21 травня, 1971 року група українських студентів із Філядельфії, Іван Бережницький, Олена Бережницька, Роман Петик, Олена Куземська, Марія Ратич та Ізидор Ратич, зачали протестну голодівку проти номінацій і свячень о. І. Стаха та о. В. Лостена єпископами УКЦеркви. Вони зайняли місця під огорожею катедри Непорочного Зачаття при Френклін вулиці, розклали там свої коци й мішки до спання, принесли зі собою пояснюючу літературу та свічки, і при кожній нагоді пояснювали людям та кореспондентам преси і радіо причини їхнього кроку. В суботу до цієї групи долучилось чотирьох студентів із Чікаґо: Олесь Черінь, Марта Гарасовська, Роксоляна Бігун-Сацюк та Олег Сацюк. Усі вони мотивували свій чин так:
«Учасники голодівки протестують проти разючої беззаконности номінацій о. І. Стаха та о. В. Лостена на єпископів Української Католицької Церкви Конґреґацією для Східніх Церков, яка старається узурпувати історичні права помісности нашої Церкви.
Учасники голодівки осуджують рішення отців І. Стаха та В. Лостена не піти на зустріч бажанням Верховного Архиєпископа Української Католицької Церкви Кир Йосифа Сліпого, щоб відложити свячення аж до Архиєпископського Синоду, який відбудеться цього літа. Непорушне право Синоду Українських Єпископів вибирати нових єпископів для Української Католицької Церкви є ґарантоване умовами Берестейської Унії, та підтверджене постановами II Ватиканського Собору.
Учасники є глибоко стурбовані браком моральної відваги у отців І. Стаха та В. Лостена коли вони цінять свої особисті амбіції вище добра своєї Церкви і народу.
З огляду на те, що рішення обох отців не шанувати законів своєї Церкви ані бажань її Голови примусило учасників ступити на цей болючий крок, вони заявляють, що оба отці особисто відповідають за здоров’я голодуючих».
Українська громада, а зокрема активніші члени патріярхального товариства не залишали цих молодих відданих людей самими ні на хвилю вдень, ні вночі. Вони пильнували їх, доглядали, і хоронили ночами під час коли зривалася буря, прикриваючи сплячих. Вже на другий день голодівки появилось багато цвітів біля студентів від співчуваючих громадян, а опісля почали надходити телеграми:
«Ваша відданість і відвага в боротьбі за прадідівські права Української Католицької Церкви скріплюють нашу віру в перемогу наших спільних ідей. Наші серця є з вами.» Підпис: «Члени і прихильники патріярхального Товариства у Гартфорді, Коннектікат.»
«Салют вашим героїчним крокам для справи Української Католицької Церкви. Держіться гідно!» Др.сЕмільян Дерій з Дружиною.
«Дорогі Студенти! Наші молитви і моральна піддержка з вами під час вашої відважної акції. Господи благослови вас!» Віра і Ярослав Качай.
Першим із наших отців духовних прийшов і поблагословив студентів на місці голодівки хрестом, яким колись благословив Українську Дивізію в Галичині о. І. Нагаєвський, а опісля отці В. Головінський, М. Харина, та Т. Бариляк.
Студенти видержали у своїй постанові голодівки чотири дні аж до моменту переведення проблематичних і опротестованих свячень. Їхній драматичний крок і вимовна самопосвята не зворушили сумлінь двох номінатів ані завідуючого цілою висвячувальною кампанією Митрополита Сенишина. Це одначе студентів не зневірило, але навпаки. Вони виявили громаді не тільки запал і відданість, але й громадську зрілість, знаходячи все нові методи їхньої акції за права і правопорядок у їхній Церкві.
