Якось так склалось, чи упорядники церковного календаря пляново з певним пов’язанням уклали, що у місяці липні Вселенська Католицька Церква відзначає пам’ять Верховних Архиєпископів свв. Петра й Павла і Народження Івана Хрестителя, а наша, Українська Церква крім цього відзначає першу християнку українського народу св. княгиню Ольгу і хрестителя Руси-України св. Володимира Великого. В ці дні з окремою присвятою призадумуємось над будівничими Вселенської Христової Церкви. Звичайно тут слід мати на увазі Верховних Апостолів Петра й Павла. Ми знаємо, що після Зіслання Святого Духа апостоли одержали силу проповідати Христову благовість різними мовами, вони з тією хвилиною втратили почуття страху і відважно несли знам’я Христа, але все ж таки Христос хотів, щоби серед його перших вибраних був також високоосвічений Савло, що став Павлом, який дав релігійно-ідеологічне підложжя Христовій Церкві. Кажуть теологи, що Христова Церква також була б вдержалась й існувала без св. ап. Павла, але вона була б напевно іншою, як є сьогодні.
Можна також сказати, що коли б св. Ольга не була першою християнкою, а св. Володимир не був хрестителем то Русь була б відкинула поганство і приняла християнство, але напевно воно було б набрало інших форм і внутрішнього змісту. Без св. Ольги, її солідного християнського підложжя й підготовки, без її підкреслення християнських ідей, які на своїх крилах несли відродження — нове життя, трудно було б собі уявити хрестителя св. Володимира. І так в липні згадуючи пам’ять св. Ольги і Володимира, мимоволі наша увага повертається і спочиває на 988 році, себто спочиває на ранніх роках княжої Русі, коли Володимир Великий хрестив наш народ, коли серед поширеного поганства народжувалось наше християнство, а княжий город Київ ставав центром — осередком традицій християнського сходу Европи. Київ був і на довго залишився осередком з якого розгорталось і промінювало християнство у його дещо відмінному осмисленню від західного — латинського християнства, а частково і візантійського, набираючи свого окремого, відмінного кольориту.
Так на крилах християнства виростало нове, животворче життя над яким високо світило знам’я побіди над темрявою, силами ада і смертю — хрест. Свята Софія стала справжнім духовим собором християнського сходу і хоч сьогодні стараються її знеславити, зробивши з Св. Софії музей то все ж таки її дух вічно жевріє.
Роздумуючи над величчю, яку засівав св. Володимир Великий нам паде на думку, що скоро будемо відзначати світле тисячоліття хрещення Руси-України. На жаль ми не будемо могли цієї світлої дати відмітити на місці, у княжому городі св. Володимира, у Києві, бо ж тепер там панує царство сатани, московські комуністичні атеїсти й безбожники. Напевно т.зв. режимова Російська Православна Церква буде намагатись ці святкування привласнити собі та подати вільному світові викривлену правду. До тих святкувань також приготовляється відзначати Російська Православна Церква, привласнюючи собі всю християнську спадщину Києва, включно з хрестителем св. Володимиром для себе. Так по той бік, як і по цей Російська Православна Церква буде робити все можливе, щоби переконати вільний світ, що столиця Русі-України — Київ і св. Володимир Великий належать Росії — Москві.
У світлі такої дійсности тільки ми, українці у вільному світі маємо можливість, а також святий і невідкличний обов’язок стати в обороні наших церковно-історичних і релігійних надбань. Звичайно це не належить до легких завдань, але його не можна занедбати й поминути. В цьому напрямі потрібно вже провести належну підготовку. Це питання не можна буде розв’язати тільки шумними святочними академіями, яких значення для самого збереження цих святих і цінних вартостей багато не дасть, бо вони матимуть короткотермінове значення і в скорому часі підуть в забуття. Для цього потрібно більше солідних науково-дослідних праць.
Пригадуємо собі, що наші владики в США і Канаді разом були склали заяву спільних приготувань до святкування тисячоліття хрещення Руси-України. Якщо нас пам’ять не заводить то підготовку цих святкувань очолив Владика Максим Германюк. Це було два роки тому. Від тоді, по сьогодні ми нічого не чули і нам нічого не відомо, чи в тому напрямі вже щось зроблено і чи щось робиться?
Було б непростимим гріхом, якщоб ми до тисячоліття хрещення України не підготовлялись спільними силами, тут маємо на увазі Помісну Українську Католицьку Церкву з Українською Православною Церквою і з Українськими Євангеликами. Тільки спільні зусилля всіх українських деномінацій можуть мати бажаний успіх, а в ніякому разі відокремленні акції. Це одинока нагода показати вільному світові дійсну правду спільними силами і солідними працями спертими на джерельних матеріялах. Звичайно в цьому напрямі повинна проводити стосовну працю вся українська діяспора, а зокрема наші наукові установи, організації, товариства та високі школи, Український Католицький Університет у Римі, Український Вільний Університет, Український Технічно-Господарський Інститут, Український Гарвард, УВАН, НТШ й інші. Вся наша наукова, суспільно-громадська, політична й культурна праця повинна проходити в аспекті відзначення і святкування тисячоліття Хрещення Руси-України. В день свята свв. Ольги й Володимира занесім наші щирі молитви за успіх відзначення тисячоліття Хрещення Руси-України.
