Заходами Наукового Товариства ім. Шевченка у Нью-Йорку
6 грудня 1986 року був висвітлений фільм з святкувань 40-річчя т.зв. «возз’єднання» Української Католицької Церкви з Російською Православною Церквою. З невідомих причин організатори цього вечора не подали дійсної теми фільму, заповівши, що буде висвітлений фільм про архітектурні пам’ятники Львова. Цей фільм був накручений австрійськими кореспондентами,
що мали на той час бути у Львові і робити фільм та переводити інтерв’ю. Австрійські кореспонденти мали офіційне запрошення і дозвіл. Звичайно, саме відзначення т.зв. «собору» було інспіроване й аранжоване офіційними чинниками, але поруч з цим завважувалась деяка спонтанність, яка не дуже мусіла подобатись аранжерам, що поставили УКЦеркву поза буквою закону.
Цей фільм передавала австрійська телевізійна мережа. Пресовий комунікат підписаний Францем Кеслером. До речі, цей відео-фільм не можна пустити на звичайні американські телевізійні апарати, для цього потрібно мати європейську систему. Господар вечора, Василь Калинович, представив Леоніда Рудницького, у посіданні якого знаходиться цей фільм і який постарався випозичити в університеті відповідну європейську телевізійну апаратуру і міг все це нам задемонструвати. На початку Л. Рудницький зробив короткий вступ, розповівши загальний зміст фільму, і зазначив, що за технічне переведення відповідає його син Никола, який з свого завдання дуже добре вив’язався.
Редакція
Нижче передаємо загальний огляд австрійського кореспондента і його розмови-інтерв’ю з приводу святкувань з київським митрополитом Філаретом і польським священиком у Львові. Кореспондент ставив цікаві питання, але, як завважується з відповідей, то розмовники часом оминали прямих відповідей, або ж відповідали не до теми. Дуже вражала велика кількість вірних, це є багатомовний факт. Ці питання варто студіювати, аналізувати та робити належні висновки. Біда в тому, що це все є інспіроване й ізольоване від впливів західнього світу. Під цим оглядом ті самі аранжери також відповідно приготують і 1000-річчя хрещення Руси-України. Незаперечним залишається факт, що, крім офіційної режимової православної Церкви в Україні існує і катакомбна Українська Католицька Церква, яку польський священик називає «інші вірні». Трудно заперечити цей факт, і він має також вагому вимову.
На телевізійному екрані показано фрагменти краєвидів Львова, а після цього барвисті картини церковних відправ у катедрі св. Юра.
Спочатку австрійський кореспондент подав коротку історію про Львів. Підкреслив, що це місто по-різному називають. Українці називають Львів, поляки — Львув, росіяни — Львов, а німці — Лемберґ. Обличчя Львова все було залежне від того, хто в ньому панував. Львів є столицею Галичини. На тлі фільмових кадрів з міста Львова кореспондент подавав історично акуратні інформації та пояснення. Він сказав, що мешканців Львова можна порівняти з мешканцями Заходу. Тут можливо побачити культурний вплив і залишки Габсбурзької імперії. Це можна відчути навіть сьогодні, хоч число національностей в часі останньої війни зменшилося. Католицька катедра і каплиці є показом ґотичного стилю і ренесансу. З багатої єврейської культури взагалі нічого не збереглося. Головні фасади на площі міста нагадують багатство минулого. Елегантні готелі, розкішні крамниці, ресторани і книгарні.
Єзуїтський коледж є свідком релігійного конфлікту, що мав місце в тій частині міста, де взаємна культура мала своє місце. Релігія була інструментом культури, політики і національної єдности Львова з Заходом. Латинський хрест зберігся. Самі будинки тепер є власністю комуністичної верхівки. Висвітлюючи палату Митрополита Андрея, автор підкреслює, що це була резиденція Митрополита Львова (Шептицького). Кореспондент пояснює, як Українська Католицька Церква прийняла авторитет Папи під час унії у Бересті 1596 р. В 1946 p., коли Сталін керував Радянським Союзом, уніятська Церква була розв’язана і включена до Російської Православної Церкви. На Зелені Свята православна російська Церква святкувала контроверсійну річницю «возз’єднання».
Кореспондент подає свої спостереження святкувань. Двадцять тисяч людей прийшло до катедри св. Юра, які не могли там поміститись. Багато з них прийшли в українських національних строях. Ця церква є визнана українською національною церквою. Єдність з папою створила культурну єдність з Заходом. Коли Львів став частиною Радянського Союзу через поділ Польщі в 1939 p., там була велика нагінка на уніятську Церкву. Коли остаточно гітлерівська армія окупувала Україну, багато українських націоналістів дивились на німців, як на своїх визволителів, між ними була частина ієрархії і вірні Української Церкви. Фатальна, облудна надія.
Кореспондент подає історичні факти з Львівського псевдо-синоду в 1946 р. Він підкреслює, що рівно сорок років тому подібна церемонія відбувалась у катедрі св. Юра. Уніятська Церква була «возз’єднана» з Російською Православною Церквою. Картини, показані тут, були ті, які найбільш трудно осягнути, це історичні документи тих подій. Майже вся ієрархія уніятської Церкви була звинувачена у коляборанстві з німецькими окупантами і була арештована. Церква була зломана, деморалізована під сильним політичним тиском.
В тій ситуації створилась ініціятива ліквідувати українську уніятську Церкву і сполучитись з Російською Православною Церквою. Одним з ініціаторів цієї спроби розв’язати Церкву був о. Гавриїл Костельник, священик уніятської Церкви. Разом із іншими він скликав кілька синодів, які були негативно наставлені до унії з Католицькою Церквою в 1596 р. Легальність цих синодів все була заперечувана Католицькою Церквою. Уніятська Церква була під політичною пресією, а заарештовані ієрархи не мали можливосте взяти участи в дискусіях.
Тут є історична неточність. Пропозиція про ліквідацію Церкви була, мовляв, прийнята одноголосно. Тут при цьому був показаний на фільмі історичний фрагмент, коли о. Костельник проголошував ліквідацію, було чути його голос. Картина була дуже понура, без ентузіязму.
Дальше кореспондент говорить, що Костельник був убитий кілька років пізніше у цій церкві, як піонер «возз’єднання» з Російською Православною Церквою. Сьогодні люди говорять, що убивник діяв в імені Ватикану. Правдоподібно, Костельник був жертвою українських націоналістів, які в той час ще вели боротьбу проти радянської сили. Тут слід завважити, що кореспондент, мабуть, не знав, що о. Костельника не вбили у церкві, але біля церкви, коли він йшов додому, і що його не вбили з наказу Ватикану, ні українські націоналісти, але ті самі, що аранжували «возз’єднання», себто НКВД. На це вже сьогодні існують достовірні факти, яких не можна заперечити. Дальше кореспондент говорить, що політика єдности Церкви є також критично оцінювана католицькою стороною, учасниками Ватиканського Собору II. Стратегія створювати окремі Церкви і з’єднувати їх знову, до чого Католицька Церква створила дух екуменізму. Сьогодні Костельник є мучеником, і питання єдности залишається критичною точкою у завершенні екуменізму між Католицькою і Православною Церквами.
Після цього була передана розмова кореспондента з київським митрополитом Філаретом (Денисенком), що її перевів той самий кореспондент.
Питання: Питання уніятської Церкви на протязі довгого часу є перешкодою між вами і Католицькою Церквою. Як ви бачите ці відношення тепер?
Відповідь: Ми бажаємо розвинути наші відносини у братерський спосіб, тобто Унія, як засіб об’єднання католиків з Православними Церквами, мусить бути включена у наших відносинах.
Питання: На які конкретні кроки ви сподіваєтесь сьогодні з боку Католицької Церкви?
Відповідь: Ми сподіваємося, що Католицька Церква беззастережно відкине Унію, як передумову наладнання відносин між Католицькою і Православною Церквами.
Питання: Чи ви вірите, що Папа Іван-Павло II прийме цей підхід?
Відповідь: Я вірю, що все переважно залежить від Папи. Папа у своїх останніх промовах сказав, що Унія є важливою в історії і що вона не втратила своєї важливости й дотепер. Ці ствердження Папи Івана-Павла II викликали неспокій в Православній Церкві. Представники Православної Церкви виготовили відповідний документ в Женеві відносно Унії і прозелітизму.
Питання: Як ви знаєте, на Заході, у Відні й Римі та в інших містах, живуть українці-католики, які не брали участи у «возз’єднанні», але які все ще вважають себе українцями-католиками. Які взаємовідносини у вас з ними як екзарха України і як ви почуваєтесь відносно їх церков?
Відповідь: Ми трактуємо їх як братів у християнській любові так, як ми трактуємо всіх християн і членів інших релігій. Ми є об’єднані в християнській любові, а це торкається також християн-українців. Якщо ми критикуємо їх, то ми маємо на увазі тих в католицькій ієрархії, які сіють недовір’я, фалшують історичну правду і не роблять корисного вкладу в розвиток братніх відносин між Церквами. Якщо справа торкається українців-католиків у Відні, то я мав дуже добрі відносини з ними в час, коли я був єпископом у Відні, і я вірю, що вони залишились такими досьогодні.
Питання: У вашій промові тут, у Львові, ви висловили дуже жорстоку критику щодо цих вірних. Ви звинуватили їх у співпраці з німецькими окупаційними силами під час війни і в малій активності тепер для послаблення напруження і прагнення до миру.
Відповідь: Так, ми критикуємо факт, що Українська Католицька Церква співпрацювала під час війни з німецькими окупантами. Ми також критикуємо під час нашої урочистої зустрічі тих керівників Української Католицької Церкви, які ще сьогодні не спромоглись зробити корисного вкладу своєю активністю до братніх відносин між Церквами. Вони очорнюють нас і нашу соціалістичну батьківщину; вони співпрацюють з українськими націоналістичними організаціями і в такий спосіб вони провадять політичну активність, яка не є сприятлива для братерства, навпаки, вона далі посилює ворожнечу й ненависть. Як християни ми повинні відкинути і засудити це.
До цього інтерв’ю поданий наступний коментар:
Російська Православна Церква зайняла позицію, навіть коли вона є уразливою для неї ж. Під час величавих святкувань річниці ліквідації уніятської Церкви церковні достойники сиділи поруч з репрезентантами радянської влади в незвичайній гармонії. Продовжуючи замирення Сталіна з Православною Церквою після Другої світової війни, тільки Хрущов намагався через адміністраційні чинники драстично обмежити силу Церкви. З того часу це є чутливе питання, що його обминають. Безсумнівно, труднощі існують дальше. Все частіше в офіційних колах говориться про посилення ідеологічної боротьби проти релігії. Багато церков залишились замкненими. Держава все ще затримує призначення паперу для друкування церковних публікацій. Наприклад, немає Біблії в Україні в національній мові. Але в останніх кількох роках Православна Церква більше й більше просувається в офіційні пресові органи. Навіть офіційна газета «Ізвєстія» написала про святкування у Львові. З другого боку, Церква підтримує економічну політику Горбачова і його політику роззброєння.
До церкви у Львові ми випадково приїхали, коли відбувався шлюб. Ми мали можливість робити фільм без зайвих бюрократичних труднощів, і ніхто з учасників не відмовлявся з нами говорити.
І дальше продовжує кореспондент, що незалежно від активної антирелігійної пропаганди у різних засобах комунікації і школах, всі церкви, не тільки православні, реєструються. Б останньому році є певний зріст і заінтересування релігією. Кількість баптистів у Львові в останніх кількох роках зросла від 200 до 2,000. Для них існують труднощі одержати дім для молитви, який міг би вмістити таку кількість вірних. У підсумку, згідно з інформаціями православного священика, число вірних в Україні швидко зросло на протязі останніх років. Проте, немає жодних статистичних даних. Образ вірних також змінився. Вже більше не домінують хустки старих жінок на фотах; багато молодих людей можна також побачити у церквах. Вірні не можуть бути членами партії. Атеїзм є вимаганий для членів партії. Активна релігійна праця є заборонена для молодших, коли вони не є в супроводі старших. Але багато людей хрестять своїх дітей. Церква тримає в таємниці тих, які бояться негативних наслідків. Проте, на вулиці пара новоженців, що вийшли з церкви, викликали велике зацікавлення і несподіванку присутніх, що можна було побачити по виразі обличчя тих людей (автобус з людьми, що проїжджав).
Служба Божа в римо-католицькій церкві Пресвятої Діви Марії
Парафія Римо-католицької Церкви у Львові складається приблизно з 30,000 вірних, майже всі говорять польською мовою, як своєю рідною. Служба Божа відправляється чотири рази денно. Звичайно церква є переповнена. Для католиків це є складна ситуація. Вони вважаються поляками, а поляки були довгий час володарями. Національне почуття було від незапам’ятного часу змішане з релігійними почуваннями. Навіть уніятська Церква, що визнає папу, не вірить польським католикам з приводу національних міркувань. Тільки небагато вірних українців-католиків знайшли нову церкву в зв’язку з ліквідацією їх Церкви. Зокрема по селах уніяти часто-густо залишились без Церкви. Держава відмовляє їм реєстрацію як окремої релігійної громади. Без реєстрації практика релігії вважається нелегальною. Люди (українці Католицької Церкви) про це рідко говорять.
Інтерв’ю з польським пастором Львова о. Камілієвським
В захристії католицької церкви пастор говорить про сучасну ситуацію.
Питання: Уніятська Церква була розв’язана 40 років тому. Чи ця проблема ще існує сьогодні, і чи є дійсні випадки, які маніфестують це?
Відповідь: Ситуація у Львові й околиці є наступна: найбільша частина вірних уніятської Церкви прилучилась до Православної Церкви. Вони належать до неї тепер, вони відвідують свої Літургії. Мале число прийшло до нас (себто до Римо-католицької Церви — Ред.). Вони прийняли наш календар, наші свята, вони роблять все те, що ми робимо. Я знаю, що інша частина вірних, третя частина, не належать ні до православної Церкви, ні до римо-католицької Церкви. Вони не ідуть до Російської Православної Церкви і вони не бажають прийти до нас, бо ми є поляки, а вони не вважають нас за своїх. Я є переконаний, що для цих людей релігія має другорядне значення, для них найважливіше є національне питання. Ці люди не відвідують ні православних, ні католицьких церков, але я вірю, що їх є небагато.
Питання: Але, очевидно, вони все ще існують, навіть після 40 років. Що ви думаєте про них? Чи ви вважаєте їх за ваших братів, що вони є для вас?
Відповідь: У Львові й околиці немає національних проблем. Всі національності мають бути респектовані, і всі люди, що мають свої переконання, можуть їх спокійно здійснювати. Тут є православна церква, католицька й інші. В Львові, для прикладу, існують також баптисти.
Питання: Ви репрезентуєте Римо-Католицьку Церкву, уніяти також визнають папу, як найвищий авторитет. Чи ця ситуація є проблемою сьогодні для вас у вашій співпраці з Російською Православною Церквою?
Відповідь: Ні, уніяти не є проблемою в наших відносинах. Ми знаємо наші завдання, а православні знають свої. Ми є як брати одні до одних. Ми є люди, що вірять в цього самого Бога і Христа в дусі екуменізму.
Звідомлення про манастир у Почаєві
Кілька сот кілометрів від Львова лежить чудовий Почаївський манастир — в забороненій частині, куди не дозволено чужинцям заходити. З нагоди відвідин митрополита святкування були зааранжовані у манастирі. Століттями він був заставою православ’я під коротким польським пануванням. Число монахів швидко змаліло. В навколишніх селах багато церков є замкненими, і вірні взялися паломничати до монахів. Державна влада підкреслює, що це не є без недовір’я. Ходять чутки, що манастир має стати музеєм. Відвідини православної ієрархії можна пояснювати як часткове змагання за існування Церкви.
Висновки: Святкування у Львові притягнуло численну участь людей — видимий доказ сили православної Церкви у Радянському Союзі. В делікатному балянсі національних сил це стало спадкоємцем Української Католицької Церкви після воєнних років в ролі Російської Національної Церкви, яка працює також в інтересі радянської влади. Це є також причина для її сили. Це не є опозиційна сила, така, як Католицька Церква у Польщі, але немає жодного сумніву, що тепер, як і перед тим, має силу внутрішня сила радянської держави.
* * *
Після цього учасники ставили питання, на які відповідав Л. Рудницький, а, крім цього, Василь Маркусь виступив з коротким коментарем до цілого фільму, відмічуючи цікаві місця окремих кадрів.
