Справа торкається римсько-ватиканського василіянина отця Єроніма Химія і світського канадського отця Дмитра Ґрешука. їх обох іменував формально папа Павло VI, а в дійсності їх призначив італійський архиєпископ Марйо Бріні владиками для УКЦеркви в Канаді. Хоч «наказні єпископи» є українського роду і уродженцями канадської Альберти, то однак вони дуже різняться інтелігенцією, здібностями, світоглядом, прикметами особовості, відмінним ставленням до справи нашого патріярхату, до Блаженнішого Патріярха Йосифа Першого та до інших проблем, що стоять у прямому відношенні до справ нашої Церкви. До такого переконання доходимо по прочитанні інтерв’ю, яке вони дали едмонтонській журналістці для «Едмонтон журнал» перед своїми хіротоніями. Уважаємо доцільним проаналізувати кожне інтерв’ю зокрема на те, щоб українська спільнота, принайменше критично думаюча її частина, могла ближче запізнатися із їхніми поглядами на справи УПКЦеркви, бо чейже обидва вони не тільки будуть стояти у проводі церковно-релігійного життя в Канаді, але також повинні провадити мирян до спасіння. Для більшої ясности найперше запізнаємо читачів із відповідями о. Химія, а опісля о. Ґрешука. В закінченні поділимося нашими заключеннями.
Отець Єронім Химій, римсько-ватиканський василіянин, вислужник Конгрегації для Східніх Церков, а зокрема архиєпископа Бріні та ватиканських русофілів, одержав докторат за «працю» п. н. De Figura Iuridika», яку він написав на припоручення Східньої Конгрегації. Багато Українців-атоликів думають, що ця «докторська праця» о. Єроніма дуже нас компромітує перед чужинцями, а зокрема перед римо-католиками, бо вона оспорює право Верховного Архиєпископа очолювати і управляти Українською Помісною Католицькою Церквою у цілому світі. Треба сказати, що у писанні цеї «наукової праці» дуже «помагали» два василіянські священики: Ізидор Патрило і Атаназій Великий. Виходить, що Всевишній не наділив о. Єроніма великими здібностями самому писати докторські дисертації і тому хтось мусів йому помагати. Треба тільки дивуватися, що совість о. Єроніма так мало респектує сьому Божу заповідь і не протестує, коли він присвоює собі чужу працю. Нам здається, що у отців василіян це не перший і ледви чи останній раз. Бо і чого ж нині не робиться, скрито і відверто, щоб підірвати ідею патріярхату.
Підчас інтерв’ю о. Химій признався, що на протязі дванадцятилітнього побуту в Римі він «здобув досвід», який повинен йому допомогти правильно розв’язувати проблеми УПКЦеркви в єпархії. Ми віримо отцеві Химієві, що він, проживаючи в Римі, навчився багато дечого «доброго» (ось хочби потайки накручувати на магнітофоні промови, без дозволу промовців). Але ми сумніваємося, чи ця «набута практика», так високо оцінена ватиканськими монсіньйорами, буде одобрена мирянами УПКЦеркви, які шанують Божі Заповіді і стараються після них жити. Оборона, а то навіть убожествування детанту Ватикан-Москва, і то коштом УПКЦеркви, чи не найяскравіше зраджують його пасторальну настанову, та дійсну «любов» до УПКЦерки. Ледви чи дальшими гарними словами він зуміє прикрити свої дійсні переконання, защеплені в його душі його учителем і опікуном, архиєпископом Марйо Бріні. О. Єронім майже по-дитячому захоплюється мудрощами ватиканських урядовців. Хоч він признає про засекреченість рішень Ватикану, але відносно них він не проявляє критицизму, чи застанови. Його засада є: вірний слуга-невільник тільки слухає свого пана і не ставить питань. Про нашого Блаженнішого Патріярха він побоявся щонебудь сказати, розуміючи, що перед професійною репортеркою ледви чи йому вдасться затаїти свої неприхильні почування до Голови УПКЦеркви. До партіярхату УПКЦеркви він ставиться наскрізь ворожо і цього зовсім не скриває. Отець Химій «has no intention of rocking the boat as a bishop on the question of a patriarch for the Ukrainian Catholic Church». Це ж хіба чи не найкраще свідчить, як отцеві василіянинові у Ватикані вибили з голови патріярхальну ідею і зробили його зовсім неспосібним зрозуміти, що патріярхат може врятувати УПКЦеркву від латинізації та остаточної загибелі. За рецептою кочубеївської ментальності, він відмовляє УПКЦеркві її прадідівських прав і привілеїв тільки тому, щоб перед Ватиканом, а зокрема перед архиєпископом Марйо Бріні, заманіфестувати свій беззастережний послух і рабське вислужництво, як заплату за єпископську мітру. Просякнутий до кості почуванням підданства, о. Єронім ніяк не може зрозуміти, як можна критикувати ватиканських монсіньйорів за їхнє русофільство, за тайне договорення із атеїстичним світом і то головно коштом слабшого і меншого брата не-римокатолика. Зовсім позбавлений якогонебудь критицизму і об’єктивности, він прямо неспосібний бачити щось злого, несправедливого і кривдячого у ватиканських діях. За його віруванням і переконанням там живуть і діють тільки непомильні люди, тому всі закиди проти ватиканської дипломатії і політики зовсім безпідставні, і він ніколи не відважився б кинути камінчик на цих ватиканських святців.
Зате він з великою дозою людської злоби накидається на мирян УПКЦеркви за те, що вони посміли демаскувати нехристиянську політику Папи Павла Шостого, його Дорадників і урядників, коштом слабших і покривджених, а зокрема Українців-католиків. Переконання отця василіянина позбавлені христіянського оптимізму. Він твердить, що Українці-католики ніколи не осягнуть патріярхату, коли будуть боронити своїх прав перед Ватиканом (by fighting against Vatican). Ми дуже цікаві знати, який інший спосіб рекомендує нам отець Єронім? Хіба ж не вислужництво, чи рабство? Мусимо заявити, що жадний свідомий, чесний і характерний українець-католик такої методи боротьби за патріярхат ніколи не буде апробувати. Це отець Єронім Химій повинен собі добре раз на завжди запам’ятати! Історія Українського Народу і Українських Церков є повна героїзму, героїнь і героїв. Невже ж, проживаючи у Римі, отець Єронім нічого не чув про Мороза, Плюща, Світличного, Караванських, Калинця, Стасів і про сотки інших? Ради великих чеснот свого характеру, любови до своєї Батьківщини, відваги і прямолінійности вони сьогодні позбавлені не тільки людської волі, але навіть всяких земських конечностей. Владичих мітр чейже на їх головах немає і не претендують вони на духовних провідників і співсателітів людських душ. Для нас і чужих мислителів вони велетні духа і люди колосального формату. Невже ж отцеві Химієві, кандидатові на єпископа, не вчитись від них правдивого, непідфарбованого християнізму? Чого ж доброго і розумного може він навчитися від архиєпископа Марійо Бріні?
Думки про жонате священство в отця Єроніма однозгідні із римокатоликами у Ватикані. Для нього «an unmarried priesthood is the best», хочби навіть тоді, коли неодні целєбси, через свою людську неміч знеславили себе і священичий стан згіршаючим життям. Жаль тільки, що о. Єронім не мав змоги ближче приглянутися життю, що його вело польське католицьке духовенство в Галичині. Можливо, тоді таких нісенітниць не оповідав би канадській репортерці. Остаточно: його ідеалізування целібату зовсім не нове. Так думали і писали отці василіяни тому тридцять літ в Галичині («
Неподільне серце священика»). Отець Химій тільки безкритично повторяє за ними. Ким властиво було і яку ролю відіграло жонате священство у відродженні релігійно-національного життя в Галичині — ледви чи отець василіянин колинебудь зможе зрозуміти. Перебуваючи повних дванадцять літ у Римі, ледви чи він стрічався із жонатим священством. Окружений тільки римокатоликами і нежонатими отцями василіянами, інакше сьогодні і не може думати. Але і в самому Римі мораль духовних не завжди така дуже прикладна, на що нераз і не два нарікали італійські владики. Шкода, що ні очі ні вуха не допомагали отцеві Єронімові вірно схоплювати прояви життя нежонатих духовників такими, якими в дійсності вони були. Отець Химій багато не бачив, багато не чув і багато сьогодні не розуміє. Тому в нього зродилося таке базкритичне набожество до священичого целібату.
Вкінці не забув він сказати теж дещо «доброго» і про жінок. На питання, що він думає про жінок як священиків, отець Єронім відповів що це неможливе, бо «Women don’t have the necessary stability to guide the others». Чи жінки повинні бути допущені до Св. Тайни Священства, залишаємо це компетентним чинникам, але ніколи не погодимося з твердженням, що жінки є нестабільні і тому не можуть провадити других. Цікаво було б нам знати, де в Римі навчили отця доктора такої мудрої психології? Подібно вчили в університетах ще перед першою світовою війною. Та від того часу багато змінилося на Божому світі. Наука психології пішла вперід і сьогодні всі погоджуються, що жінки є теж спосібними контролювати свої почування — часом ліпше ніж мужчини. Жінки є теж дуже здібними, набувають високу освіту і знання і тому багато із них вже сьогодні занимають високі пости в різних галузях політично-дипломатичного, наукового, господарського, мистецького, музичного і т. д. життя. Отцеві докторові є дуже потрібно трохи підучитися сучасної психології. Тоді напевно не буде проповідувати перестарілих теорій і тим самим компромітувати себе перед канадською репортеркою і англомовними читачами.
Ось так, хоча неповно, ми проаналізували те, що о. Єронім говорив до Shirley Hunter, канадської репортерки з «Edmonton Journal», 1 вересня 1974 р.
В другій частині ми запізнаємо читачів із тим, що сказав о. Дмитро Ґрещук. В закінченні поділимося нашими заключеннями.
