Кажуть, щедра на таланти земля нашої Лемківщини. Вона подарувала людству цілу плеяду геніяльних різьбярів, малярів, співаків і композиторів, поетів і письменників, учених і винахідників, а особливо вона багата на визначних богословів. Кожен регіон нашої батьківщини пишається своїми великими мужами, які своїми зусиллями поклали підвалини під різні види науки. Ці люди визначають і розвивають почуття національної свідомості! і гордости, а серед них є такі, які закріплюють основи християнської віри. Оформлюють вони духовість народу своїми працями, ідеями та головне конкретним поступованям своїм, надають нового змісту й напрямку в нашому житті.
Саме до таких визначних людей України слід зарахувати Юліяна Пелеша, якому в 1995 р. минуло 150 років від дня народження і в 1996 році обходимо його 100-ліття від дня передчасної смерти.
Юліян Пелеш народився у 1845 рот на Лемківщині. З молодих років свого життя виявив великий нахил до гуманітарних наук і, будучи ще юнаком, мав неабиякий талант до розповідей, а згодом ці розповіді почав записувати у своєрідні оповідання, які згодом використовував у своїх проповідях.
По закінченні середньої освіти Юліян вступає на богословський факультет у Відні. З документів дізнаємося, що, студіюючи богословію, Юліян відзначався доброю публіцистикою, а особливо риторикою. Закінчивши успішно богословію, у 1867 році висвячується і стає префектом Ген. Духовної Семінарії і помічником богословської о факультету у Львівському університеті. Перебуваючи у Львові, став співорганізатором церковного місячника «Руський Сіон» 1872-74 pp. Були це роки, коли наша Церква зазнавала тяжких ударів зі сторони Польщі, гак і Росії. Москва йшла повним наступом проти Греко-католицької Церкви. В 1875 році їй вдалося на підставі різних інтриг дощентно знищити Греко-католицьку Церкву на Холмщині.
Наша Церква в Галичині, яка після переходу Галичини під Австрію, від 1772 аж до 1914 року, з малою перервою 1809-1815 pp., коли т. зв. «Тернопільський край» був під Росією, розвивалася нормально. Австрія не провадила в тому відношенні дискримінації. Зокрема після відновлення Галицької Митрополії (1808) тут появляються такі визначні церковні й суспільні діячі як Михайло Гарасимович, Іван Могильницький, Маркіян Шашкевич. Іван Снігурський, Михайло Левицький (митрополит і кардинал), надзвичайно сильною індивідуальністю, високо освіченою і зрівноваженою постаттю був єпископ Юліян Пелеш та інші.
Це були прекрасні сини не лише своєї Церкви, але віддані сини українською народу, тому ставали сіллю в оці наших національних нелюбів. Поляки стосу вали свої інтриги від моменту прийняття Берестейської унії, і цю злобну політику помічаємо в наші дні. В книзі «Гешіхте дер Юніон`с» в II томі, від сторінки 297, автором якої є єп. Ю. Пелеш, подається основні причини московської атаки на нашу Церкву . Для обізнаного читача добре відома політика царя Петра І, який дав наказ мордувати половецьких василіян, пірвання єпископа Д. Жабокрицького, історію уманських мучеників. Крім того в самій лише бердичевській в’язниці сиділо 68 греко-католицьких священиків, найбільше з уманського деканату. У своїй історії Церкви Ю. Пелеш називає «бердичевські ісповідники», «мученики Христові».
В «Новій Зорі», Львів, 1936, ч. 66, читаємо, що все, чого не завершив цар Петро, завершувала послідовно Катерина II. Як бачимо, не помилявся Шевченко у своїй поетичній оцінці: «А Вторая доконала вдову сиротину». Надзвичайно також правильно характеризує Катерину II наш ювілят, єп. Ю. Пелеш: «Ця жінка, що властиво була гарячою прихильницею Вольтера й не шанувала ніякої релігії, вміла краще від її інших сучасників використати релігію для своїх політичних цілей (том 11, стор. 507).
Немало боротьби перевів єп. Ю. Пелеш із своєрідними реформаторами, які намагалися на Львівському Синоді 1891 р. насильно запровадити серед нашого духовенства целібат. Хитро позакулісові інтриги всупереч праву і волі нашого духовенства підготовлялися заздалегідь секретно тайним листуваням між польським намісником Казимиром Баденім і австрійським міністром Кальноким та Ватиканом. Спритно усунено напередодні Синоду митрополита Йосифа Сембратовича. На чолі римської конгрегації, якій підлягала наша Церква, стояв годі рафінований польський шовініст кардинал гр. Лєдуховський, неприхильним нашій Церкві і ворожо відносився він до українського народу. Єпископ Ю. Пелеш обстоював становище, що наше духовенство тішиться взірцевою доброю опінією, провадить себе високо морально, а щодо целібату, то слушно єпископ вважав: «Хто жениться — добре творить, але хто не жениться, лучше творить». Єпископ Ю. Пелеш з переважаючою більшістю вважав, що священичі подружжя були і залишаються канонічним правом Східньої Церкви признані і через Ватикан, і при заключенні унії утверджені, і цього міняти не слід. Це ж в тому виявляється і повага до наших рішень і до нашої Церкви.
Не так Ватикан, як польський клір надзвичайно підступно тиснули на Львівський Синод, щоб нашим духовним насильно нав’язати целібат, щоб в той спосіб відтяти духовних від народу і тоді його використати до конфлікту з вірними православними українцями, а фактично приступити до реалізації пляну нищення України. Цей плян, який обдумав і видав окремою книжкою в 1717 р. ксьондз Кубаля.
У такій складній ситуації перемишльський єп. д-р Юліян Пелеш рішається на опрацювання письмового протесту. Єпископ сам походив із священичої родини, поважав родинне життя священиків, був противником всякого роду гріха, стояв твердо і однозначно за прийнятими канонами на Берестейській унії. У своєму проекті др Ю. Пелеш доводив, що безженність за святим письмом не є наказом, а лише пропозицією, і тому не можна цього нікому насильно накидати. Справа целібату через польське духовенство була ставлена від зарання унії аж по наші дні. Відома дослідниця Н. Полонська-Василенко у своїй праці «Історія України» т. 2, від сторінки 300, стверджує: «Уніятська Церква не мала підтримки з боку римо-католиків, поляків, які тільки терпіли її… На соймі 1621 року ввесь польський клір з примасом Гембіцьким та польська влада поставили вище державні інтереси й добро своєї держави від добра Католицької Церкви і взяли під оборону Православну Церкву… Волинський посол Древінський просто вимагав від Апостольської Столиці скасувати юнію і перевести уніятів на латинський обряд.
Вшановуючи того могутнього сина лемківсько-української землі, подвижника і палкого оборонця нашої Церкви і народу єпископа д-ра Ю. Пелеша, який різко виступив проти накидуваного нашим духовним целібату, добре розумів, що своєю діяльністю зберігає українську християнську духовість. Нехай Милосердний Господь наділяє своїми найкращими ласками повсякчасно усіх тих, які, не зважаючи на умови свого життя, несуть прапор волі народові у вінку Христового виноградинка.
Ярослав Стех
