ПРОПОВІДЬ БЛАЖЕННІШОГО ЙОСИФА
НА ХІРОТОНІЇ МИТРОПОЛИТА СТЕПАНА І ЄПИСКОПА ІННОКЕНТІЯ
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
«Величає душа моя Господа,
і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм»
(Лк. 1,46-47).
Радіє душа наша в Господі, що сьогодні силою Святого Духа і цим святим рукополаганням передаю святу Христову власть двом Вчителям віри, Архиєреям і Пастирям нашої святої Української Помісної Церкви. Радіємо сьогодні всі, що наша Церква-Страдниця в Україні і на поселеннях цією подією дає живий доказ, що вона живе, змагається і в ній увіковічнюється діло Христове, як це каже Другий Ватиканський Собор, ісповідництвом, терпіннями і ось двома новими Апостолами в особах нових Архиєреїв — Степана і Іннокентія. Нехай буде благословенна ця хвилина, нехай подяка наша лине сьогодні до неба, нехай прославлений буде Бог у Пресвятій Трійці Єдиний, що зглянувся на смирення народу нашого, скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних, наситив благами голодних, багатих відіслав з порожніми руками (Лк. 1,52-53).
Преосвященні і Дорогі Владики, мої Браття! Ви бажали, щоб я уділив Вам цю святу хіротонію і «доброї справи Ви бажали» (1 Тим. 3,1). Цією струдженою рукою передав я Вам святий повний терпіння дотик Слуги Божого Митрополита Андрея — мого великого Попередника на Києво-Галицькім Престолі і через апостольське наслідство Ви увійшли у тисячолітню вже чергу спадкоємців-єрархів цього Престола, на якому сиділи і владіли велетні духа, що були всім для всіх у своїм народі, зокрема в часах лихоліть і поневолення.
Цим дотиком і святим рукоположенням Ви одержали наче важний символ Вашої приналежности до тієї Святої Української Церкви, що «обідрана сиротою на своїй землі плаче», але не сльозами розпачу, а радше сльозами любови і віри Магдалини, що їй «узяли Господа, і не відає, де положили Його» (Ів. 20,13). Цим святим рукоположенням Ви стоїте перед Вашою Церквою, Вашим великим народом, перед Вашою Україною із великими відповідальностями, які в Христі Ісусі є хрестом, що його маєте нести враз із своїм народом і своєю Церквою в одності з ним, «щоб сповнити всяку правду».
З нами сьогодні тут у соборі Святої Софії, неначе Сестри Київської Софії, — духи великих святих Предків наших — Володимира, Ольги, Йосафата, Андрея. Стоїмо перед ними і перед картиною Останнього Суду, про який читає нам нинішня свята євангелія із нашими відповідальностями берегти велику їхню спадщину, берегти їхню апостольську віру, берегти рідного благочестя, берегти рідні святі права Церкви і народу і горіти їхньою любов’ю до Господа і Його вічних правд! У Ваших руках — їхні заповіти, в яких чути відлуння пророчих слів апостола Андрея на київських горах. Збережіть їх ненарушеними і несплямленими у вірності своїй традиції, відчуваючи дотик рук, через які сплила на Вас ця Божественна Благодать, рук патріярших, які носять печать вірности через каторгу і тюрми.
Нехай Господь Вас благословить і кріпить, а Пресвята Богомати — наш Покров — все має Вас під своєю опікою. Амінь.
Собор Св. Софії в Римі
Неділя 1 березня 1981 р.Б.
Йосиф,
Патріярх і Кардинал
