Ти дум вінки та слів пророчих
братам незрячим кинув сміло;
розвів знов ватру серед ночі,
що в їх душі вже ледве тліла.
Відкрив, в кайданах сплячим,
очі і вдарив в кобзи грім — акорди;
ввілляв відвагу неохочим, —
в рабів встромив свій зір погорди.
«Борітеся! — сказав — з катами
і не коріться вже нікому,
крім влади власної над вами,
хіба лиш Богові одному!»
Дзвенить безсмертне слово, мідне,
від Дону ген — аж до Бескиду;
твій прапор слова вже не зблідне,
— ми з ним назустріч волі підем.
Сокаль, 1937 р.
Поділитися:
