В Україні греко-католики почуваються меншістю, але що таке справжня меншість, можуть розповісти вірні Грецької Католицької Церкви, яких налічується трохи більше як 5000 у світі. Про цю маленьку спільноту в ексклюзивному інтерв’ю «Патріярхату» розповів Екзарх Димитріос Салахас.
– Що означає бути греко-католиком у Греції?
– Кожна східна Церква має свою історію. Коли вони єдналися з Римом, то відділялися від православних Церков. Саме тому православні дивляться на тих, хто належить до східних католицьких Церков, як на зрадників. Деякі східні католицькі Церкви були жертвою римського прозелітизму. Але нині ми не мислимо категоріями прозелітизму чи уніятизму – просто існуємо. Ми – маленька Церква, існуємо лиш одне століття, але Греко-Католицька Церква в Україні існує вже багато століть. І тому ми кажемо нашим братам-православним, що східні католицькі Церкви мають право на те, щоб бути східними католицькими Церквами в єдності з Римом. Ми маємо багато спільного: і спільну мову, і спільну традицію, навіть спільний одяг під час літургій. Частина православних нас відкидає, але ми існуємо й далі як східна Католицька Церква. Православні кажуть, що цю проблему треба вирішити. Але як її вирішити? Нам кажуть, є два способи: «Якщо хочете належати до Риму, добре, але якщо хочете бути в єдності з Римом, ставайте латинниками. А якщо не хочете бути латинниками, повертайтеся до нас, православних, до Православної Церкви». Але ми, упродовж століть будучи вірними і традиції, і Римові, хочемо залишатися такими, якими є: у цілковитій єдності з Римським Апостольським Престолом і при цьому зберігати саме східну традицію, яка нам притаманна.
– Чи є різниця між тим, як ставиться держава до Православної Грецької та Католицької Грецької Церков?
– У Греції офіційною є Православна Церква. У конституції записано, що всі мають право на своє віросповідання і дотримання релігійних практик. Проте наша Церква не має офіційного юридичного статусу. Саме нині ми намагаємося домогтися від уряду визнання того, що ми, католики чи то східного, чи то латинського обряду, маємо офіційний статус. У різні способи намагаємось шукати виходу з тої ситуації, в якій перебуваємо. Із Православною Церквою у нас відносини нормальні, але не надто добрі й не надто розвинені. Грецька Церква традиційно є дуже суворою щодо Католицької Церкви: проти латинників і проти Папи. На людському рівні ми в добрих стосунках з викладачами та єпископами, але на офіційному церковному годі знайти порозуміння. Наприклад, ми організовуємо тиждень молитов за єдність Церков, але православні не хочуть брати в ньому участі. Та ми й далі робимо це. Може, то і є свідченням католицької віри, яке ми повинні нести як католики. Я є прихильником того, що Церква і держава мають бути відділені. Латинська Церква не має якихось переваг чи якихось особливостей перед державою. Тісні відносини між Церквою та державою ніколи не йдуть на користь Церкві. Завдання Церкви і держави – дбати про благочинні акції, сиротинці і так далі. Але держава не може віддавати певну перевагу тій чи тій Церкві, навпаки, повинна намагатися допомагати всім тим, хто є громадянами тої чи тої держави.
– Що переважає в ідентичності грецьких католиків – літургійна візантійська традиція чи приналежність до Католицької Церкви?
– Літургійне життя кожної Церкви – це спадок нашої універсальної Церкви. Різні Церкви з допомогою традицій та звичаїв, які мають у своїх літургіях, можуть показати весь цей багаж, все це багатство традицій, якими володіють. А тому літургійна ідентичність є фундаментальною. Певні речі, можливо, потрібно реформувати, модернізувати, тому й відбуваються літургійні реформи. Але ці реформи повинні брати до уваги той реальний контекст, у якому нині перебуваємо.
Розмовляла Мар’яна Карапінка
