Наш скарб
Однією з рис Церкви візантійської традиції, що відрізняє її від Церкви традиції римської, є одружене священство. Проте, перелічуючи різні категорії людей, що мають у Церкві особливе служіння, як наприклад, єпископат, духовенство, монашество, катехити, молодіжні лідери, дяки та паламарі, забуваємо про дружин священиків. Не знаю, чи заслужено це, чи ні, й чим це зумовлено. Але ж бути дружиною священика – це теж виконувати певне служіння. Така жінка мусить бути «особливою», відповідати певним очікуванням людей, до неї часто приходять із запитаннями, чекають від неї поради.
У минулому священичі роди були «елітою», своїм прикладом вони надихали народ. Невипадково до дружини священика навіть звертаються по-особливому – «їмость», «добродійка», у православних братів маємо тепле слово «матушка». Чи ж не варто й сьогодні заохочувати дружину священика бути світочем?
Конференція
І от нещодавно на нелегке, але важливе служіння добродійок знову звернули увагу. І багато в чому завдяки активності самих дружин священиків. Голова Комісії УГКЦ у справах сімї добродійка Марія Кожух та її заступниця добродійка Ліля Проців давно плекали наміри щодо постійної праці у ці. Минулого року, який був присвячений християнському покликанню з особливим наголосом на покликанні до священства, вони почали готуватися до науково-практичної конференції, призначеної розглянути питання ідентичності й служіння добродійки в Церкві та на парафії, а поряд із тим організували й провели два семінари-тренінги для майбутніх дружин священиків. Згадана конференція проходила у Львівській духовній семінарії Святого Духа 8-10 липня 2010 року під назвою «Дружина священика – хто вона? Роль і місце добродійки в житті Церкви і парафії». Після понад шістнадцятирічної перерви дружини священиків знову зібралися разом, щоби навчатися, переймати досвід, спільно вирішувати проблеми. Коли наша Церква тільки-но вийшла з підпілля, добродійки самостійно організувалися в Асоціацію дружин священиків, але, на жаль, вона проіснувала недовго, до 1996 року. Сьогодні ж цією конференцією організатори спробували започаткувати відновлення Асоціації і розчистити замулене джерело ідентичності та ролі добродійки. Недарма емблемою конференції став глек із водою, що струменить із нього.
Учасниці заходу роздумували над своїм, відмінним від інших, покликанням, над ідентичністю, над особливостями священичої сім’ї взагалі та над питаннями їхньої діяльності для парафії і Церкви. Доповідачками на конференції були самі добродійки, отже, слова виголошені з кафедри, були не теорією, а втіленням практики, досвіду, вони відтворювали реалії сучасної священичої сім’ї. Крім цього, дружини священиків разом молилися, знайомилися одна з одною. Вони визнають, що потребують цього спілкування, духовного збагачення, уваги з боку ієрархії Церкви, що їм треба об’єднуватися в спільноти, щоби ця спільність робила їхню діяльність ефективнішою.
Попит і пропозиції
Конференція відкрила два, так би мовити, необроблені поля на «території» Церкви. З одного боку, це проблеми дружин священиків: потреба в базовій богословській освіті, недостатня кількість духівників, фінансова підтримка вдів по священиках, а також потреба в реколекціях, таборах тощо. З іншого боку, конференція показала, що дружини священиків активні, ініціативні, відкриті до людських проблем, своєю працею і молитвою супроводжують Церкву. Кожна в міру своїх можливостей і талантів, вони спрямовують людей до Господа, і їхня діяльність буде пліднішою, якщо підтримати їх добрим словом, духовною наукою, підбадьоренням, можливістю вишколу тощо.
Дружина священика – дочка єпископа
Цікавим фактом була участь у цій конференції декількох єпископів. Про цей задум нам розповіла організаторка конференції добродійка Марія Кожух: «Першого дня разом із дружинами священиків молився Архієпископ Львівський Ігор (Возьняк), як «господар» теренів, на яких відбувалася конференція. Наступний день конференції молитовно розпочав владика Юліян Вороновський, який очолює Синодальну Комісію у справах сім’ї. Останнього дня нас супроводжував владика Тарас (Сеньків). Владика Тарас часто давав реколекції дружинам священиків, тому він знайомий із їхніми специфічними проблемами і має що їм сказати. Ми також запросили Апостольського нунція в Україні Архієпископа Івана Юрковіча. Його участь стала для нас важливою нагодою почути слово представника Римо-Католицької Церкви, яка, як знаємо, не має одруженого священства, але все ж багато чого корисного може сказати про покликання жінки, дружини, матері».
Наша Церква має дружин священиків, цих особливих жінок. Має в них багато можливостей (часто неусвідомлених, нереалізованих), має «руки Арона», як про це було сказано на конференції. І це дуже важливо! Зрештою, дружина священика – це донька Церкви, і від того, наскільки їй допоможуть подолати проблеми, зрости й реалізувати таланти, залежить добро і розвиток самої Церкви.
Ліда Мідик
