Рецензія на книгу доктора Лідії Коць-Григорчук «Дипінті українських середньовічних ікон» (видавництво «Літопис», Львів, 2011)
У руках рецензентки – нова книга, видана надзвичайно солідно і бездоганно навіть з естетичного погляду. Це заключний плід довголітньої та справді «по‑бенедиктинськи» сумлінної наукової праці відомої сучасної української вченої, знавця чималої кількості мовознавчих і споріднених ділянок українознавства, професора Українського національного університету ім. І. Франка у Львові д‑ра Лідії Коць‑Григорчук. Вона ж – колишня студентка і вірна послідовниця відомого львівського мистецтвознавця, директора Національного музею ім. А. Шептицького д‑ра Іларіона Свєнціцького та близька співпрацівниця його дочки д‑ра Віри Іларіонівни – теж визначного мистецтвознавця, зокрема, в ділянці нашого сакрального мистецтва.
Лідія Коць-Григорчук була вірною сподвижницею діяльності та особистою приятелькою внучки Івана Франка Зиновії, як теж починала свою наукову працю під опікою відомого філолога д-ра Лукії Гумецької. А ще закріплювала пам’ять проф. Івана Крип’якевича, Івана Ковалика, Всеволода Ганцова і багатьох інших визначних постатей української науки в численних згадках та розвідках, щоб зберегти пам’ять про їхній доробок у свідомості послідовників.
Відіграла авторка визначну роль й у створенні унікального «Атласу української мови» (Київ, 1988), створивши ряд карт діалектів Західної України. Її робота в цій ділянці була піонерською і заслужила особливої уваги та визнання навіть у такого авторитета українського мовознавства, як Юрій Шерех. Відомі й інші численні наукові праці д-ра Коць-Григорчук з ділянок нашого мово- та діалектознавства.
У рецензованій книзі матеріал зорганізований чітко, професійно, доцільно, з широким науковим апаратом (примітки, пояснення скорочень, іменний покажчик, бібліографія використаних джерел). Окрім текстів, у книзі є альбом (а це практично половина цілої праці) світлин описуваних ікон та написів на них, незвичайно дбайливо сформованих і старанно анотованих.
Тема праці вимагала від автора безумовно широких знань та орієнтації в численних ділянках – не лише мовознавства з широким розгалуженням його спеціальностей, а й історій нашого народу, його Церков, та й узагалі духовного життя, а ще географії, мистецтвознавства, церковних і богослужебних книг, релігійних течій і проблем тогочасної України та суміжних земель. У такій комплексній іпостасі ця праця справді «синкретична», вимагає від автора дуже широкого, всебічного знання. Така ширина горизонтів досі маловідома навіть у нашому науковому світі. Мабуть, сама назва опрацьовуваного предмета – дипінті, тобто написів на стародавніх іконах, декому не надто звична.
Саме ці написи довгий час були залишені без уваги в нашому мистецтвознавчому світі через переважаюче визначення ікон як допоміжних засобів богослужіння або суто мистецьких цінностей. Та й дослідження їх було утруднене через, не раз, нерозуміння вартості, недостатню консервацію та пошкодження об’єктів студій «зубом часу». Однак саме в цьому матеріалі Ліда Коць-Григорчук виявила нове, невисихаюче джерело відомостей про наше середньовічне культурне, образотворче життя, постаті творів і місця постання творів, а не менше і про розвиток мови, письменства, навіть форм письма, вживаних на нашій землі.
Уважливий автора підхід до предмета студій дає нові можливості про‑ стежити за ранніми процесами проникнення української живої мови у прадавню церковнослов’янську. Дослідження підтверджує широке поширення письменності в тогочасній Україні (для кого ж були вміщені численні дипінті на іконах сільських церков?!). Книга дає багато цінної інформації для пізнання наших духовних джерел давніх століть.
Всі ці аспекти розглядаються в ній на тлі тодішніх складних історичних культурних та релігійних відносин. Бо ж Україна в середньовіччі, як і нині, стояла на перехресті особливо інтенсивних різних, навіть чужинних впливів – таких як винахід друку, реформація, нові течії у європейських філософії та мистецтві, посилені зв’язки зі східними балканськими чи західнохристиянськими традиціями, культурний, а також значний політичний тиск сусідів чи недругів-наїзників. Усе це залишало сліди на ментальності, а відтак – на творчості нашого народу, і вимагає точного наукового огляду.
Довголітні студії авторки, не минаючи «ані титли, ніже тії коми», проваджені на основі дослідження написів на стародавніх іконах у численних львівських та інших, навіть іноземних музеях і церквах, дали їй можливість пізнання потрібних для студій матеріалів «de visu» (візуально, безпосередньо). Ці знахідки, підкріплені відомостями з численних доступних джерел, дали передбачувані плоди.
У багатій бібліографії цього видання подані статті з українських, польських, російських, англомовних джерел, а в бібліографіях інших видань д-ра Коць-Григорчук (як, наприклад, «Лінгвістично-географічне дослідження українського діалектичного простору», вид. Наукового товариства ім. Т. Шевченка, Львів, 2002) – і німецькі, білоруські, чеські, словацькі, французькі.
Такі широкі горизонти знання дали авторці й далекосяжні можливості порівняння та узгодження різноманітних і багатосторонніх інформацій, поглядів і завершення цих здобутків добре обґрунтованими логічними висновками. Авторка вміло та переконливо полемізує з дотогочасними знавцями цієї широкої теми. Наприклад, виводить початки українського друкарства від діяльності не відомого досі першодрукаря в Україні – місцевого Степана Дропана, який працював майже за століття до появи «виходця з Москви» Івана Федорова, як про це твердять досі усталені міти.
Не менш вміло розвиває д-р Лідія Коць-Григорчук і теорію польської дослідниці Яніни Клосінської про «карпатський (національно невизначений) ареал» тогочасного мистецтва. Львівська дослідниця включає поняття «ареал» в територію суто українського творчого процесу.
В українській науці така книга із широким підходом до нової багатогранної теми є справді новиною, знаковою подією. Слід згадати, що довголітні дослідження матеріалів, переважно релігійної тематики, авторці доводилося проводити у вкрай несприятливих обставинах панування совєтського атеїстичного режиму, на неурядовій, добровільній, часто «підпільній» базі, без потрібної точної техніки для відчитання та виготовлення світлин експонатів чи навіть при нестачі необхідного освітлення.
До речі, наукова робота авторки проходила ще й із перервами двох хвиль переслідувань режимом, у тому числі ув’язнення її в концтаборах Мордовії (у 1950 році після шести років заслання її визнали невинною) та звільнення з роботи із позбавленням можливості публікуватися в Україні під час нової хвилі переслідувань дисидентів після 1972 року.
Не можна замовчати й того, що ні минулі, ні сучасний режим у вільній Україні не старалися допомагати науковій діяльності авторки, як і взагалі інтелектуальній еліті народу.
Все, включаючи й нову рецензовану книгу, було створене і видане в цей час не лише самостійною копіткою працею висококласних українських науковців чи літераторів. У книжці авторка сумлінно називає із вдячністю імена всіх тих, хто підтримував її довголітню працю морально, відповідними порадами, чи й матеріальними причинками до появи книжки на світ. Список вийшов доволі довгий, а це безсумнівний доказ того, що чимала частина нашої громади таки зацікавлена у рості нашої культурної спадщини не тільки в Краю, але й у всій «глобальній» Україні. А таке поняття сьогодні вже справді не лише наша «далека утопія», а жива творча дійсність.
Не можна заперечити й того, що в розвитку самосвідомості нації відіграють роль не раз і голосні, хоча подекуди й поверхові фрази. Але тільки виважене підмурування таких голосних кличів солідними науковими дослідженнями дає їм повноту сил правди і має бажаний беззастережний вплив на світогляд громадянства усіх інтелектуальних рівнів, включно із найвищими та найбільш впливовими.
І в тому є ще одна непроминаюча вартість рецензованої книги. Бо її поява – це ще один вияв нашої глибинної сили духа, який не занепадає за жодних обставин. Така книга дає скріплення нашої самовпевненості у невичерпних життєвих, етично-релігійних та інтелектуальних енергіях і потенціях, закладених у генах нашого етносу. Вітаємо з радістю шановну Авторку з новою книжкою, справді визначною у нашому науковому світі, і дай нам Боже ще багато таких праць!
Леся Храплива-Щур
