Ми, спільними силами, нашою працею, себто члени редколегії й адміністрації та наші віддані дописувачі з одної сторони та читачі, кольпортери і щедрі жертводавці — з другої, журналом «Патріярхат» провели, ще не оцінену, вагому працю. З кінцем грудня 1996 р. закінчимо двадцять дев’ятий рік появи журнала «Патріярхат». Це значить нашої спільної, відданої праці на протязі двадцяти дев’яти років. Можна сказати, це справді унікальне явище. В історичній перспективі, це дуже короткий промежуток часу, але в житті людини, це має зовсім інші виміри. Тим більше, коли взяти до уваги, що за журналом «Патріярхат» ніхто не стоїть, тільки миряни, не одержує жадних субсидій, ні допомоги за виїмком пожертв на пресфонд і передплат, а коли до цього додати, що ніхто з того не їсть хліба, то справді є унікальним явищем. Кожне число журнала виповнене релігійно-церковною проблематикою і само говорить за себе.
Ми не писали про наші досягнення, хоч напевно вони є. Ми свідомі наших недоліків, яких стараємось уникати. Маємо достатньо причин бути гордими, але ми цього не підкреслювали. Ми це залишали, щоб про це говорили й писали інші. Ми також не влаштовували ювілеїв, щоб можна похвалитись, а є чим! Всього цього ми свідомо не робили. На жаль, по сьогодні не знайшлось кмітливих редакцій і журналістів, які б відзначили ці моменти. Нам, у нашій спільній праці, додавали сили й енергії наші читачі й щедрі жертводавці, а в останньому часі листи читачів з діяспори і України. Не всі листи ми друкували, бо це було не можливо, але з тих, що були й далі будуть друкуватись були, особливо, позитивні. У листах підкреслювалось, яку вагому працю виконує журнал «Патріярхат» в Україні. Це писали не тільки українці католики, але й українці православні включно з чужинцями.
Журнал «Патріярхат» удержував, удержує і буде вдержувати, при нашій спільній допомозі, живою ідею патріярхату Помісної Української Католицької Церкви, яку висунув на II Вселенському Соборі Ватиканському св. п. Патріярх Йосиф, підкреслюючи — «3а єдність Церкви і Народу». Здавалось, що цю ідею, яка вже, сама по собі, не є ідеєю а дійсністю, бо 1975 року Блаженніший Йосиф фактично прийняв титул Патріярха й наша Церква стала патріяршою, не потрібно безперебійно нагадувати й підкреслювати, але як останньо виявилось на Патріяршому Соборі, що так воно не є. Ось тільки, що закінчилась Перша Сесія Собору УКЦеркви, в підготовці цього ж Собору до самого відкриття він називався «Патріярший Собор». Невідомо, з яких причин, це слово «патріярший» було зникло. Цей факт говорить багато, але не про те бажаємо тут говорити. Йдеться про те, щоб життя журнала «Патріярхат» продовжити. Все ще відчувається його потреба.
Тому звертаємось до наших дорогих Читачів і Жертводавців не забути про потреби журнала «Патріярхат» у час наших традиційних різдвяних свят. Не забудьте у Вашому бюджеті, серед колядників поставити символічного «колядника» журнал «Патріярхат». Без Вашої щирої допомоги журнал «Патріярхат», який не одному зганяє сон з очей, перестане з’являтись. Підтримаймо наше спільне діло. Журнал «Патріярхат» до тепер виправдав наші спільні сподівання, провів вагому працю і все ніс світло правди і єдности. Журнал і далі буде нести ідеї миру й любови, бо це є найбільші й найважливіші прикмети кожного християнина, який, справді, вірить у Христа.
Дорогі наші Читачі й Приятелі, сильно віримо, що Ви тим разом, як і попередніх разів, допоможете нам вдержати журнал «Патріярхат» творчо діючим. За Вашу увагу зрозуміння і щедрість згори щиро дякуємо.
Редакція
