Лист екз. Августина Горняка, ЧСВВ, до наших Владик не потребує ніяких коментарів. Навіщо ж їх, коли цей лист аж надто крикущий і так просто з моста вивержений, що хіба тільки волає до неба по кару Божу на його автора. Власне цікаво, що коли цей екзарх, воюючи довгими роками всіма підлостями — брехнею, очорнюванням, інсинуаціями, блюзнірством і шантажем — проти свого найвищого авторитету, проти Блаженнішого Патріярха Йосифа (ну, нехай по його номенклятурі, проти «Верховного Архиєпископа»), якимсь дивним дивом знаходив несупротивляння, а в деяких таки «наших» владик навіть і піддержку на свої наскрізь неморальні акції, то цим разом поставив він навіть своїх протекторів у вкрай безвихідне положення. І коли більшість наших владик могла колись збиватися з толку і в почуття своєї власної самопошани ложною думкою, що категоричне виявлення його підлостей могло б кинути пляму на всіх наших владик, а вже зовсім певно неминучу ганьбу на нашу Церкву і тільки за ради цього вони мусіли мовчати… (чи справді?), то тепер, після того, як цей екзарх прилюдно і визиваючо адресується до всіх владик і копію свого листа шле Блаженнішому, то наші владики не мають уже іншого вибору, як відповісти йому згідно зі своїм сумлінням і згідно з божественним своїм урядом і то відповісти йому, сподіюсь, подвійно: 1) листом на листа і 2) рішучим піддержанням пороблених цим же екзархом заходів, а саме поставити його справу навіть, як виключну, на найближчому синоді. Нехай його справа розбирається у присутності папи аж до останнього пір’ячка.
Ті з наших владик, які боялися досі пустити пару з уст страха ради юдейска (читай: перед Римською Курією), бо ж мусіли бути того свідомі, що на такі огидні вчинки цей екзарх не міг пориватися сам (який він нижчий духом і не є),а мусів мати авторитативні інструкції згори і наказ своїх наказодавців, то тепер, коли цей вислужник аж так розухвалився, що хоче поставити свою справу перед синод, не залишається їм нічого іншого, як приготовляти матеріяли до цієї справи.
Але й ті з наших єпископів, що ішли за його прикладом, або рука в руку кооперували з цим екзархом, теж не мають іншого виходу, як рятувати свою власну шкуру, от хоч би мусять на цьому синоді відпекуватися від того, що вони ніби то нічого не знали, на що він собі через п’ять років позволяв… Ніколи досі мабуть народня мудрість, яка каже: Кого Бог хоче покарати, тому розум відбере, не мала такої переконливої сили, як у цьому випадку. І як парадоксальним це не виглядало б, то лист екз. Горняка настільки щасливий оборот для нашої Церкви, що в цім випадку не треба його покликувати перед трибунал, на який він повинен бути поставлений від першої хвилі свого єпископства, а він сам по своїй власній волі зголошується перед цей же трибунал.
