В першій частині ми передали і проаналізували те, що говорив отець Єронім канадській репортерці. У цій частині з’ясовуємо відповіді отця Дмитра Ґрещука.
Зовсім інакше відповідав отець Дмитро пані Shirley Hunter. Він видався їй симпатичним, жартівливим і веселим; давав ясні і недвозначні відповіді, що радше доказували його сталі переконання, в яких він не губився і собі не противорічив. На думку о. Ґрещука зацікавлення молоді церквою постійно зростає і вона чимраз більше активізується у церковному житті. Молоді плекають українську культуру, вивчають українські танці, українську мову, цікавляться українським мистецтвом — а центром їхнього зацікавлення є вивчення рідної української мови. Треба додумуватися, що саме плекання української культури так дуже лежить на серці молодому священикові. Всеж таки з жалем він стверджує брак священичих покликань і недостачу священиків у нашій Помісній Католицькій Церкві.
Відносно священичого целібату в нас отець Ґрещук каже, що Східні Церкви (а тим самим УПКЦ) мають повне право мати жонате священство. Він особисто знає багато українських жонатих священиків, що на його думку «are doing very well». Він дальше стверджує, що багато українських католицьких священиків приїхало з Европи і вони ревно працюють в Едмонтоні, а він зовсім не думає зачислити їх до нижчої кляси працівиків у Божому Винограднику. Він гордиться ними, бо вони служать добрим прикладом іншим. Отець Ґрещук покликається на довголітню традицію жонатого священства у нашій церкві, яку треба нетільки шанувати але теж і зберігати.
На питання, чи жінки повинні бути священиками, він щиро заявляє, що сьогодні на це він не має готової відповіді, бо цьому питанні не присвятив ще належної уваги. Всеж таки на його думку українські жінки дуже багато труду і праці віддали Українській Помісній Церкві, брали активну участь у різних церковних комітетах і братствах та разом із іншими несли спільну відповідальність за її долю. Належить підчеркнути, що відношення отця Ґрещука до жіночого світу є наскрізь прихильне, а то навіть джентельменське і гідне не тільки розумного священика, але теж і людини, що всім – без уваги на стан — вміє виявити належний респект, пошану і правильну оцінку їх вартостей. А це тільки свідчить про високий ступінь його духової культури.
Отець Ґрещук має відвагу сказати те, що думає він про нашого Блаженнішого Патріярха Йосифа Першого. Для Первоієрарха він виявляє дуже багато пошани, респекту і признання. Тільки Його, а нікого іншого хоче він бачити патріярхом у нашій церкві, якого визнала б теж Апостольська Столиця. Ось його слова: «…and I have very high regard for Cardinal Slipyj. I would be very happy about it if he was named (патріярхом). I think he is a great man… He was true to the Vatican»… Отець Дмитро вказує і пригадує ті великі терпіння, що їх переніс Блаженніший Патріярх і тому не тільки український, але теж і неукраїнський світ визнав Його Великою Людиною, якій належиться почесне місце у Католицькій Церкві.
Ось так коротко ми передали головні думки, що їх висловив отець Ґрещук канадській репортерці. Запізнавшися із відповідями двох канадських українців без усякого сумніву треба ствердити їхню діяметральну розбіжність у поглядах до сучасних питань УПКЦ. Перший – ставленик італійського римокатолицького, нам неприхильного архиєпископа Марійо Бріні (бо тільки завдяки щиросердечним стосункам його добросердної рідної сестри Генеральної настоятельки Сестер Служебниць із архиєпископом Марійо Бріні він попав на листу кандидатів) — другий намічений нашим Патріярхом. Перший — ревний оборонець угоди Ватикан-Москва перед українською спільнотою, вірний слуга і почитатель ватиканських русофілів — другий людина вільна, самостійна, спосібна, вміє критично думати, на серці якої лежить доля української культури і УПКЦ, вільна від всяких людських комплексів. Для першого (отця Єроніма) питання патріярхії УПКЦ зовсім не цікаве і прямо на існує, а його відношення прямо вороже, для другого (отця Ґрещука) є вона інтегральною частиною його священичого служіння а її зреалізування він щиро бажає. Він виявляє велике признання, Блаженнішому — як звичайно це годиться здисциплінованому і доброму священикові. Перший у жінок добачує радше негативи (в дійсності це залишки перестарілої психології) — другий цінить їх як високовартісний і рівнорядний чинник у несенні відповідальности за долю Української Помісної Католицької Церкви. Перший доктор канонічного права написав ради підхлібства Ватиканським мужам так звану «докторську працю» «ДЕ ФІҐУРА ЮРІДІКА АРХІЄПІСКОПІ МАЙОРІС ІН ЮРЕ КАНОНІКО ОРІЄНТАЛІ ВІҐЕНТІ» Рим 1968, в якій орієнтуючись на лінію Василіянської Курії в Римі і Конгрегації для Східних Церков заперечив усі права і привілеї Київського Митрополита і нашої УПКЦ, заґарантовані її в час заключення Унії. Ця псевдо наукова праця в дійсності є великою компромітацією самих василіянських авторів і вона приносить велику шкоду нашій УПКЦ і всім нам. Другий — щоправда без докторату із канонічного права — зате спосібний самостійно працює, виявляє непересічні здібности здорово-думаючого ума, ясні погляди та умілість критично аналізувати сучасні проблеми. Не має сумніву, що оба вони будуть працювати у протилежних напрямах: отець Химій буде звеличувати перед українським суспільством правильність свого погляду, святість, мудрість і непомильність Ватикану та обороняти ватикансько-російський детант. Отець Ґрещук буде щиро працювати для УПКЦ, для справи патріярхату і Блаженнішого Патріярха Йосифа Першого. До такого заключення треба дійти, повіривши, що вони оба говорили правду і не плянують у будуччині міняти свої погляди.
Котрого із них саме сьогодні Українська Помісна Католицька Церква потребує, а котрого зовсім ні — не важко догадатися. Отець Дмитро Ґрещук являється нам чесною і надійною людиною, відданою Блаженнішому Патріярхові. Віримо, що час тільки підтвердить слушність наших сподівань.
Отець Єронім Химій ЧСВВ напевно знайде собі почитателів, що разом із ним будуть визнавати і пропагувати угоду Ватикан-Москва як ідею їхнього життя. Нам українським мирянам-глибоковіруючим не остається нічого іншого, тільки молитися за отця Єроніма і його однодумців і просити Боже Милосердя про їхнє навернення до рідної Церкви, що б могли їй служити так, як це робили колись чесні, розумні і скромні християни. Якщо одначе з Божої Волі таке чудо навернення у Божих Плянах не є передбачене, то нехай отець Химій та його однодумці не будуть згіршенням для других, а в годині їхнього відходу із цього світу нехай Український Нарід буде милосердним суддею не тільки над їхніми вчинками але теж і над ними самими.
