Мешканці Гантеру й околиці 14 жовтня відзначили жалобну річницю смерти бл. п. Патріярха й Кардинала Йосифа Сліпого. В церкві св. Івана Хрестителя о год. 10 ранку поминальну Службу Божу з Панахидою відправив душпастир о. д-р Володимир Фіґоль, підчас якої виголосив проповідь про мало відомі події з життя бл.п. Патріярха Йосифа в Духовній Академії у Львові, де о. Володимир був питомцем-студентом і професором, і з Сибіру, де він також був на засланні. Під час побуту на Литві чув від багатьох литовців-в’язнів, що були разом з Патріярхом на Сибірі. Після богослуження в гражді відбулися жалобні сходини, які започаткував молитвою о. В. Фіголь і попросив до поминкової доповіді Андрія Бука, відомого довголітнього парафіяльного діяча. Доповідач на вступі підкреслив, що Боже Провидіння послало нашій Церкві і народові в XX сторіччі двох великих синів народу: Великого Митрополита Андрея Шептицького і його наслідника св. п. Блаженнішого Патріярха Йосифа. Митрополит Андрей, богослов-мислитель, український релігійний і національний велетень духа.
Прелегент накреслив детально довголітній тернистий життєвий шлях великого сина українського народу св.п. Патріярха Йосифа, бо сином сам покійний назвав себе у своєму посланні з нагоди 90-річчя народин, кажучи: «Нехай мої слова будуть висловом моєї любови до вас, моє духове стадо, мій дорогий Український Народе, якого я є СИНОМ і якому стараюся служити весь свій вік». І трудився: як студент, відтак професор і ректор Духовної Академії, відтак арештований, позаочно суджений на смерть, відтак митрополичий престіл, 18-літнє заслання-каторга, чудесне визволення, вкінці 21 років у Римі, «на так званій волі», як казав Покійний, «бо яка мені воля, коли моя Церква і народ в неволі». Хіба ж це не Боже Провидіння-чудо, що наш покійний каторжник отець Йосиф витримав 18-літнє заслання, повне тортур, наруг, знущань і в похилому віці, на 71-му році життя, вийшов на волю зі страшної каторги, якої не видержали всі наші єпископи, багато священиків, синів-дочок української Церкви-народу, не падав духом сам і других закладників піддержував своїми посланнями. В 1963 році звільнений з каторги стараннями Папи Івана XXIII, на Другому Ватиканському Соборі вимагав піднести Києво-Галицьку Митрополію до гідности патріярхату. Доповідач вичислив усі старання, наукові праці і надбання, які покійний отець Йосиф довершив у Вічному місті Римі і на поселеннях: собор Святої Софії, Український Католицький Університет з 6-ма філіями, манастир отців-Студитів, світське релігійне товариство «Свята Софія» — Патріярший фонд, патріярший двір з церквою свв. Сергія і Вакха й іконою Жировицької Божої Матері, українську парафію у Римі, двома наворотами в 1968 і 1976 роках відвідав українські поселення у вільному світі.
Доповідач пригадав два пророчі сни-візії покійного Патріярха Йосифа на засланні в далекому Сибірі: перший з них, «що він знаходиться у Римі, його вітають Вселенський Архиєрей і численні отці», сповнився 27 років тому; другий: «він бачив українську Церкву в тріюмфі Воскресення» відбувається цього року. На рідних землях почалася свобода релігії, віддають, відкривають, відбудовують знищені церкви, у Львові, по 44 роках, відправлено в Соборі Св. Юра, при величавому здвизі народу архиєрейську Службу Божу, величавий здвиг молоді «Українська Молодь Христові».
Н. Н.
