Хоч Христос і Христова Церква учить нас, що людське життя на землі є тимчасовою, дочасною мандрівкою, а закінчення її — це смерть, що є ключевою точкою — переходом від дочасного до безконечного життя, Божої вічности, є незаперечною дійсністю, то всеж таки втрата кожної людини викликає у нас безмежний душевний біль, жаль і смуток. Очевидно цей безмежний жаль і смуток є куди більший , коли від нас відходить людина, яка для нас всіх була мила, дорога і незаступима. Людина, що все своє довге життя присвятила Христовій Церкві й українському народові. Такою людиною був Патріярх Києво-Галицький і всієї Руси-України, Помісної Української Католицької Церкви, Блаженніший Отець Йосиф і Кардинал Сліпий.
Вістка про його смерть блискавично рознеслась по усіх закутках світу по той і цей бік Залізної завіси, перетинаючи без перепон і труднощів всі кордони й океани, глибоко сколихнула всією українською громадою без різниць релігійних чи групових переконань. Ця сумна вістка не в одного витиснула сльози в очах, бо відійшов великий Муж, що записав світлі сторінки не тільки в історії Української Церкви, але й в загальній історії боротьби нашого народу.
7 вересня 1984 p., далеко від рідних земель, від княжого города Львова, на 93 році життя, знеможене і утомлене, перестало битися серце Патріярха Йосифа. Погас наш непоборний Патріярх Йосиф у старості віку. Зокрема, боляче прийняли цю сумну дійсність члени Українського Патріярхального Товариства та всі його близькі послідовники. На жаль, не всім, що бажали взяти безпосередню участь у похоронах, щоб скласти свій поклін і сказати востаннє «прощай» главі нашої Церкви, Блаженнішому Патріярхові Йосифові, могли це здійснити. Всеж таки завдяки подорожній компанії «Кобаснюк», зокрема Вірі Шумейко та допомозі Варки Бачинської й Андрія Ластовецького, вдалося одержати догідніші ціни на літак до Риму, що уможливило більшій кількості мирян взяти участь у безпосередніх похоронах Патріярха Йосифа.
У вівторок, 11 вересня 1984 року, у вечірніх годинах українська група прочан у числі 41 особи відлетіла до Риму. Велика літакова споруда піднеслась у небесні простори. Турбомотори, безперервно працюючи, гуділи. І в задумі надходили думки, спогади з різних святочних зустрічей з Патріярхом Йосифом. Напрошувалося питання: а що буде далі, як нам перейти ці кризові дні у відсутності Блаженнішого Патріярха Йосифа? Чи це вже остання проща до Вічного Міста — Риму? Так, у роздумах про нашого Патріярха Йосифа скоро пройшов час, і наш літак приземлився на римському летовищі Да Вінчі.
На летунському майдані у Римі ми зустріли українських прочан з Мюнхену, які також прилетіли на похорони Патріярха Йосифа. Серед них побачив давніх знайомих — проф. Володимира Янева з дружиною, владику Володимира Дідовича з о. Дубицьким, д-ра Григорія Васьковича й інших. Щирі потиски рук-привіту, короткі запитання і в поспіху всі прощались, бо всі прямували до своїх замовлених місць побуту в Римі. Наша група з Нью-Йорку розділилась на дві: одна поїхала до готелю, а друга — до Патріяршого дому при Мадонні деї Монті.
У Патріяршому дворі нас привітали наші преподобні сестри та призначили наперед замовлені кімнати. Це був ще передобідній час. Можна було помитись, поголитись, переодягнутись й взагалі трохи відсвіжитись. Тут ми вже застали деяких прочан, що прибули скоріше — Дарію Кузик, панство Миндюків, Рому Навроцьку. Вже прибув дехто з Торонто. Привітався з владикою Іваном Прашком з Мельборну — Австралія, о. Євгеном Горбачем з дружиною.
Похоронні відправи в середу, 12 вересня 1984 р.
У середу, 12 вересня, о год. 4:30 розпочались офіційні похоронні обряди. Ще перед початком похоронних відправ о. Павло Когут з Франції відправив заупокійну Службу Божу у сослуженні багатьох отців. Слід підкреслити, що на протязі цілого тижня, себто від дня смерти до дня похоронів постійно відправлялись похоронні обряди за упокій душі Патріярха Йосифа. У міжчасі, себто після закінчення заупокійної Служби Божої і початком похоронів, голова проводу ОУН Ярослав Стецько, виголосив у церкві прощальну промову. Вірні співали «Святий Боже, святий кріпкий…». Двома рядами підходили прочани до домовини Патріярха Йосифа, складаючи йому глибокий поклін і цілуючи його руки та чоло. Виразно було видно, як майже у кожного спливали сльози з очей.
У перших днях після смерти Патріярха Йосифа перед виїздом до Канади прибув гелікоптером Папа Іван Павло II і віддав останню прислугу померлому Патріярхові, поцілував його в чоло і праву руку та помолився за його душу.
Ще перед початком Парастасу, в середу, 12 вересня, члени крайової управи з США — Леонід Рудницький, Василь Колодчин, Василь Пасічняк і Микола Галів мали коротку авдієнцію у Патріярха Мирослава Івана Любачівського, під час якої заявили йому повну піддержку.
Ще перед запечатанням домовини Патріярха Йосифа Ева Піддубишин поклала грудку землі, привезену з України. Точно в означений час розпочались похоронні обряди, які довершив наслідник Патріярха Йосифа, Блаженніший Патріярх Мирослав Іван Любачівський у сослуженні секретаря Священної Конгрегації для Східніх Церков, Владики Мирослава Марусина та митрополитів: Максима Германюка з Канади і Стефана Сулика з США; преосвященних єпископів: Владики Івана Прашка — з Австралії, Владики Ізидора Борецького — з Торонто, Канада, Владики Сфрема Кривого — з Бразілії, Владики Андрія Сапеляка — з Арґентіни, Владики Іннокентія Лотоцького — з Чікаґо, США, Владики Августина Горняка — з Лондону, Англія, Владики Михайла Гринчишина — з Франції, Владики Славомира Мікловша — з Югославії, Владики Роберта Москаля — з Парми, США, протоархимандрита чину Отців-Василіян Ізидора Патрила — з Риму, архимсандрита Отців-студитів о. Любомира Гузара, архимандрита Івана Гриньоха, мітратів: о. Володимира Андрушкова, о. М. Бутринського і при співучасті багатьох, багатьох наших священиків.
Окремо слід підкреслити, що у похоронних відправах брав участь від Української Православної Церкви в імені Блаженнішого Миторополита Мстислава Скрипника Владика Володимир Дідович з о. Дубицьким з Мюнхену. Також слід підкреслити, що під час похоронних відправ був заступлений увесь Божий Люд, був заступлений увесь політичний, громадський, науковий, мирянський, молодечий світ і всі монаші чини. Під час похоронних відправ співом керував працьовитий о. ректор Іван Музичка.
З собору Святої Софії неслись хоральні симфонії молитов, рясно зрошувані щирими сльозами до Всевишнього Господа Бога за Батька, Главу нашої Помісної УКЦеркви Патріярха Йосифа, який величаво лежав у домовині, а душа його у засвітах прислухалась до наших розпачливих надгробних ридань та радувалась, що його паства так об’єднано відпроваджує — прощає його у Божу вічність. Під час відправ офіційний представник Ватикану прочитав італійською мовою слово про покійного Патріярха Йосифа.
Перед закінченням Парастасу покладено на Патріярха Йосифа «воздух», яким закрито його обличчя. І пронеслись драматичні слова похоронної пісні, які збудили до болю жаль і смуток у всіх учасників: «Вічная пам’ять, вічная пам’ять, вічная пам’ять…». Могутньо-жалібні звуки цих слів виривались з собору Св. Софії і неслись у синь вечірнього осіннього римського неба, розлягаючись і несучись широко на всі сторони світу. Вони також понеслись туди, у далеку холодну підбігунову північ до Патріярха Йосифа співв’язнів. До тих, що були його вірними, а він був їх Владикою, як відповів Патріярх Йосиф на запитання великого Папи Івана XXIII, у яких таборах він перебував.
З закінченням Парастасу процесія з владиками, священиками і мирянами вийшла з Св. Софії під спів «Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний». Погасав незабутній римський день, 12 вересня.
Четвер, 13 вересня 1984 р. — день похоронів
Це був гарний, погідний, сонячний, осінній день у Римі.
Це був звичайний робочий день, і артерії Риму пульсували, як звичайно — гамірно й жваво, але нам, прочанам, здавалось, що все було відмінне, не таке, як раніше, ми цього не спостерігали, не чули, не бачили. Ми думали тільки про наш біль, про наш жаль і смуток, про нашу незрівняну втрату, втрату людини, що приходить на світ раз на сотні й більше років. Ця безмежна й болюча втрата заслоняла нам усе, що біля нас діялось і відбувалось. Нам здавалось, що все перестало на якийсь час жити й рухатись. Ми ховались від сторонніх із своїми сльозами в очах, щоб і нас не бачили розжаленими, немов малих дітей, що згубили своїх батьків. Але чи є хтось у силі, щоб міг устояти проти маєстату смерти? Ось такі й подібні думки роїлись в голові, а непрошені, невинні сльози самі скочувались по обличчі на стоптану землю. Бажалось десь заховатись, бо біль стискав горло і паралізував голосові струни…
Площа Св. Софії безперестанно заповнювалась священиками, монахами і монахинями українських й неукраїнських чинів, мирянами з різних місцевостей і континентів. Зокрема виділялась численна група мирян з Англії, США, Канади, Австрії, Німеччини, Франції, Бельгії, Польщі, Югославії, Пряшівщини, Італії, серед яких було чимало видатних громадських і політичних провідних патріярхальних діячів. Перші дна ряди крісел на площі Св. Софії зайняли гості-чужинці, серед яких, як завжди, вирізнявся голляндський монах у білому, великий приятель покійного Патріярха Йосифа — о. Веренфрід ван Страатен, американський амбасадор в Апостольскій Столиці Пітер Мирфі, представники, священики і єпископи латинської і східніх Церков. Прибули офіційні чинники Ватикану, архиєпископ Аккіле Сільвестріні, що є міністром зовнішніх справ Ватикану, декан кардиналів кардинал Карло Конфальонієрі, апостольський нунцій монсіньйор Люїджі Поджі, представники ватиканського дипломатичного корпусу при Апостольській Столиці, 14 кардиналів та інші церковні достойники. Площа Св. Софії заповнилась прочанами. Перед собором Св. Софії покладено домовину св. п. Патріярха Йосифа, обкладену багатьма вінками і квітами від різних організацій та установ.
Із сторони Українського Католицького Університету надійшла процесія і зупинилась на площі біля домовини. Священики і владики стали великим колом біля домовини св. п. Патріярха Йосифа. На підвищенні, біля собору Св. Софії сиділи кардинали й офіційні чинники Ватикану. Серед українських владик також був присутній уже згаданий представник Української Православної Церкви, Владика Володимир Дідович. Перед самим престолом Блаженніший Патріярх Мирослав Іван Любачівський, поруч з ним — два митрополити Максим і Стефан та Владика Мирослав Марусин. Тут слід згадати додатково, що прибув на похорони Владика Платон Корнеляк з Мюнхену, Німеччина. В цілому це творило незабутню історичну картину з похоронів св. п. Патріярха Йосифа у Римі.
Поволі втихають голоси пісні «Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний…». Почалася заупокійна архиєрейська Служба Божа, яку відправив у сослуженні вищеназваних наших владик і священиків Блаженніший Патріярх Мирослав Любачівський. Під час служби Божої дияконував о. Небесняк, порядком богослуження керував о. Петро Стецюк, а хором з посвятою керував працьовитий і відданий о. д-р Іван Музичка. На жаль, мабуть з перепрацювання, о. Іван Музичка з п’ятниці на суботу, тобто з 14 на 15 вересня вночі захворів на серце і зараз перебуває у шпиталі. Коли наша група покидала 19 вересня Рим, то були вістки, що о. Ів. Музичці дещо покращало. Молімось за здоров’я о. Ів. Музички.
Пронеслись знову і знову хоральні молитви до Всевишнього Господа Бога за упокій св. п. душі незрівняного Христового Ісповідника Патріярха Йосифа. Увесь зібраний Божий Люд брав безпосередню участь у безкровній жертві, заупокійній Службі Божій за Патріярха Йосифа. Блаженніший Патріярх Мирослав Іван Любачівський виголосив проповідь, присвячену великому Мужеві, Ісповідникові Христової Віри, Патріярхові Йосифові. Проповідник говорив із зворушенням, в його голосі відчувалось тремтіння. Він сказав: «Минуть віки, а він світитиме, як приклад поєднання Божого з людським, релігійного з національним, минаючого з вічним…» (Проповідь друкуємо повністю на іншому місці).
Дальше продовжувалася св. Літургія. Багато прочан приступило до св. Причастя. Після закінчення св. Літургії виступив декан кардиналів, кардинал К. Конфальонієрі, який провів разом з римо-католицькими єпископами, священиками, монахами й монахинями спільну похоронну молитву за душу покійного і виголосив коротку й змістову промову, присвячену Патріярхові Йосифові. Дбайливо опрацював слово про Патріярха Йосифа і майстерно виголосив його по-італійському Владика Мирослав Марусин (його слово друкуємо на іншому місці в українському перекладі).
Найбільше зворушливим моментом під час похоронів була хвилина, коли архимандрит, голова Львівського Крилосу, о. Іван Хома читав уривки «Завіщання Блаженнішого Патріярха Йосифа», яке також повністю друкуємо на іншому місці. Біля тисячі учасників на похоронах мовчки й непорушно з великою увагою прослухали вагомі слова заповіту Патріярха Йосифа, який він писав на протязі одинадцяти років, від 1970 року починаючи і 1981 роком закінчуючи. Отець Іван Хома читав спокійно й виразно. Під час читання заповіту тільки чутно було схлипування. Не відомо, чи були такі сильні, що могли стриматись від переживань і сліз. Це був винятковий і неповторний момент, що його не можна ні описати, ні змалювати, його можна собі тільки уявити і відчути.
І знову пронеслись слова молитов Панахиди, і знову пролунали жалібні голоси «Вічная пам’ять…». Під спів «Святий Боже, святий кріпкий…» формувався і проходив похід-процесія з домовиною св. п. Патріярха Йосифа на чолі. У поході йшло багато священиків, владики, монахи, монахині й миряни. Домовину несли владики й священики. За домовиною несли вінки й квіти. Похід пройшов навколо собору Св. Софії до крипту Св. Софії. Під час цього співали «Святий Боже, святий кріпкий…». У крипті Блаженніший Патріярх Мирослав довершив запечатання гробу і знову пронеслось жалібне «Вічная пам’ять…».
Обід в Українському Католицькому Університеті
У четвер після похоронів владики й запрошені гості мали спільний обіду їдальні УКУ. Під час обіду голова Львівського Крилосу, архимандрит Іван Хома, в імені всіх членів Крилосу прочитав «Становище Крилосу» до ситуації після смерти Блаженнішого Патріярха Йосифа. Крилос вирішив, що наслідником померлого Патріярха Йосифа є обраний коадьютор Мирослав Іван Любачівський — верховний архиєпископ Львова, тим самим він є спадкоємцем Києво-Галицької Митрополії, себто главою Помісної УКЦеркви і тим самим має титул Патріярха, і що Крилос заявляє йому повну і всесторонню допомогу. Становище Львівського Крилосу друкуємо повністю на іншому місці.
Поминки по св. п. Патріярхові Йосифові
Поминки по св. п. Патріярхові Йосифові відбулись увечері, о 6 годині в цей же четвер, 13 вересня 1984 р. в залі Домус Марія. У поминках взяло участь понад 500 осіб. Тризну відкрив і одночасно був її господарем член Львівського Крилосу архимандрит Любомир Гузар. При відкритті він виголосив глибоко продумане вступне слово, підкреслюючи велич св. п. Патріярха Йосифа, який залишив для нас неоціненну багату спадщину. «Ні більше, ні менше, — сказав архимандрит, — ми повинні дальше йти його слідом і з його духа печаттю». Поруч з тим о. Любомир Гузар передав учасникам становище Львівського Крилосу, який вирішив, що коадьютор Мирослав Любачівський є прямим сподкоємцем померлого Патріярха Йосифа і тому ми вшановуємо Блаженнішого Мирослава Любачівського титулом «патріярха». Цю заяву Львівського крилосу присутні прийняли постанням з місць і бурхливими спонтанними оплесками, до яких долучились і наші владики, що сиділи за почесними столами. Оплески були довгі, довгі, мабуть для декого несподівані. Блаженніший Патріярх Мирослав Іван Любачівський був дуже зворушений. Слово о. Любомира було змістово добре опрацьоване, проглядно і зрозуміло виголошене. (Слово о. Гузара також повністю друкуємо на іншому місці).
За почесними столами сиділи: по середині Блаженніший Патріярх Мирослав Іван Любачівський , митрополити Максим і Стефан, єп. Андрій Сапеляк, єп. Іван Прашко. єп. Платон Корнеляк, єп. Ізидор Борецький, єп. Є.Кривий, єп. Михайло Гричишин, єп. Славомир Мікловш, єп. Роберт Москаль і протоархимандрит Ізидор Патрило. Під час тризни промовляли: в імени владик промовляв Владика Стефан Сулик, від Української Православної Церкви в імені Блаженнішого Митрополита Мстислава — Владика Володимир Дідович, в імені священиків — о. мітрат Маріян Бутринський, від Українського Світового Патріярхального Об’єднання (УПСО) — д-р Богдан І. Лончина, в імені українського уряду в екзилі — президент Микола Лівицький, від імені ОУН — голова проводу Ярослав Стецько, від Закордонного Представництва УГВР — його голова д-р Мирослав Прокоп, від ОУН (М) під керівництвом Миколи Плав’юка — Леонід Філь, від СКВУ — д-р Петро Саварин, від українських науковців — проф. Володимир Янів, від українських науковців Гарвардського осередку — проф. Омелян Пріцак, від Світової Федерації Українських Жінок (СФУЖ) — Богданна Крушельницька, від українських комбатанських організацій — д-р Мирослав Малецький, від Пласту — д-р Юрій Старосольський, від СУМ-у — мґр Євген Гановський, від Союзу Українців у Великій Брітанії — ред. Ілля Дмитрів і останній промовець, офіційний представник канадського уряду сенатор Павло Юзик, який також говорив в імені Українського Народнього Союзу. Звичайно, було багато більше представників різних організацій, які були готові висловити кілька слів, як голова Наукового Товариства ім. Шевченка д-р Ярослав Падох, мирянські представники й інші. Після промов учасники прослухали уривок із «Завіщання» Патріярха Йосифа, записаного на магнетофонну плівку.
Закінчуючи поминки, о. Любомир Гузар сказав, що наші поминки були б неповними, якщо б ми не відмітили одного дуже важливого факту, а саме якби ми не згадали і не подякували тим, що були біля Патріярха Йосифа на протязі довгого часу, у найтяжчі хвилини в ніч і день, а ними є архимандрит Іван Хома, о. Петро Стецюк, сестра Михаїла і сестра Текля. Присутні вставанням з місць і довгими, довгими спонтанними оплесками всім названим висловили щиру подяку.
На закінчення о. Любомир Гузар висловив змістовне заключне слово і всім подякував за щирі слова співчуття та участь у поминках, які закінчено співом «Вічная пам’ять». Підсумовуючи, слід підкреслити, Що поминки були переведені добре, за що належить признання і подяка господареві о. Любомирові Гузарові. Так закінчено один період і відкрито другий у історії Помісної Української Католицької Церкви.
На похоронах Крайову управу США репрезентували: Леонід Рудницький, Василь Колодчин, Василь Пасічняк, Єва Піддубчишин, Ярослав Постушенко, Роман Данилевич і Юліян Головчак.
Після похоронів
Після похоронів, що відбулись 13 вересня 1984 p., багато учасників зразу покинули Рим, зокрема прочани з США, щоб взяти участь у демонстрації у Вашінґтоні, але також велика частина ще залишилась у Римі. Блаженніший Патріярх Мирослав Іван Любачівський для прочан і українських представників різних організацій уділяв авдієнції. Під час цих авдієнцій крім того, що всі заявили свою допомогу і повну піддержку для Блаженнішого Патріярха Мирослава, але також порушувано цілу низку різних питань. При цій нагоді Блаженніший Патріярх Мирослав запізнався з багатьма питаннями і проблемами нашого церковно-релігійного і громадсько-політичного життя. Блаженніший нікому не відмовив авдієнції і до всіх з увагою і зрозумінням прислухався. Також багато українських прочан і громадські та мирянські представники були тепло прийняті на авдієнції Владикою Мирославом Марусиним у Східній Конгрегації.
Прочани, що жили при Мадонні Деї Монті, мали нагоду 17 вересня ц.р. привітати президента СКВУ д-ра Петра Саварина з його уродинами. Д-р Василь Маркусь привітав у імені всіх солінізанта, д-ра Петра Саварина, вручаючи китицю квітів, склав йому найкращі побажання і многих та благих літ, що присутні піддержали і заспівали «Многая літа». З цією метою був замовлений торт, який всі спожили разом з солінізантом. Це була несподіванка для д-ра Петра Саварина, який в своєму імені та від своєї дружини зворушливо подякував преподобним сестрам за щедру гостину у патріяршій гостинниці та всім учасникам за несподіванку й побажання.
18 вересня був присвячений скромний вечір Блаженнішому Патріярхові Мирославові, який заініційовано, в порозумінні з головою УПСО д-ром Б. Лончиною й іншими членами організованого мирянського руху. В цьому вечорі взяли участь всі учасники — жителі Патріяршого двору, преподобні сестри з преподобною матір’ю на чолі. Вечір відкрила коротким змістовним словом Ева Піддубчишин, вітаючи Блаженнішого Патріярха Мирослава Івана Любачівського та побажала йому багато кріпкого здоров’я, щоб прожити довгі роки на славу Божу, добро нашої Церкви й українського народу. Всі учасники заспівали Блаженнішому Патріярхові Мирославові «Многая літа». Коротке вдумливе слово виголосив о. Маріян Бутринський, який сказав, що ми повинні пам’ятати стару англійську традицію, що говорить: «помер король — живе король». Ми також повинні говорити — «помер Патріярх, живе Патріярх». Після цього талановитий скрипаль Сохар Френк з Віскансину, США, на скрипці чудово виконав пісні «Аве Марія», «Рушничок» і «Віють вітри». Всі учасники заспівали пісню «Реве та стогне Дніпр широкий». До загального співу також долучився своїм гарним баритоном Блаженніший Патріярх Мирослав. Справді, це була гарна святочна атмосфера. На закінчення ред. Василь Пасічняк подякував Блаженнішому Патріярхові Мирославові, що він не відмовив прибути на нашу спільну вечерю та разом перебути цей гарний час, а поруч з тим заявив нашу відданість і допомогу у його важкій праці на українському церковному полі. Блаженніший Мирослав щиро подякував за такий гарний вечір та уділив усім своє благословення. Молитвою закінчено спільну зустріч з Патріярхом Мирославом.
На другий день вранці 19 вересня наша група: мґр Ева Підцубишин, ред. Василь Пасічняк, о. Ярослав Шуст, Михайло Куриляк, о. Лев Любинський, Ірина Мокрівська, панство Зеня і Василь Никифоруки, Зеня Бундзяк, Роман Соболь і автор цих рядків сідали в літак. Разом в тому самому літаку був парох св. Юра П. Пащак і преподобна Мати Теодозія, що також покидали Вічне Місто Рим, повні різних болючих, сумних вражінь і переживань та повертались до США. І знову велика літаконосна споруда щасливо перенесла нас на вільну й гостинну землю Вашінґтона.
Микола Галів
* * *
То Venerable Brother Myroslav Ivan Lubachivsky:
For a long time we have admired the resolute firmness
of faith and fidelity to the See of Peter
of our Venerable Brother Josyf Cardinal Slipyj,
Major Archbishop of Lwow of the Ukrainians,
even amidst difficulties, persecutions and sufferings,
and we hasten to testify publicly to the Ukrainian community
all our keenly felt sorrow and participation in the mourning for his death.
For him we fervently pray the Merciful Redeemer
for the abundant rewards promised to good and worthy pastors,
and repose from his labours, and eternal ‘glory in the Kingdom of Heaven.
IOANNES PAULUS PP. II
