У збірнику низки сильветок о. А. Пекаря, ЧСВВ, під назвою «Ісповідники віри нашої сучасности», є коротка згадка про о. Олександра Хіру, уривок з якої подаємо нижче:
«Вночі 10 лютого 1949 p., агенти НКВД його ув’язнили і вивезли до Києва на слідство. На суді він не крився з своєю діяльністю, ані з своєю вірою. Без довших церемоній його засуджено до 25 років заслання і тяжкої праці в карних таборах. Спочатку його вивезено до карного табору недалеко Іркутська, звідти його переведено до копалень вугілля, в околиці Кемерова, а нарешті він опинився в Омську, де застала його загальна амнестія т. зв. «політичних» в’язнів. Знявши з нього несправедливий засуд та привернувши йому громадські права, дня 6 вересня 1956 p., о. Хіру випустили з карного табору, і він повернувся на Закарпаття.
Та не довго судилось йому перебувати між своїми. Боячись його душпастирської праці, у нього відібрали право мешкання на території радянської України й дня 17 січня 1957 р. виселили його до Караганди, в Казахстані, де він був змушений працювати у шахтах кам’яного вугілля аж до 1962 p., коли остаточно випустили його на пенсію. А що він не міг повертатись на свої рідні землі, то залишився таки там, у Караганді, де успішно працює, як душпастир, між німецькими виселенцями».
