(11 жовтня 1963 р. і 21 листопада 1964 р.)
У найскрутніших умовинах нашого національного та релігійного існування Боже Провидіння завжди посилало українському народові виїмкових людей, великого розуму і незламного характеру, які вказували свойому народові правильний шлях прямувань і праці. В релігійно-церковному житті Господь дав Україні визначні постаті, які витиснули печать свойого духа для сучасників і нащадків. Митрополити: Іларіон, Петро Могила, Андрей Шептицький, о. Маркіян Шашкевич і Йосиф Сліпий. У національному житті Бог дав нам Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку та інших.
Лютневого зимового ранку 1963 р. з’являється у Вічному Місті Києво-Галицький Митрополит Йосиф Сліпий, щоб сповнити велику місію Української Католицької Церкви! Вийшов на волю по 18 роках московської неволі мученик та ісповідник віри Христової, якого Господь одинокого з усіх наших ув’язнених владик зберіг живим. І це правдиве чудо, бо як сказано в св. письмі «був мертвий і ожив». Тому то й Папа Іван XXIII привітав отця Йосифа словами: — «Брате, Ти є окрасою не тільки української католицької Церкву але всього християнства». Італійський державний муж Джуліо Андреотті сказав про нашого Митрополита, «що не переслідують так довго і жорстоко того, до кого не мають респекту». Бо і справді наш Блаженніший Отець Йосиф мав у свойому серці глибоко вириті слова Христа Спасителя — «І ненавидітимуть вас задля імени мого, а хто видержить до кінця, той спасеться»!
Прибув Блаженніший Отець Йосиф до Риму в часі Вселенського Собору Ватиканського II, що його скликав Папа Іван XXIII. На першій сесії Собору 1963 р. наша Церква, розуміється Матірна Митрополія, була присутня містерійно своїм свідченням героїзму, персоніфікованим митр. Йосифом Сліпим. Тоді наші владики писали в окремому своєму історичному посланні: — «Саме ця вірність Богові, Апостольському Престолові, Українській Церкві та народові, ця жертва, що її приносить своєю особою Митрополит Йосиф Господеві, є нашою гордістю, що нашу Церкву очолює Божий Муж, який не скорився силі зла»! Тому прибуття Блаженнішого Отця Йосифа на другу сесію Собору глибоко зворушило не тільки українців, але й цілий християнський світ. Наш Митрополит неначе проказав усім Отцям Собору та вклав їм в уста слова церковної пісні: «Хресту Твоєму покланяємось Владико».
Тодішний префект Східньої Конґреґації кард. Теста на привітання нашого Ісповідника приклякнув і хотів поцілувати його в руку. На сорокп’ятому соборовому засіданні, дня 10-го жовтня 1963 p., як секретар Собору монс. Фелічі прочитав список Отців, які будуть говорити в дискусії і назвав ім’я нашого Митрополита Ісповідника, а модератор кард. Аґаджіян дав слово отцю Йосифові у ватиканській базиліці залунали спонтанні оплески на пошану Києво-Галицького Митрополита. Однак наш Митрополит не зайняв голосу цього дня на Соборі, бо плянував виступити зі своєю історичною промовою наступного дня, 11-го жовтня, в якому припадала річниця відкриття Вселенського Собору. По кількох хвилинах напруженого очікування, модератор кард. Аґаджіян заявив, що «завтра з радістю почуємо Митрополита Йосифа Сліпого». Італійські римські щоденники, в першу чергу півофіціоз Ватикану «Оссерваторе Романо», в особливий спосіб підкреслив цю особливу історичного значення подію. Ватиканський щоденник у ч. 235 за 11 жовтня 1963 р. писав: «Коли генеральний секретар прочитав ім’я Високопреосвященнішого Митрополита Сліпого, присутні Отці Собору прийняли вістку бурхливими оплесками для пошани й подиву геройських страждань українського Митрополита. Одначе Кир Йосиф заявив, що буде говорити слідуючого дня» Подібну вістку подала майже вся преса.
Дня 11-го жовтня 1963 p., себто на 46-ій нараді Собору після промови еспанського кард. Кіґаро, промовив «Український Львівський Архиєпископ Його Екселенція Монсеньйор Йосиф Сліпий». Так назвав отця Йосифа модератор, покликуючи його до слова. Отці Собору напружено виявили цікавість, почути голос Ісповідника Віри. Їх усіх цікавило, що зможе сказати на сучасні теми церковного життя Владика, який 18 років був ізольований від життя Церкви і культурного світу. Наші Владики побоювалися, що промова Отця Йосифа може бути задовга, що вона не може бути довша як на 10 хвилин, і модератор може просити промовця скоротити. «Такі випадки траплялися на Соборі. І справді, промова Митрополита Йосифа тривала около двадцять хвилин. Усі Отці Собору слухали Отця Йосифа з неабиякою увагою. Модератор не переривав Митрополитові, хоча він промовляв довше, як передбачав соборовий порядок. Вона відзначалась ясністю думок-ідей, глибокою богословською арґументацією і в ній наш Великий Пастир підкреслив усі сучасні проблеми Христової Церкви, насвітлюючи їх прикладами нашої Церкви Страдниці — в царстві новочасних неронів. Французький часопис «Ля Круа» порівняв початок промови Блаженнішого Отця Йосифа з промовою Івана Золотоустого. Отець Йосиф почав свою промову словами: «Благословен Бог»! У промові їх Блаженства не було згадки про свої терпіння у московських таборах смерти, ні. Наш Ісповідник заявив, «Українська Церква є присутня на Соборі й мене уповажнюють мої попередники, мене уповажнюють неприсутні, (їх Блаженство мав на думці неприсутніх Владик катакомбної нашої Церкви в Україні), переслідувані…» Яка вагомість у цих ствердженнях. За нашою Церквою світле минуле, а тепер вона скапує кров’ю мучеників! Вкінці кульмінаційною точкою промови, яку Отці Собору часто оплескували, хоч це не було дозволене соборовим реґуляміном, був внесок їх Блаженства Отця Йосифа: «Ми пропонуємо, щоб Києво-Галицьку Митрополію піднести до гідности патріярхату»!
Отці Собору прийняли пропозицію Ісповідника Віри повставанням з місць і довгими оплесками. Яка грандіозна ідея! Український Патріярхат, як ієрархічне завершення структури Української Церкви! Це і найважливіша історична дата для нашої Церкви на Вселенському Соборі Ватиканському II. Це безцінний внесок їх Блаженства на Соборі! Промова їх Блаженства та внесок на піднесення Києво-Галицької Митрополії до гідности Патріярхату викликав резонанс у публічній опінії, себто в пресі, телебаченні і радіомовленнях. «Осерваторе Романо» з датою 12-го жовтня 1963 р. передав зміст слова Кир Йосифа, підкреслюючи, що Соборові зроблено пропозицію, щоб Києво-Галицьку Митрополію підняти до гідности Патріярхату». Італійські телебачення у Римі, включно з ватиканським радіомовленням, у вечірніх годинах 11-го жовтня 1963 р. коментуючи промову Блаженнішого Отця Йосифа, назвали його українським Патріярхом! Аргентинський архиєп. Бонамін, характеризуючи виступ їх Блаженства на Соборі та його промову дня 11-го жовтня 1963 р. сказав дослівно: «Митрополит Сліпий був ознакою одної епохи історії Церкви. Його постать пряма, як правда. Його погляд є тих очей, що бачили весь біль, як очі Данте в новому пеклі, що його створили атеїсти, які переслідують Божих дітей. Всі переконалися, що це світильник, палаючий і блискучий. Він є одним із тих капітанів на кораблях, яким Бог, мабуть, призначив переплисти бурхливі моря»! Так отже дата 11-го жовтня 1963 р. це епохальна дата в історії нашої Церкви! Того дня уся наша Ієрархія устами Отця Йосифа перший раз в історії нашої Церкви заявилася за патріярхат Києво-Галицької Митрополії і всієї Руси. Історичне значення має і цей факт, що це перший раз у житті нашої Церкви ця велична ідея стала власністю усього українського Божого Люду! Це є цей феномен, Митрополита каторжника Отця Йосифа, що на другій сесії Вселенського Собору Ватиканського II піднесено історичні права нашої Церкви виведено на арену вселенського християнського світу!
Нормальним порядком Отці Собору оплесками схвалили пропозицію їх Блаженства, щоб «Києво-Галицьку Метрополію піднести до гідности Патріярхату». Юридично предсідник Собору, папа Павло VI, мав тільки підписати схвалений внесок і справа була б поладнана. Одначе Москва загрозила у Ватикані, що відкличе своїх «обсерваторів» зі Собору, якщо Ватикан визнає патріярхат для Української Церкви. Розуміється, що в єдности наших владик наступив вилім. Трьох владик в лютому 1964 р. відкликали свої підписи, чи точніше задеклярували свою опозицію щодо нашого патріярхату, тому цю важливу справу відіслано до підкомісії та по довгих дискусіях на третій сесії Собор схвалив Декрет про Східні Католицькі Церкви дня 21 листопада 1964 р. Замітне, що папа Павло VI, як предсідник Собору, власноручно підписав цей Декрет того ж самого дня, то є 21-го листопада 1964 р. Цей Декрет має 30 уступів-артикулів, а важливі його постанови ось такі: ненарушимість традицій кожної помісної Церкви, однакова гідність усіх помісних Церков, привернення прав і привілеїв східним Патріярхам, встановлення нових патріярхатів, Патріярхальний устрій Східніх Церков. Дальше вирішено та поставлено, що Східні Церкви, як і Західні мають право й обов’язок рядитися своїм окремими правами. Підкреслено теж, що Патріярхи разом зі своїми Синодами становлять найвищу інстанцію для всякого рода справ патріярхату, включно з правом творення нових єпархій і найменування нових єпископів. У 10-му уступі підкреслено, що «те, що сказано про патріярхів, стосується також і верховних архієпископів, що стоять на чолі якоїсь окремої Церкви, або обряду». Як відомо, Апостольська Столиця дня 23 грудня 1963 р. відновила права Києво-Галицького Митрополита, які є рівнозначні з правами Верховного Архиєпископа. Значиться вже тоді Декрет зрівняв у правах нашого Верховного Архиєпископа з патріярхами! Треба конечно підкреслити важливий уступ Декрету, який звучить: «Повернути Східним Церквам ці права і привілеї, що мали силу в час єдности Сходу й Заходу»! А права Київської Митрополії були автономні під кожним оглядом, вони зібрані в «Кормчій Книзі» і як такі стали основою Берестейської Унії в 1596 р. Законодатним тілом Русі-України були Собори. Згадати б хоча Собори в роках 1147-1168, які обмірковували усамостійнення Київської Митрополії від константинопільського патріярха. Собор у 1658 р. обговорював справу незалежности нашої Церкви від московської церкви. Значить, Церква Русі-України була Помісною з власною ієрархією, соборами й синодами і з власним судовластям. Важливе те, що ці права Київської Митрополії потвердив Папа Климентин VIII при укладенні Берестейської Унії булею «Маґнус Домінус ет Лявдабіліс». Коли Москва зліквідувала Київську Митрополію у 1807 p., а в 1808 Апостольська Столиця — Папа Пій VII булею «Ін Універсаліс Екклєзіє Реджімене» відновив Галицьку Митрополію і наділив Галицького Митрополита всіма правами Київської Митрополії, то з того часу Києво-Галицький Митрополит має всі патріярші та помісні права!
Вкінці хочемо підтвердити факт, що їх Блаженство Отець Йосиф має судовласть у нашій Помісній Церкві, як територіяльну, так і персональну! Вистачить пригадати один знаменний факт, а саме: повище сказано, що Папа Павло VI, 21 листопада 1964 р. підписав Декрет про Східні Католицькі Церкви. З цією хвилиною він обов’язує так Римську Церкву, як і Східні Католицькі Церкви їх респектувати. Введення Декрету в життя нашої Церкви, увів наш Блаженніший Отець Йосиф, а східні Патріярхи в своїх Церквах. Отже не Римська Курія, не Східна Конгрегація проголосила цей Декрет у нашій Церкві, як обов’язуючий, але їх Блаженство! У «Благовіснику» ч. І., рік І. від дня 22 грудня 1964 р. між іншим заряджено: Спираючись на 10-ій постанові Собору (Декрету) про те, що всі канони Собору відносно влади Патріярхів є важні також для Верховних Архиєпископів, що очолюють єрархію якоїсь частинної Церкви, зглядно якогось окремого обряду, отже з титулу Верховного Архиєпископа, признаного Святішим Отцем Папою Павлом VI для нас, і користаючи з впасти даної патріярхам постановляємо і подаємо до відома, що в нашій католицькій Церкві візантійсько-українського (греко-руського) обряду, (греко-руського це відноситься до Церкви наших братів карпатських русинів, примітка редакції), постанови Декрету Собору про Східні Католицькі Церкви входять в життя з Празником Благовіщення Пресвятої Богородиці, тобто з днем 25 березня 1965 р. (за старим стилем), або з днем 7 квітня 1965 р. (за новим стилем).
Ця наша постанова, підкреслює їх Блаженство, обов’язує всі наші митрополії, архиєпархії, єпархії, апостольські екзархати, апостольські візитатури, як також манастирі всіх наших чинів і згромаджень мужеських і жіночих, все духовенство і вірних. Підписав + Йосиф Верховний Архиєпископ визант. українського (греко-руського) обряду. Справа ясна і не потребує ніяких коментарів. Правда, Римська Курія не визнає Декрету про Сх. Кат. Церкви, хоча підпису папи Павла VI покищо не відкликано. Одначе наші владики, священики та миряни визнають правопорядок, а саме, що їх Блаженство Патріярх Отець Йосиф є Главою Помісної Української Католицької Церкви та Патріярхом Києво-Галицьким і всієї Руси! День 11 жовтня 1963 р. і день 21 листопада 1964 р. це історичні дати в новітній історії нашої Церкви.
