Український Католицький Екзархат в Англії є малий — всього лиш 14 священиків. Можна дивуватися, чому Ватикан вважав відповідним очолити це мале число священиків екзархом-єпископом.
Приклонники і поклонники ватиканської політики добачають в цьому велику прихильність Святішого Отця до Української Церкви. Мовляв, це є наявний доказ його піклування нашою Церквою і бажання її розбудувати. Але чи можна розбудувати Церкву, помножуючи таких єпископів?
Напевно не вдасться розбудувати наше церковне життя почерез таких єпископів, як єп. Горняк. Дальші деталі боротьби проти нього, спричинені його одвертим спротивом визнати Блаженнішого Отця Йосифа Патріярхом, ми подаємо в слідуючих рядках. Вони малюють сумний образ. Вірні почали домагатися респектування їхніх почувань і їхніх слушних домагань. Єпископ і частина священства, йому послушна, спротивилась і уживає екстремних і не все чесних засобів, засланяючись леґалізмами — церковним і державним англійським. Вірні сприйняли таку поставу як вислів злої волі і як визов і зареагували також гостро, але все таки далеко не так гостро, як єпископ.
Боротьба затягнулася і грозить зниженням цілого позему життя нашої громади у Великій Британії. Ми хочемо вірити, що здоровий розум і почування чесности таки візьмуть верх: або сам єпископ побачить, що треба завернути з фальшивої дороги, або з Риму прийдуть рішення, які покладуть край спробі будувати нову пашківську республіку.
Ми віримо, що прикрі переживання близьких нам вірних в Англії не підуть намарне, що інші кандидати на удільних князів зрозуміють небезпечність своїх хворобливих бажань і залишить їх. А вірні може зрозуміють, що небезпеку треба бачити здалеку і негайно і рішучо треба їй протиставитися.
Зневаження священиків. Після цього, як єп. Горняк одверто відмовився визнати Блаженнішого Отця Йосифа Патріярхом, дійшло до ряду ексцесів, в яких миряни, не маючи змоги досягти єпископа, зневажили деяких із тих священиків, що станули по стороні єпископа. І так, один священик мусів тікати після того, як переконував людей, що це не єп. Горняк виламався із послуху, але що це саме Блаженніший виломлюється з послуху папі. Інший повчав, що не треба слухати патріярхальників, бо вони діють за большевицькими вказівками на шкоду нашій Церкві — люди вийшли з Церкви. Ще інший, емерит, накинувся на тих, що вносять заколот, та що причиною того всього був усунений о. д-р Музичка; вірні співом заглушили того рода проповідь, а розлючені жінки парасольками потурбували раніше всіми шанованого священика. Інші священики, приклонники єп. Горняка, розповсюднювали різні пасквілі, із закидами в сторону Блаженнішого Патріярха. Вершком тих інцидентів було, коли один священик перервав св. Літургію, коли дізнався, що люди не дали грошей на тацу, й вийшов з церкви так і не докінчивши Богослужби.
В днях 10-11 березня, 1976, в Манчестері відбувся Соборчик Духовенства УКЦеркви у Великій Британії. Соборчик вирішив наступне (в скороченні):
- Ми стоїмо на правопорядку. Патріярхат може створити тільки Апостольська Столиця.
- В Богослужбах дотримуємося однообразно приписаних літургічних рубрик і жодних новостей та забаганок ми не вводимо.
- «Патріярший гимн» ми не вводимо в нашу церковну практику.
- Усі церковні таци та збірки мусять бути апробовані місцевою церковною Владою. Всякі спроби надужиття в тій справі є нелегальні і підпадають під карні закони цієї країни. Теж всяке порушення спокою під час Богослужби, а теж зневага священика, Бритійське Право карає.
- Особам, а навіть групам осіб чи громадам, які впроваджують бойкот Відправ, якщо не покаються і не зроблять рішучої постанови поправи, наші Отці Душпастирі мають моральне право відмовляти душпастирських послуг, включно з відмовою Святих Тайн і християнського похорону. Такі практичні душпастирські засади поручав священикам С.Б. Митр. Андрей в 1911 році. Подібно будуть поступати параф. уряди і єписк. канцелярія стосовно осіб, які нарочно легковажать собі церковною членською вкладкою.
- Вірні, які свідомо — словом, пером, або ділом поширюють наклепи на церковний Провід і Духовенство, є наражені на церковні кари, а навіть екскомуніку.
- Ми будемо виконувати дальше нашу чисто душпастирську працю згідно зі засадами св. Євангелії, духом Хр. Церкви і нормами церковного права, для добра наших Вірних і добра цілого Українського Народу.
Радо протягаємо братню руку до нашої Укр. Правосл. Церкви.
Постанови Соборчика підписали: о. Мих. Ратушинський — Радник Консисторії, о. д-р Степан Вівчарук — канцлер Екзархату і о. д-р Теодор Тисак секретар Соборчика.
Із 14-ти священиків у Вел. Британії абсентувались п’ять, а один опустив наради на знак непогодження з накиненими ухвалами — отже, в Соборчику брало участь 8 священиків. Постанови прочитано не у всіх церквах, навіть деякі з тих, що брали участь у Соборчику, відмовились їх відчитати у своїх церквах.
В Різдвяному Листі канцлера о. д-р Степана Вівчарука до Мужів Довіря, Церковних Зв’язкових і Церковних Помічників, о. канцлер м. ін. пише: «…На свобідній чужині, останніми часами, наш Вертеп-Церква теж у пониженні, а багато служителів зазнало кривди… Деякі люди частинно втратили довір’я до Божого Провидіння і захитались в терпеливості… Вони… задумали на власну руку «будувати» новий «Український Вертеп»… Що нам робити?.. Не відступаймо ані кроку назад від правопорядку… Прощаймо усім, що нас кривдять…»
Патріярхальний Комітет скоментував цього листа і на цей коментар о. канцлер Вівчарук відповів 5 березня 1976 р. із такими м. ін. замітками:
«Візьміть в руки катехізм, бо нам усім вже з полудня і похорони зростають кожного дня. Вашого Патріярхального Комітету, ані я, ані священики, ані наша Церква в цій країні не признають. Отож: всі Ваші свавільні вчинки є нелегальні, а злі кроки — є гріхом… Навіть комуністи так не поступають… Біля Вас щось не в порядку… Нині ми є свідками чогось небувалого. Мого листа прошу трактувати за чисто приватного… Пишіть про наші справи до Риму, може там Вам щось поможуть…»
В середущій Англії (Нотінґгам) розпочато листовний діялог з Нунцієм і збірку підписів під петицію до Святішого Отця, щоб усунув єп. Горняка. Приготовляють делегацію до Нунція.
Багато людей боїться йти до великодньої сповіді, бо бояться підпасти під вплив священиків, які використовують цю нагоду, щоб впливати на вірних.
Патріярхальний Комітет у Брадфорді випустив вже третє число цикльостильного журналу «За Патріярхат». В числі, м. ін., є побажання Патріярхові, Молитва за Патріярха, біографічні нотатки з життя Патріярха, опис поїздки делегації до Патріярха в лютому 1976 p., промова Кир Івана Прашка в Римі в час Святого Року, стаття о. Щудла, ЧНІ, прихильна справі Патріярхату, про діяльність Патр. Комітету в Кіхлей, про обряд, та інші.
В Бюлетеню Об’єднання Українців у Вел. Британії (ОУуВБ) ч. 2/98, Редакція займає становище до різдвяних подій (перервання Богослуження на Різдво і першої неділі по Різдві і до «агітації» Патріярхального Комітету, щоб бойкотувати збірку на тацу) в слідуючий спосіб: «…Ми стояли і стоїмо на становищі у вивершенні УКЦеркви патріярхатом. Однак… це… належить… ієрархії… Перервання Архиєрейської Служби Божої… ми засуджуємо…
Згідно брітанського Еклезіястичного Закону з… 1860 p…. влада по церквах… належить настоятелям і заряду храмів… Настоятель церкви посідає забезпечене право… (веліти) арештувати порушників спокою в Божому домі… Згідно з Еклезіястичним Судовим Правом, члени даної церкви не можуть, ані не сміють вести підривну агітацію проти церкви, позбавляючи її матеріяльних засобів.
Управа гуртка О.У.Ж. в Пітерборо повідомляє що вони запросили священика на Свят Вечерю і він запрошення прийняв. Одначе, коли мала дівчина в церкві піднесла Просфору, священик відмовився поблагословити. Причиною священик подав, що він не визнає СУБ. Священик відмовляється вчити дітей релігії, бо, як він каже, не варто вчити тих дітей релігії, що їх батьки визнають Патріярха. Перед Великим Постом жінки хотіли випрати рушники в церкві; священик не впустив їх до церкви і сказав, що принесе рушники і не хоче їх більше бачити. Підчас проповіді миряни чують лиш наругу, священик називає їх рабівниками та дияволами, та й твердить, що в Римі, при Блаженнішім, запанував диявол ще від 72-го року і кидає ненависть між Церквою і людьми. Священик виганяє людей з церковного подвір’я, а миряни кажуть священикові, що вони мають право до своєї церкви і хай він сам забирається.
Лондонський «Католік Геральд» із 23 квітня 1976 видрукував статтю Річарда Довдена п.н. «Я боюсь за моє життя, каже український священик». Цей священик не хоче подати свого прізвища, він каже, що українську громаду у Великій Британії опанувала мала, але сильна група бандерівців, які тепер хочуть поширити свої впливи і на Церкву. В цьому вони прикриваються стремлінням до Патріярхату. «Вони кажуть, що є проти комуністів, але вони є такі самі» — сказав цей священик. (Вони) «спонукують українську громаду до фінансового бойкоту Церкви, а тоді збирають гроші для своїх політичних цілей».
Єпископ Горняк — дальше пише Р. Довден — сказав, що цей священик хоче залишити парохію, але єпископ прохав його залишитись принайменше до Великодня, бо інакше треба б закрити вже другу церкву.
Згаданий священик також висловився про висвячення одружених. Він вважає, що хоча це є дозволене в Українській Церкві, Кардинал Сліпий не має права висвячувати поза своєю територією Львова.
Стаття пише про це, що Блаженніший поставив статую самого себе на фасаді української церкви в Римі із написом «Йосиф І, П». «П» означає «Патріярх».
