіком і Він говорив до нас! Вчив нас особисто! Лишив нам свою науку, слова життя вічного, лишив радісну вістку для життя з Ним тут, на землі, і у вічності! Це не гра слів чи риторичний засіб оповідання, але це історична дійсність Христос, Бог-Слово вчив серед нас, проповідував. І до нього бігли тисячі, слухали Його, забуваючи про свої обов’язки, забуваючи про поживу і працю. Бо бачили, що є в кого вчитися, бо бачили, що без тієї науки не можна бути справжньою людиною з її гідністю і ціллю життя. Чи потрапимо знайти якогось іншого вчителя в історії, що був так притягаючим і його наука так змінила світ і людину, щоб її життя могло стати мирним, справедливим, творчим, щасливим і радісним?
(2) Христос вчив тільки приблизно три роки. Інші земські вчителі могли б почванитися більшою кількістю років. Та чи проповідь Христа перервалась з Його відходом із землі? І тут знову дивне диво, що теж є нашим християнським таїнством. Дорогі Браття і Сестри! Христос єдиний міг як вчитель сказати: «Небо і земля пройдуть-минуться, а слова ж мої не пройдуть» (Мр. 13, 31). Це можемо бачити вже по двох тисячах років. Він передав своє слово-науку своїм апостолам і вони в Його імені, заступаючи Його Особу, як би це був Він сам (бо це означає слово «апостол»!) проповідували, продовжували Його проповідь, їхніми устами Христос далі проповідував, але вже на більшому просторі, не в малій країні Палестини, а в великій римській імперії зі завданням бути Христовими свідками, посланцями і вчителями «аж по край землі» (Ді. 1, 8).
З яким почуттям відповідальности Апостоли понесли Христову проповідь у світ, бачимо в особі св. Павла. Він не зважає на ніщо, він немов одержимий Христа ради, знає тільки одне: проповідувати Христа і то розп’ятого! І каже: «Горе мені, коли б я не проповідував Євангелія» (1 Кор. 9, 16). Своїм коринтянам він каже таке дивне слово: «Мене Христос послав не хрестити, а благовістити-проповідувати!» (1 Кор. 1, 17). А про те, що його проповідь є дійсно Христова, з неба, як казав Никодим, Павло каже: «Коли б ангел з неба проповідував вам інакше від того, що ми вам проповідували, нехай буде проклят!» (Гал., 1, 8). Христову проповідь, згодом і на письмі, понесли апостоли в світ, і вже первісна Церква знала, вірила і була того певна, що наслідники апостолів — єпископи, а з ними священики, проповідують і продовжують дальше Христову науку, Христове навчання.
(3) Сказане в сьогоднішній Євангелії — «Христос почав проповідувати» — справді був початок велетенської проповіді, яка триває досі і поширилась по цілім світі новими успішними засобами, які створила людина: друком, іконами, фільмом, радіо, телебаченням, мистецтвом. Яка могутня проповідь великого Вчителя, який проповідує і вчить своєю Церквою, яка ім’я Його носить, яку Він лишив продовжувати Його діло до кінця віків, як і каже ІІ Ватиканський Собор: «До народів послана Божим велінням Церква, щоб бути загальною Тайною спасення, — послушна наказові свого Засновника і, відповідаючи внутрішнім вимогам своєї вселенськости, старається проповідувати Євангелію всім людям. Бо й самі таки апостоли, на яких була основана Церква, йдучи слідами Христа, проповідували слово правди і зродили Церкви. А завданням їхніх послідовників є вчинити це діло тривким, щоб Господнє слово ширилося та звеличувалося і по всій землі було проповідуване і встановлене Боже Царство» (Про місійну діяльність ч. 1).
Яка велика і благословенна проповідь, якою завершив для нас своє Об’явлення через свого Сина наш Отець Небесний! Проповідь про наше спасення, про життя вічне з Христом, про благодать і істину, якими, як казав наш Іларіон Київський, — «вся страни благий Бог помилував і нас не презрі, восхоті і спасе ни і в разум істинний приведе». І не перестає ця проповідь дзвеніти по цілім світі! І не може її ніяка сила ні заборонити, ні спинити, ні заглушити, ні розбити, ні оклеветати, ні висміяти, ні заперечити. Бо це проповідь для гідної, вільної в Бозі людини, яка постала Божим Словом, коли Бог сказав: «Сотворім людину на наш образ і на нашу подобу» (Бут. 1, 26), для людини, «яка не живе самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих» (Мт. 4, 4), для людини, що потребує жити словом віри, яка проповідується (Рим. 10, 9) і остає «близько тебе в твоїх устах і в твоїм серці» (Рим. 10, 8), для людини, яка хоче й потребує запевнення в своїм житті, в терпіннях, змаганях, «що слово Господнє пробуває повік» (1 Петр. 1, 25).
Дорогі Браття і Сестри! Слухаймо проповіді, слухаймо Христові слова в будь-якій формі, приймаймо їх, жиймо ними з вірою, бо на те Христос прийшов, щоб ми словом Його спаслися, творили Його Царство на землі і до Небесного прямували. Коли одного разу дехто з народу і навіть кілька учнів Христових не могли прийняти Його слів про те, що Він дасть своє тіло і кров народам на поживу, і покинули Його через те, ніби жорстоке слово, тоді то Христос спитав своїх апостолів: «Невже і ви хочете відійти?» Петро відповів: «Господи, до кого нам іти: у Тебе слова життя вічного» (Ів. 6, 67-68). Скажім і ми: Приймаємо слова Твоєї проповіді, Господи, бо Ти єдиний маєш слова життя вічного. Амінь.
о. І. Музичка
