(З приводу появи чергового, 3 числа Церковних Вістей,
що є офіційним органом Екзархату УКЦеркви у В. Британії)
Здавалося, що прикрі події, які сталися в Ґлостері 18 грудня 1977 p., скоро підуть в забуття, бо вони нічого доброго не приносять ні для нашої Помісної УКЦеркви, ні для української громади у Великій Британії. З дотеперішньої акції тих, що спираються на т. зв. «ватиканську законність» випливає, що їм не ідеться ні про добро Церкви, ні добро української громади. Читачі журнала мали нагоду перечитати в травневому числі телевізійну передачу у Британії про прикрі події, що мали місце в Ґлостері, а опісля в Лестері. До цього треба б було передрукувати всі інформації і статті в місцевій англійській пресі щоби побачити цілу картину. Події, які мали місце в Ґлостері роздуто до невластивих форм, бо це комусь так потрібно. Це саме зроблено із подією в Лестері. Але коли все це простудіювати і опісля прочитати останнє число Церковних Вістей за березень 1978 р. то тут важко робити будьякі порівнання. Церковних Вістей ніхто не може перевершити у надуванні миляних бульок. Від самого початку до останної сторінки справу так роздуто, що більше вже не можна, бо зразу лопне. Тут мова про все, «терор», «насильство», «застрашування» і т.д. Так перечитуючи сторінка за сторінкою невдалось навіть завважити ні одної іскорки, ні проблеску доброзичливости, любови, всепрощення, надії для полагодження зайвого конфлікту.
В їхніх писаннях немає найменшого знаку, що щось було перед Ґлостером. Що ґлостерські події не стались деус екс махіна, але мали свою причину. Звичайно цього не дошукувалась чужинецька преса, а католицька зокрема, бо остання про це знала, але цього також ні словом незгадують архітекти цілого конфлікту і всіх подій у Ґлостері і похідних від них. Це їм невигідно, краще промовчати. Пощо писати, що за директивами єп. А. Горняка на деяких церквах повішано замки, а українські вірні були примушені молитись перед зачиненими дверима церкви. Пощо згадувати про те, що українську дітвору було позбавлено духовної опіки й навчання релігії, що з церковних амвон клеймовано вірних, що в церквах командували окремі наставники, яких місцеві вірні називають «опричниками», для них маємо зрозуміння, бо вони вбогі, не мали можливості пізнати правди, а тепер в своїй неоправданій ненависті і не бажають її пізнати, але треба молитись і вірити, що колись і вони цю правду пізнають, що двох священиків о. Ів. Музичку і о. М. Матичака видворено з Англії, про це й інше не згадується, бо це для них непідходить але вигідно їм наголосити і роздути справу ґлостерської демонстрації, — ось дивіться побили владику А. Горняка, а який сам на телевізії підкреслив, що демостранти намагались його побити. Властиво, що є тепер правдою? Тут при тому покликається на авторитет папи Павла VI, мовляв бачте навіть Папа осудив і нагородив потерпілих, відданих «лояльних священиків» митрофорними протеієреями. Цікаво що нагороджений Макґреґар справу,за яку одержав нагороду в англійському суді програв. Це значить, що хтось увів у блуд найвищий церковний авторитет Папу. А все ж таки належалоб, щоб бути чесним з самим собою написати, а чому чесна жінка, яка має своїх дітей вдарила о. Макґреґара, бо ж він її назвав «комуністична проститутка» і «сміття». Правду треба писати такою як вона є, а не писати півправди. Півправди це найбільш небезпечні, бо вони в водять в блуд вірних, але архітекти це добре знають і тому так роблять.
Ось, що пишеться в першій статті, яку треба зарахувати за о. канцлером або єп. А. Горняком… «плебісцитом не можна вирішувати лідерства в Христовій Церкві. І це велике звихнення поширюється тепер нарочно серед наших людей. А вся ця злочинна дія назовні виступає під облудним шильдом: «мирян Української Помісної Церкви». Охороняй нас Боже від таких «мирян Церкви». В цих трьох, реченнях сказано багато неправди. Про який може бути мова «плибісцит, де такий був, хто його переводив то про це тільки знають автори «Церковних Вістей». Якщо ж ідеться про Патріярха Йосифа то слід мати на увазі, коли навіть «лоялістів» не є важним факт, що Блаженніший є Патріярхом то хіба не заперечуть, що за ним залишається дійсним Верховний Архиєпископ, а цю гідність привернув для нашої Києво-Галицької Метрополії сам Папа Павло VI. Отже Блаженніший, як Верховний Архиєпископ є патріяршо рівний і є Главою Помісної УКЦеркви, значить він є найвищий ієрарх в нашій Церкві. Верховний Архиєпископ це не є якесь особисте вивищення тільки привернення нашій Церкві того права, що вона мала в минулому. Хочеться сказати видючі прозріть!!! Тут немає жадних шильдів і про це добре знає Апостолька Столиця, про це є відповідні ухвали Вселенського Собору Ватиканського II, чому їх негується? До останнього речення де написано — «хорони нас Боже від таких «мирян Церкви». Дозвольте вам отці і преосвящений сказати — не треба від цих мирян хоронитись, але залишіть їх в спокою. Вони створили парафію в Галіфаксі і не просили у вас юрисдикцію, бо такої від вас не потребують, а чого ви їх страшите, що все це не законне і що там відбувається все є неважне значить тайни сповіді, свячення, подружжя і т.д. Та ж ви знаєте, що це не вам стверджувати, це може сказати законний Глава нашої Помісної УКЦеркви Блаженніший Йосиф, а крім цього, це питання сумління кожного вірного і вас не потребує питати чи це важне й законне, і не треба нікого тим страшити. Не перешкаджайте цим мирянам молитись по домівкам, як вони собі цього бажають і не вимагайте в місцевій англійські адміністрації відбирати їм таке право. Щоби це все виписати, треба волової шкури. Тут треба б писати про похорони, про водохрища, де з єпископської кацелярії урґувалось перед відповідними англійськими властями, щоби ось ці миряни від яких хотять охоронятись не відбули заплянованих торжеств. Таж ці миряни вас не потребують. Подумайте, а що ви без них зробите, чи не треба вам буде змінити ремесло. Не забувайте одної істинних — голос народу, голос Божий. Ось ці миряни від яких, просите Бога, щоб вас хоронив мають своїх посередників до Бога, а ви спасайте свої власні душі, бо душі інших ви не спроможні спасати, а доказом цього є «Церковний Вісник». І перестаньте писати про Божі закони, бо ви є перші що їх не виконуєте.
В «Церковних Вістях» є стаття за підписом Василя Борецького, який дає свої поучення. З ім’ям В. Борецького ми мали нагоду зустрічатись минулого року в англійській католицькій пресі «Таблет», за 12 березня 1977 де він доказував, що нашій Церкві не належиться. Тут в статті В. Борецький нам пише, що церковними справами повинні займатись особливо «компетентні, тобто найкращі богословські таланти, а не демагоги і партійні нахлібники». А що за богословський талант Василь Борецький, хто йому дав право забороняти висловлювати думку іншим, але йому вільно, бо правдоподібно має «благословення»… На іншому місці довідуємось, що В. Борецький архітект. Тепер ми розуміємо його поставу і маємо до нього зрозуміння. Ми розуміємо чому він є в якомусь комітеті та й «гарно» пише… В. Борецькому слід би знати, що завтра може статись, що той найвищий авторитет скаже, що ви не є більше Борецький і що тоді… чи бачите цю трагедію? Такі статті й звернення, які ви підписуєте нікому користи не принесуть. Можемо вам і вашому голові М. Тарнавському порадити, перед тим, як будете писати ще якісь звернення постарайтесь троха більше підчитати, бо це за мало того, що вам скажуть у єпископській канцелярії. Це щира наша Вам порада. В. Борецький і М. Тарнавський нездають собі справи, що вони самі проти себе виступають. В даному випадку не ідеться про осіб, чи партії, але про життя нашої Церкви — про інституцію, яка нашій Церкві належиться і на основі цього наша Церква стала патріяршою на чолі з Патріярхом Йосифом. В першу чергу треба нам всім це прийняти, а коли ми приймемо то з цим фактом волі чи поневолі будуть змушені погодитись й інші. Ніхто з мирянського зорганізованого руху, чи як нас називають патріярхальниками не заперечував і не заперечує авторитету Папи, але ж з другої сторони цей же авторитет не може заперечувати нашого «я». Пригадаймо маленьку деталь — під час авдієнції у Папи Павла VI нашого Патріярха Йосифа з нашими владиками в грудні 1975 року. Блаженіший; Йосиф його просив, щоби він з Різдвом Христовим привітав український нарід в Україні і тим підтримав вірних на дусі. Чи була в цій справі хоч згадка з сторони Папи Павла VI? Ні! Чи ви ставили собі питання чому це промовчано? А з другої сторони підкреслюється в листі єп. А. Горняка, що папа дуже цікавиться і турбується нашою Церквою в Англії, а виявом цього є відзначені два священики митрофорними протоієреями. Можна з дечим непогоджуватись, це річ нормальна, але закривати очі перед фактами і піддержувати розтерзання нашої Помісної УКЦеркви — це злочин.
Пригляньтесь добре до змісту «Церковних Вістей» там з кожного рядка дише ненавистю, прагненням все заперечити все втопити у ватиканській юрисдикції включно з листом єп. А. Горняка до всечесних отців у В. Британії, якого повністю передруковуємо на іншому місці. Покликатись все на найвищий авторитет, а в той же час поминати, небачити свойого то це щось невпорядку, щось воно не так. Відсилання, що Блаженніший Йосиф має свою юрисдикцію у Львові йде не туди. Ми знаємо таке було і з мелхітами, що Апостольська Столиця доказувала, що мелхітський Патріярх немає юрисдикції над вірними в Північній Америці. Показалось, що має, бо мелхіти пішли не за підшептами ділення одного обряду одної помісної Церкви Апостольської Столиці, але за своїм Патріярхом. Це мова фактів. Що старається сьогодні робити Ватикан з нашою Церквою — поділити її, що і зробив, а тепер буде вже легше здійснити доконати дальші пляни.
В «Церковних Вістях» на різні й прерізні боки висувається слово законність. Дозвольте Вас запитати, а що сталось з цими домовленнями які були прийняті під час унії нашої Помісної Церкви з Римом? Як це сталось, що наша Церква не мала целібату і такий її незобов’язував, а сьогодні є, які і чиї це були «рації», що ми сьогодні їх немаємо. Церква вчить, що забране треба повернути, а заподіяну кривду направити. Чи Апостольська Столиця не забрала наших прав, не заподіяла кривди, але нажаль по сьогодні їх не віддала й кривди не направила, а коли ми самі собі не відберемо то ніколи не будемо їх мати. Можна людий обдурювати їх піддержувати «авторитетами», але відомо ж, що брехня має короткі ноги і вона скоріше чи пізніше вийде на верх. Нам тільки дивно, що єп. А. Горняк як монах перше присягав Господу Богу, Йому служити і для Нього жити і тому вирікся свойого особистого життя, а так наполегливо бажає виявити силу не, як душпастир, але як цісар, якому всі покланяються. Ми не побачили з його сторони ось цієї покори і християнської любови, а покірний він тільки перед своїм паном — працедавцем, але це не ця покора, якої вимагає від нас Ісус Христос Спаситель.
Вже час на перестановку не тільки Церковних Вістей, але всього життя в екзархаті єп. А. Горняка.
Такою поставою як її стосує тепер, єп. Горняк не скористає ні Вселенська Христова Церква, ні наша Помісна УКЦерква. Чи не варто подумати над тим, що своєю поставою єп. А. Горняк з своїм канцлером спричинив і дальше спричинює згіршення серед вірних. Варто добре над цим подумати!
