Вістка про смерть колишнього глави підпільної Української Католицької Церкви в Україні Блаженнішого Митрополита Володимира Стернюжа сколихнула широкою українською громадою в Україні й українській західній діаспорі. Високопреосвященніший Владика Володимир у ранніх годинах, 29 вересня 1997 p., у княжім городі Львові, на 91 році життя, перенісся у Божі засвіти. На устах багатьох вірних стояло питаня чому? З молитовною просьбою виривались слова — Господи, прийми його праведну душу там, де немає вже ні болю, ні печалі, а життя безконечне.
Всі ми свідомі незаперечної істини, що хто народився мусить померти. Отже, всі ми знаємо, що смерти нам не оминути. Але незалежно від цього маєстат смерти незмірно діє на кожну людину, будь вона віруючою, чи ні. Ми є безпосередніми свідками, як щойно недавно смерть принцеси Діяни і Мати Тереси сколихнула, майже, цілим світом без огляду на різні конфесії. Власне маєстат смерти є цією неохопною і безмежною силою Божого Провидіння. Кожна смерть ставить крапку над дочасністю, а водночас спам’ятує тих, що залишились жити, щоб були все приготованими до того містка, що є переходом до вічного життя, яке нам приготовив Всевишній Господь, наш Спаситель Ісус Христос.
Хоч Блаженніший Митрополит Володимир прожив страждальне довге життя у безмежному й відданому служінні Христовій Церкві, й належав до тих не багатьох щасливців серед своїх співбратів-ієрархів, які загинули і відійшли, як ісповідники віри, який дожив патріяршого віку й був безпосереднім свідком воскресаючої Української Христової Церкви в Україні, підносивсь разом зі своєю паствою з колін до воскресшого життя, але його, навіть сподівана смерть, сколихнула широко серцями вірних Української Католицької Церкви.
Світлої пам’яти Блаженніший Митрополит Володимир довгі, довгі роки записував книгу свого багатогранного й багатотрудивого, терплячого життя добрими і Богу угодними ділами. Сьогодні Владика Володимир стоїть перед престолом Всевишнього Триєдиного Господа Бога й смиренно говорить — Господи Боже, я не закопав Твоїх щедрих талантів, якими ласкаво мене нагородив, але за Твоєю допомогою обильно помножив на Твою Божу славу й добро мойого страждального народу. Так Владика Володимир своєю відданою з посвятою працею, своїм Божим словом кликав женців на жниво до Божого виноградинка. Були ці женці, деякі вже перенеслись у Божі засвіти, а чи мало ще залишилось, які дальше віддано з посвятою ідуть слідами свого Владики Володимира.
Пригадаймо собі, ті, здавалось би, майже, непроходимі часи, коли нашу УКЦеркву було поставлено поза букву закону, як неіснуючу. На Заході її було названо «Мовчазна Церква», але її існування у підпіллі й тихий шепіт молитов по лісах, дебрах, цвинтарях був могутнім голосом, який виривався понад Залізну Занавісу й ми чули виразно цей молитовно-благальний голос на Заході. Ми чули її дихання, ми знали, що наша Помісна УКЦерква непоборно живе у підпіллі, а Блаженніший Володимир у особі звичайного робітника, сторожа чи санітара був її главою. Тоді проти нашої Помісної УКЦеркви були спрямовані всі диявольські сили Радянського Союзу, але не були спроможні подолати і знищити духовної сили Української Христової Церкви.
Не можна не згадати, коли у час воскресаючої Помісної Української Католицької Церкви в Україні намагались її обмежувати і навіть укладати у т.зв. Чотиристоронній Комісії, у якій Московська Патріярхія і представники Ватикану намагались, щоб і на далі наша Помісна УКЦерква мовчала й не виходила поза рамки ними дозволеного. Вони пробували діяти для нас без нас. Все це урвалось, коли Блаженніший Митрополит Володимир опустив залю нарад і сказав, що не поверне так довго, як Російська Православна Церква не буде готова визнати неканонічним псевдособор з 1946 р. у Львові й не буде готова визнати Українську Католицьку Церкву, як Церкву інституцію і правного члена, а не тільки, як групи греко-католиків… Як знаємо, що цього по сьогодні не зробила РПЦерква. На цьому роля Чотиристоронної Комісії закінчилась. Після того наша Помісна УКЦерква дальше безперебійно продовжувала вільно й незалежно ставати з колін, до нового творчого християнського життя. Це була мужня постава глави підпільної Української Церкви Блаженнішого Митрополита Володимира Стернюка, яка виразно визначала одиноко правильний шлях, дальший ріст і розвиток нашої Церкви.
Пригадаймо його мужній виступ — промову під час Синоду УКЦеркви, що відбувся у червні 1990 р. у довшому слові під час зустрічі з Папою Іваном Павлом II накреслив долю нашої страждальної Церкви і сказав такі слова: «Російська Православна Церква, яка вважає себе в праві мати повну церковну юрисдикцію і структуру біля нас, ставлячи нескрито свої претенсії і свої перешкоди для нашої праці й розвитку. Не боїться вона вживати навіть кпин чи публічних закидів, що ми — владики, які вийшли з катакомб, не є визнані Апостольським Престолом, не маємо легальних територій, не маємо прав ані повновластей і тим самим не маємо права організувати нормальне церковне зорганізоване канонічне життя і працю».
І дальше Владика Володимир говорив: «Щоб скріпити позиції Української Католицької Церкви нашим проханням є:
- Торжественно визнати наші права й наші давні межі наших єпархій, яких маємо бути законними пастирями з волі Вселенського Архиєрея.
- По повному упорядкуванні нашої ієрархічної структури на наших землях, прохаємо сповнити Вашу обітницю, що по відзисканні волі нашої Церкви і упорядкуванні її організаційної структури завершити її церковну будову визнанням нашого патріархату, згідно з заявами II Ватиканського Собору, папи Павла VI, який не міг цього зробити «Сальтем про Темпоре», і згідно з Вашим, Святіший Отче, бажанням тієї хвилини діждатися і таке добро нашій Церкві й народові зробити…».
Свою промову до Папи Івана-Павла II Владика Володимир закінчив словами: «Без цих старань і засобів ми можемо залишитись в очах світу, а головно в очах східніх братів, як безформна маса, якою ніхто не журиться, а яка, обезкровлена переслідуваннями, не матиме сил піднестися скоро на свої ноги перед своїм Вчителем і Спасителем».
Блаженніший Митрополит Володимир Стернюк виявився вірним послідовником ідей св.п. Патріярха Йосифа. Пригадується його побут-візитація у США у половині 1991 року. Владика Володимир був гостем Владики Василя Лостена. Найстарший незалежний Католицький Коледж на Горі св. Марії у Емітсбурґу, що в штаті Мериленд нагородив Владику Стернюка почесним докторатом «Гоноріс Кавза», якого йому вручено під час відвідин США. При цій нагоді Владика Володимир посвятив наріжний камінь під будову церкви св. архист. Михаїла у Дженкінставні. 25 травня 1991 року відбувався з’їзд Українського Патріархального Товариства у Філадельфії, на якому був дорогим гостем Блаженніший Митрополит Володимир і виголосив глибоко-вдумливе привітання. При тій нагоді Владика Володимир відвідав майже всі більші поселення української діяспори в США. Для того, щоб ближче запізнатись з життєвим шляхом св.п. Блаженнішого Володимира подаємо його загальний біографічний нарис.
Владика Володимир Стернюк народився 12 лютого 1907 р. на Львівщині в селі Пустомитах, у священичій родині. Батько Володимира був деканом Стрийського деканату. Його юнацькі роки припали на період українських визвольних змагань 1918-1920 років. Це був період українського відродження й української державности. Початкову освіту здобув у Львові, а середню розпочав у Малій Семінарії оо. Редемптористів у Львові, а закінчив у Бельгії. У липні 1927 р. поступив до маиастиря оо. Редемптористів, у Сант-Тронді у Бельгії. У 1928 р. склав тимчасові обіти, а в 1931 довічні. Під час навчання у Бельгії закінчив курс філософії і богослов’я у Боплато та Лювені. У липні 1931 p., у Лювені був висвячений на священика, свячення довершив Владика Василь Ладика. Огець Володимир Стернюк прожив довгий час у Бельгії, звідси є його знання французької мови. У 1932 році о. Володимир Стернюк повернув до Галичини і зайняв становище провінційного консультора оо. Редемптористів. Працював у Галичині — Львові, Тернополі, Івано-Франківську (Станіславові) і на Волині. Після другого приходу більшовиків на наші землі о. Володимир був у манастирі. По т.зв. «львівському соборі» у 1946 р. манастир був закритий, а всіх жителів манастиря викинули. Отцеві Володимирові вдалося улаштуватись на працю у бібліотеці при вулиці Ломоносова у Львові. В 1947 р. він був заарештований і засуджений у Москві на п’ять років. Сидів у таборі Архангельської области, біля міста Ерцево, серед самих бандитів. Після звільнення у 1952 році повернувся до Львова й тут працював сторожем у парку, а згодом рахівником у галузі зеленого господарства. У міжчасі перейшов вишкіл санітара й до відходу на пенсію працював санітаром при швидкій допомозі. Виконуючи цю працю, о. Володимир потайки сповняв свою душпастирську працю, сповідав хворих, хрестив дітей, на бажання людей відправляв Служби Божі. В такий спосіб старався і виконував свої душпастирські обов’язки.
У 1964 році, у Львові, Владика Величковський висвятив о. Володимира Стернюка на єпископа і взяв його на свого помічника. Це деякий час було таємницею, але коли прийшлось вчити кандидатів на священиків і їх висвячувати, то це вже не могло залишитись повною таємницею. Після виїзду Владики Величковського приходилось Владиці Володимиру самому висвячувати нових священиків. І так Владика Стернюк діяв до часу «гласности» і «перестройки».
До речі, життя Владики Володимира Стернюка це також світлий фрагмент історії нашої Помісної УКЦеркви, це її обличчя. До цієї далеко неповної сильветки нашого дорогого Владики Володимира слід хоч згадати його появу у Вічному місті — Римі, на Синоді УКЦеркви, що відбувся у минулому, 1990 році, наприкінці місяця червня, де їх Блаженство Володимир разом з іншими своїми владиками з України представляв живу, діючу й творчу Українську Греко-католицьку Церкву й пригадав Папі Іванові-Павлові II, що нашій Церкві належить визнання патріярхату. Цим Владика Володимир підкреслив, що питання патріярхату не є тільки побожні бажання української діяспори, але всієї Української Католицької Церкви, себто в Україні і в діяспорі.
Похоронні обряди розпочались 29 вересня 1997 р. з перенесенням, о годині 2-ій після полудня, тіла Блаженнішого Володимира до катедри св. Юра, а о годині шостій того ж дня відбулися поминальні Богослуження. Катедра св. Юра була відкрита в ніч і день. Похоронні Богослуження відбувались кожного дня до 2-го жовтня, коли відбулись завершуючі похоронні обряди. Св. Пам’яти Блаженнішого Митрополита Володимира похоронено у крипті архикатедри св. Юра. В особі Блаженнішого Митрополита Володимира Українська Церква втратила великого подвижника Христової Церкви і незрівняного українського патріота, який мужньо ніс свій хрест, як душпастир і Владика УКЦеркви.
Вічна Йому Пам’ять!
Микола Галів
Про перебіг похоронів постараємось подати у наступному числі.
