Нижче містимо коментар члена редколеґії проф. Лева Шанковського,
що був виголошений на радіо-програмі ім. Володимира Блавацького, 22 березня 1980 р.
у Філядельфії під керівництвом Евдокії Дичко-Блавацької.
Автор порушив цікаві думки з якими поручаємо запізнатися нашим читачам.
Редакція
Із Сарселю в Франції до Північної Америки, тобто до З’єднаних Стейтів Америки і Канади, прибув на вісімдесятому році свого життя головний редактор «Енциклопедії Українознавства», професор доктор Володимир Кубійович, щоб провести кампанію за фінансовою підтримкою «Енциклопедії Українознавства», що саме тепер увійшла в тридцять-перший рік з часу появи її першого тому в 1949 році. За цих тридцять й один рік її видання під фірмою Наукового Товариства імені Шевченка зроблено в дуже важких умовах відносно дуже багато, бо видано, в роках 1949-1952, три томи першої частини «Енциклопедії Українознавства» українською мовою, що творить цілість, видано два об’ємисті томи «Енциклопедії Українознавства» англійською мовою у видавництві Торонтонського університету, та видано 8 томів другої, гаслової частини «Енциклопедії Українознавства» в українській мові, при чому 9-ий том цієї гаслової частини є в друку. Все ж таки, видання гаслової частини енциклопедії ще не закінчено: гасло доведено тільки до літери «Т», а ще залишаються гасла на літери У-Я, що увійдуть в 9 і 10-ий томи гаслової частини, при чому ще передбачається один том на доповнення й справлення, конечні з огляду на те, що перший том гаслової частини появився ще в 1955 році, а до самої енциклопедії, з огляду на розсіяння її співробітників дослівно по всьому світі, мусіли вкрастися помилки, що мусять бути справлені й вони справлені будуть. Над томом доповнень і оправлень праці редакції і її співробітників ідуть повне о силою пари вже тепер. Ідуть теж уже над гасловою Енциклопедією Українознавства англійською мовою, яка матиме 4 томи, перший том появиться друком в 1981 році.
Говорити про потребу «Енциклопедії Українознавства», в тому місці, цілком зайво. Мабуть немає на світі освіченого українця чи українки, які не розуміли б її потреби, зокрема потреби її англомовних частин. Адже ж, якщо йдеться про знання України й українського народу, вивчення його історії, культури, економіки, історії української Церкви, українські науковці знайшли в широкому, а зокрема англомовному світі, справжнє «дике поле» іґнорації, злої волі, заперечення, ворожости. Це був один великий обліг, на якому ріс тільки бурян. Заорати його й виполоти буряни, здавалося, буде понад людські сили.
Сьогодні, після тридцятьох років нашого перебування в діяспорі, поза межами батьківщини, знання про Україну в світі поширилося ще відносно мало. Ще далі немає основних українознавчих праць, що були б написані чужинцями. Але є праці, написані англійською мовою українськими науковцями і є англомовна наукова «Енциклопедія Українознавства» майже в кожній бібліотеці. Це вже великий вилім у мурі незнання, бо чужинці мають джерело, з якого можуть черпати своє знання і ми бачимо, що вони з нього та з прецінних бібліографічних списків у ньому користають. Вже давно минули часи, коли американські професори відкидали українським студентам праці за те, що вони використовували в них праці проф. Михайла Грушевського, Дмитра Дорошенка, Бориса Крупницького й інших, які вони в своєму засліпленні й незнанні вважали ненауковими, націоналістично-пропаґандивними працями, невартими уваги солідного науковця.
«Енциклопедія Українознавства» постала на чужині. В умовах «великого ісходу» із рідної землі після закінчення другої світової війни, на чужині знайшлось чимало українських науковців. Це власне ці українські науковці, позбавлені своїх наукових варстатів праці, підняли проект видання «Енциклопедії Українознавства» й почали його реалізувати в своїх табірних кімнатах, переділених коцами. Умовини для цього були дуже важкі: брак наукових бібліотек, віддаленість співробітників енциклопедії між собою. Про якісь гонорари за працю ніхто не міг й думати. Але праця, зорганізована знаменитим організатором наукової колективної праці, професором доктором Володимиром Кубійовичем і його заступником славної пам’яті професором доктором Зеноном Кузелею йшла безупинно і вже 1949 року в Мюнхені появився перший том задуманої «Енциклопедії Українознавства». Задум міг сповнитися, бо за видання енциклопедії взявся гурт молодих й енергійних людей з доктором Атанасом Фіґолем на чолі, які для цієї мети організували видавничу спілку «Молоде Життя». Саме, коли вийшов перший том, українські втікачі масово покидали свої тимчасові таборові «держави» і роз’їздилися по всьому світу. Дехто купував перший том і віз його за океан, як українське «євшан-зілля», інші були байдужі, або не мали за що його купити. Але, видавнича спілка «Молоде Життя» вірила що й для неї, за декілька років, прийдуть кращі часи. І вони не помилились!
Варто відзначити, що в історії української культури й науки «Енциклопедія Українознавства» була другою з черги українською енциклопедією. Першою була Українська Загальна Енциклопедія в трьох томах, що появилася в 1930-их роках під редакцією професора Івана Раковського. Поява Енциклопедії Українознавства на чужині, без найменшого сумніву, причинилася для появи «Української Радянської Енциклопедії» в 17 томах. Хоча наукова вартість УРЕ є обмежена «партійністю» її редакторів і співробітників з усіми її небажаними наслідками, УРЕ є першою повною енциклопедією українською мовою взагалі. Коли передвоєнна УЗЕ й теперішня «Енциклопедія Українознавства» обмежуються майже виключно до українознавчих дисциплін. Київська УРЕ є загальною книгою знання і включає теж математично-природничі, технічні й медичні науки. «Енциклопедія Українознавства» постала на чужині і треба сказати, що крім українців, на видання своєї енциклопедії, з усіх національних груп, здобулися тільки литовці. Вони видали свою багатотомову енциклопедію також у двох мовах: литовській та англійській, але вони, литовці, вже давно впоралися із своїм ділом й обі енциклопедії вже видали. Можливо, що вони мали менші труднощі від нас, а можливо, що вони для тієї ціли мали більше авторів і потрібні фонди. У нас, за тридцять років видавання Енциклопедії Українознавства, в засвіти відійшли два її головні редактори Зенон Кузеля і Микола Глобенко, відійшли редактори її різних ділянок: Роман Димінський, Віктор Петров, генерал Всеволод Петров, Дмитро Дорошенко, Юліян Павликовський, Євген Храпливий, Степан Баран, Юрій Полянський і так без кінця. Кількакратно в енциклопедії мінялись рецензенти даних ділянок, а теж співробітники й автори окремих груп гасел. Крім проф. Кубійовича, здається на пальцях одної руки можна назвати цих співробітників енциклопедії, які починали з ним її редагування перед 30 роками. Енциклопедія Українознавства мала дуже важкі втрати, як, напр., в особі проф. Всеволода Голубничого, який двоївся і троївся, щоб для енциклопедії здобути потрібні статистичні матеріяли для повного з’ясування економіки України. Деяких із цих втрат годі навіть заступити і там, де колись працювала одна особа для даної ділянки, тепер потрібно мати цілий колектив. Науковці, що прибули з рідних земель України мали більше почуття громадського обов’язку праці для енциклопедії, як його має Генерація українських професорів, що працює тепер в університетах Північної Америки. Очевидно, існують похвальні вийнятки: професори Юрій Луцький, Юрій Шевельов, Іван Коровицький, Омелян Пріцак, Ігор Шевченко, Володимир Бандера, Мирон Куропась й багато, багато інших, але, назагал, ситуація є куди трудніша, ніж вона була перед 30 роками, коли при варстаті енциклопедії стояла невгнута стара гвардія, гвардія, що вмирає, але не здається!
А ми всі, старі й молоді, що ще думаємо українськими категоріями, радіємо українськими успіхами й боліємо невдачами, повинні знати одне: Енциклопедія Українознавства мусить бути закінчена! Незакінчення її було б нічим іншим, як нашим загальним національним скандалом. Ми б стали посьміховиськом всього світу і наші націотворчі починання були б відповідно оцінені чужинцями. До цього скандалу ніяк не можемо допустити. І тільки, коли енциклопедія буде закінчена, тоді зможемо ми звести наші порахунки з редакторами й співробітниками енциклопедії, порахунки ідеологічні, партійні, сектярські, чи всякі інші. Тільки коли твір є цілком закінчений, тоді відкривається поле до критики, критики справедливої й конструктивної. Ця критика буде вміщена в останньому томі доповнень і справлень і, таким чином, отримаємо повноварту енциклопедію, яка стане важливим джерелом для появи чергових енциклопедій уже у вільній Україні. І в них спом’януть того, що найбільше для Енциклопедії Українознавства потрудився — професора Володимира Кубійовича, визначного українського географа, автора цінних праць з цієї ділянки й головного редактора Енциклопедії Українознавства впродовж довгих 30 років!
