Ви, що в Христа хрестилися,
в Христа зодягнулися
В наших серцях постійно ще гомонять дзвони Ювілею 1000-ліття хрещення Руси-України, неначе пригадуючи і закріплюючи велику науку та істину того Ювілею, що наша перемога є у воскреслому Христі, який присутній стало між нами, з хвилиною, коли ми стали християнами: «Ось я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Матв. 28, 20). Цю правду глибоко схопив св. Павло і він бачить все наше щоденне буття в Христі, і цей вислів він так часто повторяє, бо зрозумів цей великий Апостол силу Хрещення, яким ми наново народжуємось, або, як каже наша Літургія, — ним стається наше пакибитіє, починаємо існувати наново, зодягаємося в Христа і в дійсності стаємось до Нього подібними, стаємось НИМ, коли Ним живемо і Його словом та благодаттю, або, як сам Христос казав, — стаємось гілками виноградної лози і тією виноградиною є Він сам.
Ми відсвяткували торжественно з великою вдячністю перед Богом і перед світом наш Ювілей і, як це звичайно буває між людьми, тепер поглиблюймо думкою те, що сталося з нами в 988 році та які овочі воно принесло, з якими ми жили й живемо. Це добрий і корисний спосіб думання, бо ним з пережитого творимо висновки і практичну науку для життя. Призадума ця не є легка, бо йдеться про незвичайну нашу переміну, йдеться про великі духовні вартості, які ми отримали і отримуємо в Хрещенні.
У зв’язку з нашим Ювілеєм появилося чимало наукових праць, доповідей, якими вчені хотіли показати і доказати, що принесло нам Хрещення в Києві за Володимира. Всі без винятку згідні з тим, що охрещенням Руси почалось інше життя в наших предків на полі духовному, культурному, політичному, економічному. Усі висновки тих вчених — наших і чужинецьких — більше-менше правильні й правдиві. Для нас, віруючих християн, наш Ювілей пригадав щось більше і про те з таким наголосом говорив вже перший український київський митрополит Іларіон у своїй славній проповіді. Звернім увагу, скільки разів він у другій частині тієї проповіді наголошує особу Ісуса Христа, в якого ми увірували, в якого ми хрестилися й зодягнулися, якого ми почали славити, що його ми стадом стали, до якого розгорілася в нас любов, який полюбив нас, бо Він єдин свят, єдин Господь во славу Богу Отцю, бо — і тепер дослівно: «Христос побіди, Христос одолі, Христос воцарисся, Христос прославися. Велій єси, Господи, і чудна діла Твої, Боже наш». Гарні це слова нашого першого митрополита. Цей перший наш мислитель проповідував своїм вірним, що Хрещення дало нам Христа, який став присутнім в нашій історії. Це є найбільше значення нашого охрещення і це є велика історична наша дійсність. Постійна присутність Христа між нами — це спасенна праця і проповідував її головно св. Павло і треба б догадуватися, що Іларіон роздумував над тією наукою, а може зокрема над такими словами св. Павла, які написав він у листі до поставленого ним єпископа-учня Тимотея. Св. Павло в першому листі до того свого вірного учня каже: «Як слід поводитися в домі Божім, в церкві Бога живого, яка є стовпом і основою правди» Тим. З, 15).
Христос дав, лишив нам Церкву, тобто живу спільноту людей, які зодягнулися в Нього в Хрещенні, які Христом живуть та, що вже така спільнота не є суспільним організмом, людською організацією, але спільнотою Христового Духа і вона перемінюється в самого Христа, Христа містичного, що значить — таїнственно скритого в тому надприродньому живому організмі з людей. Ми охрещені творимо в Церкві Христа, що далі живе на землі, вчить, творить, а навіть умирає і воскресає, як колись коли в тілі жив між нами. В нашім Хрещенні ми стали тим Містичним Христом-Церквою і саме першою вартістю нашого охрещення є те, що Христос своєю Церквою став у нас, серед нас присутнім.
Коли Христос почав вчити зараз по своїм охрещенні в Йордані, люди відразу відчули, що мають перед собою справжнього вчителя, який говорить як той, що має власть, а не як книжники (Мат. 7, 29). Він збирав біля себе великі маси стомленого і прибитого народу-людей, що почувалися як вівці, що не мають пастиря (Мат. 9, 36). Так само сталося в історії. Христос зостався своєю Церквою, щоб далі вчити, проповідувати і збирати навколо себе стомлених і розгублених, нести добру новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити час Господнього помилування (Лк. 4, 18-19). Ми не спостерігаємо того, що Христос це своєю Церквою постійно робить і Він в історії став єдиним, що те Боже визволення своєю правдою-словом стало приносити.
Де ділись усі філософи й ідеологи, що проголошували свої слова теорій і науки, які називали вони «правдою»? Зникли вони з історії, і ми сьогодні розсліджуємо тільки їхні помилки, а то й часами нісенітні думки, щоб радше з їх помилок вчитися і переконатися, що Христа ніхто з них не заступив. Христос зостався своїм словом в історії без зміни. «Ісус Христос учора й сьогодні — той самий на віки» (Євр. 13, 8). Він проголошує і проповідує свою правду безнастанно.
Він почав проповідувати і на наших землях по нашім охрещенні, і ми пізнали Його слова життя вічного. Цього заперечити неможливо. Тому теперішній папа Іван-Павло II говорив у Польщі в 1979 році так: «Не можна виключити Христа з історії людини. Виключування Христа з історії людини — це акт проти людини». Великі слова і правдиві. Коли викинемо Христа з нашої історії і дійсности, за ким підемо? Кого тоді нам слухати? Де Гарантія, що слова інших учителів є правдою і визволенням і ведуть вони до певної майбутньости тут, на землі, й у вічності? Христос своєю присутністю серед нас через свою Церкву вчить і провадить.
Якою, отже, благодаттю є присутність Христа в нашій історії по нашому охрещенні, скільки рятунків і помочей ми прийняли від Нього і через Нього і все це можемо назвати нашою перемогою через Христа і Його благовість. Треба нам тільки дивитися на явища та історичні події глибше, а не тільки оком журналіста, що поверхово нотує факти, а не зглиблює їхньої причиновости, участи в них людської психіки-вдачі, складних процесів і дії людської злоби і пристрастей, а над усе — участи в них Божого Провидіння і Христового слова, що серед людської сваволі й самолюбства веде людство до Його, Богом встановленого, призначення. Єдиний Христос міг сказати майже страшні слова: «Без мене не можете чинити нічого», або: «будьте добрі, я переміг світ!». Хто міг чи може таке сказати споміж людей? Роздумуймо про нашу історію і нашу дійсність під кутом того євангельського світла Христових слів і тоді побачимо правдиві благословенні овочі події 988 року.
Св. Павло називає Церкву, що нею Христос є присутній серед нас, стовпом і основою правди. Всяка будівля залежить від фундаментів і стовпів, на яких побудована. Хиткий і податливий фундамент, слабкі стовпи з крихкого матеріялу чи зле поставлені — захитають усю будівлю. Ясне і зрозуміле порівняння. Церква є основою і стовпом правди, бо вона Христова, бо вона — Христос, а Христос приніс в світ і свідоцтво про правду для світу й людства. Коли на суді сказав Він це Пилатові, той римський прокуратор-правитель, коли почув те слово, махнув легковажною рукою і додав з глумом: «Що таке правда?» Не бачив він між людьми правди, не бачив її в знаменито зорганізованій своїй державі, що її урядовцем він був. А правда — це основа мислення, світогляду, дії і життя людини, бо це дійсність, це те, що справді існує, а не створене людським розумом і фантазією. А існує тільки те, що створив Бог і людина може це пізнавати, в своїм розумінні відтворювати, бачити і на основі того творити. Бог — це найбільша дійсність, в якій «живемо, рухаємось і існуємо» (Дія. 17, 28). Жити і діяти в іншій дійсності, як тій, що створена Богом, або творити її не на Божих законах існування, пізнавання і мислення — це життя і дія в темряві, це хід із зав’язаними очима, це зір ума з фальшивими або кольоровими чи й чорними окулярами, що кінчиться в проваллі. Тому Христос теж одинокий в історії міг сказати про себе: «Я є дорога, правда і життя» (Ів. 14, 6), а при іншій нагоді: «Хто зо мною, не буде в темряві блукати, а буде мати світло життя» (Ів. 8, 12), чи ще в іншому місці: «Пізнаєте правду і правда визволить вас» (Ів. 8, 32).
Наше охрещення принесло нам Христову правду-науку, так потрібну до гідного життя людини. А гідність та велика, бо Христовою наукою стали ми дітьми Божими, не тваринами, яких можна тримати в неволі, по людській волі тортурувати, вбивати, поводитись справді, як з тваринами. Христова правда: у Хрещенні стаємо дітьми Божими. Це наша гідність. Ми отримали основи і стовпи для будови життя в Христі в любові, братерстві й справедливості. Ми отримали світло серед темряви на тому мрячному Сході Европи. Коли жили ми тими правдами, ми були сильними, ми визволялись, ми рятувались від загибелі. Коли ми йшли за людськими правдами-вигадками, ми йшли в неволю гріха, тратили людську гідність і права — ставали рабами й підніжками поганих володарів, ми тратили любов і єдність між собою, ми служили божкам та ідолам неправди і несправедливости і наша Україна, безталанна і обдерта, сиротою блукала над Дніпром, плачучи, і ніхто в світі того не бачив, як це описав нам Шевченко.
І знову пригадаймо слова теперішнього папи, якими він говорить про той обов’язок Церкви говорити правду: «Церква як скарбниця благовісті спасення, може і має пригадувати людям, а зокрема правителям-урядам держав, які є їхні основні етичні обов’язки у шуканні спільного добра». Хто інший в світі має право говорити про такі обов’язки і то могутнім цього світу?! Такою є Церква-Христос між нами! Хто має право сказати нераз болючу правду проти небезпечних наук та ідеологій, як це сказав той самий папа в Азії в 1984 році: «Система марксизму дозволила на явні несправедливості, які існують, а й створила вона нові, загрожуючі в прямий спосіб мирові в світі».
Христос і Його Церква — це основи правди. Ми пізнали правду-Христа в нашому охрещенні. В охрещенні прийшла до нас благодать-Христос і Його істина (Ів. 1, 17). Ми перемагали з Христом, коли ми жили і Його заповіді сповняли. Це найбільша вартість, яку отримали ми хрещенням. Св. Павло тому й сказав: «Все можу в Христі, що мене укріпляє» (Фил. 4, 13). Цю надзвичайну надприродну духовну силу через воскреслого Христа і Його правду-науку для життя дочасного і вічного ми отримали нашим охрещенням в 988 році.
о. І. Музичка
