На вступі бажаю підкреслити, що не вибираюсь у цій журнальній замітці нічого відкривати давно відкритого й відомого, але моїм бажанням є тільки звернути деяку увагу на зміст релігійно-церковних послань. До речі, форму послань у християнсько-релігійній творчості давно вживали апостоли, а зокрема св. апостол Павло. Також форма послань вживалась і вживається у літературній творчості, це своєрідний віршований твір, писаний у формі листа, у якому було звернення до якоїсь особи чи багатьох осіб, чи навіть народу. Ця форма послань, як подають історичні джерела, існувала ще до народження Христа. Тут можна назвати відомого поета Горація, який був автором твору «Послання до Пізомів». В українській літературі можна назвати Тараса Г. Шевченка, його відоме послання «І мертвим, і живим, і ненародженим». В цій формі творчости малось на увазі донести до відома читача особливі інформації — становище у справі літератури чи мистецької творчости, а у релігійному аспекті становище Христової Церкви. Отже, в посланнях малось на увазі подати нові важливі ствердження, становища, напрями й ідеї.
Але в нашому випадку нас менше цікавить питання послань світського змісту, а радше і в першу чергу послання християнсько-релігійного змісту. До речі, св. апостол Павло залишив для нас велику спадщину неперевершених послань до Коринтян, Галатів і т.д., які є незаступимими у житті і розвитку Христової Церкви. Форма послань залишилась в ужитку у релігійно-церковному житті по сьогоднішній день. У нашій Українській Церкві як католицькій, так і православній, також і у євангельсько-баптистських церквах вживається форма послань з приводу великих рокових свят, як Різдво Христове, Христове Воскресіння чи якоїсь подібної важливої нагоди. І так кожного року на шпальтах титульних сторінок газет появляються послання різних Церков.
Тут треба застановитись над питанням, а саме, чи ці послання відповідають змістові форми послання. Чи вони приносять нам нові думки, нове осмислення, нові напрями й нові ідеї до змісту рокових радісних свят, які відзначаємо, чи є тільки банальним повторенням давно сказаного, давно відомого без жодного творчого наснаження. Мабуть, автори цих послань цього не відчувають, це, що вони пишуть, є далеке від цього, що сьогодні на потребу дня. Вони не спроможні чи не можуть, чи не бажають прикласти дещо більше зусиль й уваги для справжнього осмислення. Бо такі радісні свята, як Різдво Христове чи Христове Воскресіння, це є свята свят, це є ці бездонні джерела, що насичують Христову Церкву, у яких лежить ось ця особлива унікальна повторність неповторности. Іншими словами, Христос прийшов на землю не тільки 1992 роки тому, але Він приходить до нас і воскресає, все відмінно кожного року. І в цьому с ця повторна неповторність.
Читачі чи ті, для кого ці послання с призначені, вони собі це зовсім легко упрошують, себто перестають читати, бо, мовляв, це вже для них давно відоме. Таким чином, святочні числа газет є найменше почитними. Послання пишуться чомусь дуже довгими, чи ця довжина справді конечна і чи вона є вирішальна? Очевидно, інша справа, коли деякі священики ці послання читають у церкві під час проповідей, тут вже нічого не можна сказати, волі чи поневолі вірні слухають прочитане. Так воно іде з року в рік. Не звертаючи уваги на те, чи воно сповняє, чи не сповняє свою ролю, а просто послання друкуються. Не раз можна змінити прикметник, який визначає призначення послання, скажемо «Різдвяний» і поставимо інший прикметник і стає вже пристосованим для іншої нагоди.
Правда, дотепер мало хто або майже ніхто не звертав на це увагу. Так воно з року в рік повторялось і повторяється, а це, на жаль, зі шкодою для Христової Церкви. Тут конечне й необхідне оновлення, перебудова, більше справжнього християнсько-творчого духа, який би все сильніше й глибше утверджував віру мирян у Христову Церкву і таким чином елемінував всякі сумніви.
Хіба ж цьогорічне Різдво Христове не можна було чудово осмислити з народженням Української Держави? Можна було вказати, ось дивіться, скільки було експертів, знавців, дослідників, прямо цілі інститути совєтологів, і ніхто не передбачив такої дійсности, що великий, могутній, озброєний по зуби Совєтський Союз розпався на наших очах без жертв і крови, а на його руїнах виросли самостійні держави, воскресли Христові Церкви. Хіба ж це не очевидний Божий палець! В цьому воскресла Українська Католицька Церква, якої існування заперечували ті, що ніби були християнами, працівниками у Божому винограднику. І так перед нами розгортається неохопно широка панорама, яка нам підказує і вказує незаперечне Боже Провидіння, прихід Ісуса, що приходить до нас кожного року.
Належалось підкреслити, що прихід Христа на землю замінив цей жорстокий закон зуб за зуб і т.д. на Божу заповідь любови. І треба дякувати Господу Богу, що це не сталось на наших рідних землях, себто не було тієї помсти, хоч дехто цього бажав, і в цьому належить бачити Божий палець.
Допоможім, щоб учорашні комуністи, атеїсти, безбожники стали Христовими послідовниками…
