Навіть пересічний український мирянин, зацікавлений долею помісної Української Католицької Церкви, вже від років стурбований негативною поставою ватиканських чинників до змагань Верховного Архиєпископа їх Блаженства завершити організаційну структуру нашої Церкви патріярхатом та скріпити тим самим її помісність. Також інші потягнення ватиканської курії за останні роки чимало дивували й дивують так українського, як і будь-якого іншого вірного. Дивують вони нераз і єпископів та священиків.
Відповідь на ці здивування подає частинно французький журналіст Дюкен у своїй статті під назвою: «Прикрита криза Ватикану», що була поміщена у тижневику «Лє Поант» за 18-22 січня цього року. Станціонований в Римі кореспондент Дюкен, як виходить, добре обізнаний із справами сучасної церкви, подає цікаву аналізу кризи проводу Вселенської Церкви, що заіснувала після 2-го Ватиканського Вселенського Собору. Подаємо коротке резюме думок цього кореспондента.
Основною причиною сучасної кризи, за словами Дюкена, є те, що в цілій Церкві відчувається брак провідної руки верховного пастиря. Причини автор бачить в таких факторах:
– теперішній Папа, містик і досвідчений дипломат, але не провідник;
– Церква, в новітніх часах, стратила монополь на духове життя мас;
– Вона також втрачає свою традиційну ієрархічну структуру. Наслідки тих змін такі:
Рим перестає бути диспозиційним центром, з якого віками виходили однозгідні зарядження, що їх виконувано на місцях. Тим самим падає дисципліна. Це явище звичайно приводить до бюрократизації інституції і застосування авторитатизму там, де цього непотрібно й де він може бути шкідливим. Є це, іншими словами, намагання вдержати авторитет штучними заходами. Автор називає приклад такого авторитаризму. Є ним назначення двох єпископів у Голяндії, що їх собі ніхто не бажав (ні ієрархія, ні священики, ні вірні) і яких багато вірних прямо бойкотує. Бюрократизація поширюється також на національні Церкви. Так в Римі, як і в багатьох країнах, зроблено пристосування до модерних засобів адміністрації і замість духовних провідників, появились на адміністративних позиціях супермодерні манажери, які не в силі забезпечити духовних потреб вірних.
Авторитет Церкви розводнюється на адміністративні справи Курії. А рівночасно, церковний провід тратить контролю над масами вірних так в Римі, як і в інших країнах, особливо в Латинській Америці. З самої Курії виходять нераз зарядження, які є цілковито собі протилежні. Дюкен наводить приклад таких заряджень, що їх одержав еспанський кардинал Таранкон. Конгрегація для священників вислала йому письмо, в якому висловлено негодування із його, як кажеться лібералізаційних заходів. Після цього, Секретар стану Війо, заявив йому, що такого письма згаданої конгрегації у Ватикані не потверджено тим самим воно не є зобов’язуючим.
За останніх п’ять років, не появилась ні одна папська енцикліка, яка вказувала б напрямні поступовання владикам, священикам і вірним в багатьох існуючих скомплікованих ситуаціях. Давно заповіджені структуральні зміни в Курії і взагалі в адміністративному апараті Церкви – не здійснюються. їх відкладається на пізніше.
Можемо додати на тому місці, що не здійснюються і багато постанов Собору, святочно принятих соборовими отцями й потверджених папою; особливо ці, що відносяться до східніх церков. Якраз у відношенні до цих церков стосується всіми римськими чинниками бюрократичний авторитаризм в обличчі все більш занепадаючої дисципліни Латинської Церкви. Свою безсилість в цьому відношенні, римські бюрократи надоложують показом сили у відношенні до українців і їхньої Церкви.
Дюкен кінчає свою статтю ствердженням, що Церква, як Божа інституція, вірить, що мимо тих труднощів на самому верху, де існує криза проводу (яка здається є чи не головним симптомом нашого століття, бо існує також серед світських спільнот у світі), є духова невидима зв’язь, яка однак вдержує єдність всіх складових одиниць Церкви. Труднощі тимчасові, й вони проминуть каже цей кореспондент. Якщо українські вірні собі чогось бажають, то саме щоб теперішній стан закінчився якнайскорше.
