Минає двадцять літ, як Патріярх на волі.
За ним кошмарна ніч, жах пекла на землі:
Тайґа, сніги, мороз в підбігуновім колі,
Де біло-сіра смерть кістлява бродить в тьмі.
Крицеві брами тюрм, всі допити, знущання,
Із лагерів гнилих щораз в брудніший кут;
Відкинувши Заґорськ, зазнав мук катування…
Так вісімнадцять літ тривав терпінь маршрут.
І де б він не бував, скріпляв огонь любови
До Бога та братів, що вже зреклись надій;
В гарячих молитвах, великим даром мови
Їм віру повертав, для душ, сердець — спокій.
Від каторжників тих, що скніють, мруть з одчаю,
Прийшло письмо у Рим: бажання многих літ!..
Так, він їм Патріярх, про нього всюди знають
І, хоч там сніг, льоди — в серцях любови цвіт.
Нехай би так його всі вільні шанували!..
Чому так много ще невірних, кам’яних?
Чи не святі його стремління, ідеали,
Чи все, що він здійснив, зробив би хтось із них?
Як прикро від своїх відчути біль невдяки,
Коли потрібно їх на поміч в час змагань…
Для них байдужі всі ворожії атаки,—
Осліпли очі їх, в чужу пірнувши твань!
Та є вже в нас полки: духовники й миряни,
Послушний в кожний мент хоробрий авангард;
В них Патріярха ціль — Помісність не зів’яне!
Бо в ній спасіння нам, за це боротись варт!
* * *
Стань, Патріярше наш, у вірнім, чеснім крузі
І Церкви корабель спрямуй до ясних вод;
Глянь, скільки приєднав шляхетних, добрих друзів, —
Мов золото пшениць, хвилює твій народ.
Вітай, вітай, живи, наш Патріярше можний!
Хай милостивий Бог хоч сотку дасть пожить!
Молись, щоб перейшов для Церкви час тривожний,
Щоб вздрів ще як зоря Помісности блищить.
Філадельфія, 13-14 січня 1983 р.
