Нотатки з колоквіуму, присвяченому майбутньому УГКЦ в Північній Америці (Оттава, Канада, 8 – 10 травня)
Колоквіум цей не був схожий на звичні семінари чи конференції. Окрім загальної назви, списку учасників та місця проведення, нічого більше не запланували. Учасники зі США, Канади та Європи вже давно знайомі між собою або ж чули один про одного від друзів, читали статті, праці один одного. Проте це не була звична зустріч однодумців: уже на початку головуючий на колоквіумі отець-доктор Андрій Чировський оголосив, що метою розмови не є просто почути один одного, а дати можливість діяти Духові, не намагаючись «втиснути» Його в тематику заздалегідь підготовлених доповідей.
Назва та ідентичність
Після молитви всі учасники розмови мали змогу висловитись щодо того, яку саме тему кожен із них вважає найважливішою для спільного обговорення. Спектр думок був дуже широкий: ідентичність та місія УГКЦ в Північній Америці; стратегія УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з Христом»; назва Церкви та питання культурного простору, в якому вона живе і діє, зокрема морально-етичні виклики сучасності; значення Революції Гідності для УГКЦ, роль традицій «домашньої» Церкви у церковному житті…
Спершу учасники зустрічі зупинились на питанні ідентичності, а відтак – на назві Церкви в північноамериканському контексті. Без вагань усі погодились, що УГКЦ (чи Українська Католицька Церква, як її звично називають у США і Канаді) є спільнотою, відкритою для всіх без винятку людей, які бажають жити християнським життям саме в києво-візантійській традиції. Українське «походження» УГКЦ не може стати перешкодою для осіб будь-якої національності, раси для входження у її лоно. Зародження тієї чи іншої Церкви в певних географічних або етнічних межах не означає, що вона покликана перебувати лише в них. Разом із тим, як вона розкриває своє післанництво як Церква Христова, вона розкриває свою католицьку природу – йти і проповідувати всім народам. Українська Церква не є винятком з правила, про що свідчить не лише її давня традиція, в тому числі місійна, але й часте зацікавлення з боку осіб неукраїнського походження її церковним багатством. Однак постає питання: чи вповні готова сама УГКЦ до такої універсальної місії? Серед учасників колоквіуму часто звучали думки про своєрідну «втечу» від такого завдання, бажання зосередитись виключно на опіці людьми українського походження, а справи глобальніші, такі як донесення Доброї Новини до всіх людей, які є в оточенні УГКЦ у Північній Америці, залишити Латинській Церкві. Це ж стосується й викликів сучасності, які стоять перед християнською спільнотою. Одним із ключових моментів дискусії в цій царині стало обговорення назви Церкви англійською мовою. Українському читачеві це питання може видатись банальним, другорядним, проте хочу стримати його від такого передчасного висновку. Англійською назву УГКЦ зазвичай перекладають «Ukrainian Greek-Catholic Church», проте проблемою такого перекладу, на думку учасників зустрічі, є те, що слово «Greek» неточно передає «Греко-», яке є в українській назві Церкви. При перекладі з англійської ця назва вже звучатиме не «Греко-», а «Грецько-», що для англомовної людини пов’язує нашу Церкву не так із грецькою або візантійською літургійною чи богословською традиціями, як з грецьким етносом. Тож, на думку присутніх на колоквіумі, більш вдалою назвою УГКЦ англійською була б «Ukrainian Greko-Catholic Church». Це стосується насамперед тих випадків, де вживається саме такий формат назви Церкви, як, наприклад, при перекладі Катехизму УГКЦ англійською. Чи матиме ця ініціатива, яку підтримала більшість, практичне застосування – покаже час, проте назва Церкви не є вивіскою, а має свій пасторальний вимір і тісно пов’язана з місійною діяльністю.
SWOT
Значна увага учасників колоквіуму була зосереджена навколо стратегії УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з Христом». Після її представлення отцем Андрієм Онуферком (Оттава, Канада) виникла жвава дискусія стосовно того, в яких умовах віднаходить себе Церква в Північній Америці нині. Продовжуючи розмірковувати в руслі поняття «стратегія», учасники зупинились на SWOT-аналізі (Strengths, Weaknesses, Opportunities, Threats), тобто оцінили сильні та слабкі сторони УГКЦ, а також можливості й загрози, пов’язані з утіленням стратегії «живої парафії». Мені, як учасникові з України, спершу здавалось, що я почую багато нового щодо ситуації, в якій діє наша Церква у США і Канаді. Проте виявилось, що ми направду живемо в «глобальному селі», оскільки серед тих загроз і можливостей, названих учасниками колоквіуму стосовно північноамериканського контексту, я міг назвати максимум одну-дві, які ще не вкрай актуальні для українського сьогодення. Серед загроз, з їхніх слів, є виклики індивідуалізму та секуляризації, зокрема й морально-етичні питання; міграція населення; інформаційне перевантаження; втрата відчуття сакрального сучасною людиною тощо. «Як Церква може нести надію в сучасному канадському/американському суспільстві? » – запитував присутніх отець-доктор Мирослав Татарин (Ватерлоо, Канада). «Як повинна діяти Церква в умовах культури, яка перестала бути християнською? » – запитував доктор Андрій Сороковський (Вашингтон, США). Гадаю, ці питання не менш актуальні сьогодні й в Україні. Учасники не мали готових відповідей на них, як і на багато інших, однак метою колоквіуму не був пошук остаточних відповідей: перш за все присутні прагнули «звірити годинники», визначити важливі точки, перевірити власну інтуїцію. Тому ця зустріч була радше обговоренням нагальних питань у дружній, неформальній атмосфері, аніж майданчиком з укладанням готових планів на майбутнє. Найімовірніше, такі зустрічі перетворяться колись на форум для серйозніших напрацювань із залученням більшої кількості учасників. Слушну думку під час обговорення загроз, які постали перед Церквою тепер, висловив отець Юрій Авакумов з Університету Нотр-Дам (Індіана, США). Будучи українським греко-католицьким священиком російського походження, він застеріг учасників ставати на шлях, яким іде Російська Православна Церква та ідеологи «Русского міра» на кшталт Алєксандра Дугіна, церковна програма яких зводиться до боротьби із «західними цінностями». На думку Юрія Авакумова, західна цивілізація не зводиться до виключно негативних явищ і водночас дає чимало можливостей для діяльності Церкви. Церкві набагато легше діяти в умовах вільного світу попри всі його натиски, аніж при тоталітарному режимі. Критика загроз, які несе сучасний світ, не повинна опускатися до мракобісся та ізоляціонізму, притаманним сучасній російській думці.
Революція Гідності
Події на київському Майдані впродовж зими 2013 – 2014 років не можуть залишитись тільки важливим суспільним зрушенням в Україні. Імпульс Революції Гідності не може оминути й Церкву. З одного боку поняття людської гідності глибоко закорінене в християнську антропологію, про що свідчить активна участь українських Церков, здатних вільно діяти, в протестних акціях, з другого – немає такого місця на планеті, де б ця гідність не була так чи інакше принижена. З цією думкою погодились абсолютно всі учасники колоквіуму. Церква, яка є поруч з людьми, що віддають своє життя за власну гідність і гідність ближнього, – ось нове обличчя УГКЦ не лише в Україні, але й у цілому світі, зокрема в США та Канаді. Враховуючи глобальний контекст, учасники зустрічі розширили бачення Майдану, вийшовши за його українські рамки, звернули увагу на важливість підтримки акцій на захист людської гідності, які організовують інші спільноти (чи це стосується ініціатив солідарності з християнськими новомучениками на Близькому Сході, а чи акцій на підтримку подібних революцій гідності в інших куточках планети). Отець Річард Су, настоятель греко-католицької парафії в Річмонді, брав участь в молитовній підтримці «Революції парасольок», що проходила в Гонконгу під схожими на українські гаслами. На думку учасників колоквіуму, соціальне вчення Церкви, якому українська ситуація додала нових акцентів щодо захисту гідності, повинне займати важливіше місце в сучасній проповіді Церкви не лише в Україні, але й у Північній Америці.
Богословське товариство
Упродовж трьох днів обговорень за дискусійним столом звучало значно більше тем і думок, аніж можливо висвітлити в одному репортажі. Зокрема, була озвучена важлива й цікава пропозиція поглиблення плідних стосунків, що вже реалізуються в багатьох аспектах Інститутом східнохристиянських студій ім. Митрополита Андрея Шептицького в Оттаві, з іншими Східними Католицькими Церквами, які діють у Північній Америці, аби таким чином глибше розкривати саме багатство східного християнства, розвивати справді сопричасну модель відносин між помісними Цервами в єдності з Римом, не обмежуючись тільки формальними зв’язками через Апостольську Столицю. Це важливе, на мою думку, не лише по той бік Атлантики, але й у загальносвітовому контексті. На звершення зустрічі було прийняте рішення про створення наукового богословського товариства в Північній Америці. Над цим наразі працює робоча група, до якої обрали кількох учасників колоквіуму. Більше інформації з цього питання варто очікувати наступного року. А цей перший колоквіум, який залишив без відповідей дуже багато запитань, з Божою поміччю не буде останнім. Всі учасники погодились, що такі зустрічі вкрай важливі і таку практику треба продовжувати.
Колоквіум в Оттаві відбувся завдяки Українському Патріархальному Товариству в США та Інституту східнохристиянських студій ім. Митрополита Андрея Шептицького, який діє при Університеті святого Павла в Оттаві. Фінансову допомогу надали Федеральнa кредитнa спілка «CУMA» (Йонкерс), Федеральна кредитна спілка «Самопоміч – НьюЙорк» та Фундація «Спадщина» з Чикаго