Янґставн, 10 березня, 1971
До Високопреосвященного Архиєпископа
Кир Амврозія Сенишина
Митрополита Українців Католиків у ЗСА у Філадельфії, Па.
за посередництвом
Уряду о. Шамбеляна
Лева Адамяка
у Янґставні, Огайо.
Справа: запрошення Блаженнішого Кир Йосифа Кардинала Сліпого до Архиєпархії в цьому 1971 році.
Ваше Високопреосвященство:
Ми, миряни — члени Української Католицької Парохії в Янґставні, довідуємося з часописів, що Верховний Архиєпископ Кир Йосиф прибуде до Канади на відвідини при кінці весни в цьому році.
Ми разом у співпраці з парохіянами наших Церков в Клівленді та Пітсбурзі дуже бажаємо вітати Блаженнішого у наших містах. Ми приступаємо до приготувань величавої візити живучого символа оборони нашої УКЦ в особі Кир Йосифа, щоб тим актом освітлити незламну боротьбу УКЦ і Українського народу проти нечуваного в історії атеїстичного терору і народовбивства у Совєтському Союзі, щоб піднести ім’я Української Церкви й народу в очах Американського середовища, та щоб піднести ентузіазм наших парохіян до нашої Церкви і нашого народу.
Щоб візита Кир Йосифа в Америці була величавою та символічною ознакою нашої гармонійної співпраці і нашої сили, ми, громада Філадельфійської Єпархії, дуже просимо Вашу Ексцеленцію запросити Кир Йосифа до наших парохій.
Офіційні запросини Вашої Ексцеленції та відвідини Блаженнішого по наших парохіях звеличить нашу Церкву не лише по наших громадах і в очах Американської спільноти, але також в очах наших молодших поколінь для слави і єдности нашої Церкви і народу.
Наша Церква завмирає. Наші парохії бідніють. Наша молодь відходить від нашої Церкви і ми станули над берегом пропасти нашого національного і церковного існування. Ми стоїмо над нашою могилою.
Візита Кир Йосифа збудить приспані душі, зелектризує наші збайдужілі громади до повної живучости, та защепить наші душі новим динамізмом до нашого активного існуванням. Розвиток і слава нашої Церкви є також гордістю Вашої Ексцеленції. Ми віримо, що Ваша Ексцеленція використає таку імпозантну нагоду для піднесення духового життя наших парохій.
В імені: УККА – відділ Янґставн
Т-ва СУМА – відділ Янґставн
Т-ва за Патріярхальний Устрій УКЦ – відділ Янґставн передаємо і посилаємо це прохання з виявами пошани до Вашого Високопреосвященства
др. Олександер Сидоряк, голова
Володимир Мисів, секретар
* * * * * * * * * * * * * * * * * *
6 грудня 1970
До їх Святости Папи Павла VI
Ватикан
Ваша Святосте І
Я звертаюся до Вас від імені Української Католицької Церкви. Хоч я не народився українцем, прийняв свячення у Візантійському обряді. Я є Ісусовцем, котрий одержав докторат у східній теології у Понтифікальному Східньому Інституті у Римі і тепер викладаю теологію у Фордгамському університеті. Можливо, в зв’язку з моєю педагогічною діяльністю або через мою ролю як редактора «Діяконії», я дуже занепокоєний станом Української Католицької Церкви.
Шість мільйонів українців, розсіяних по цілому світі, тепер вимагають, щоб Ваша Святість признали їх Верховного Архиєпископа Кардинала Йосифа Сліпого як Патріярха їхньої старовинної Київо-Галицької Митрополії. Я виголосив багато промов і писав статті для Українських Католицьких слухачів в Америці і Канаді. Я вважаю, що українці-католики повинні бути менше під домінацією Східньої Конгрегації, а повинні користуватися більшою автономією для. того, щоб вони могли й далі існувати і розцвітати в діяспорі і на батьківщині.
Певно, що Верховний Архиєпископ, відповідно до Апостольського листа з 2 червня; 1957, Клері Санктітаті, має те саме право і владу, що й патріярх. 23 грудня 1963 року, Священна Конгрегація для Східніх Церков на питання чи Український Митрополит зі Львова може уважатися як Верховний Архиєпископ, згідно з дефініцією Клері Санктітаті, дала позитивну відповідь.
Декрет II Ватиканського Собору «Про Східні Церкви», опублікований Вашою Святістю 21 листопада 1964 р. – параграфи 7-11, передбачав відновлення патріярхального синоду – як традиційної форми управління, де є патріярхати /і рівнозначно, де є верховні архиєпископати/. Собор навіть висловив велике побажання, щоб були створені нові патріярхати, де в цьому є потреба.
На підставі моїх студій церковної історії, зокрема вивчення розвитку централізації всіх Східніх Церков під Апостольським Престолом і дослідження питання про узурпацію їх традиційних прав і їх форм самоуправи, я переконався, що Українські і Мелхітські Церкви є дві існуючі церкви, які могли б і повинні дістати те, що II Ватиканський Собор принайменше дозволив їм у теорії: а саме, цілковите відновлення патріярхального синоду, як звичайну форму самоврядування. Це включало б, через синод всіх єпископів з патріярхом, у випадку Української Церкви – з Верховним Архиєпископом, встановляти власні закони в тих місцях, що були традиційно признані Апостольським Престолом в першому тисячолітті. Це, на мою думку, також включало б право, щоб такі синоди вибирали своїх єпископів, тим самим покінчити з назначуваннями Апостольського Престола.
Історію римської централізації можна зрозуміти як історичний розвиток, що привів до розуміння одної, католицької, апостольської церкви що є рівнозначне з Римсько-латинським патріярхатом. Коли Папа Іннокентій III, після; Хрестоносних походів завоював стародавні східні міста, як наприклад, Александрію, Константинопіль, Антіохію і Єрусалим то він установляв латинські патріярхати, якими керували латинські прелати. Тому було самозрозумілим, що ці ново-признані патріярхи повинні були одержати призначення від управляючого папи. Але в XVI і XVII столітті, коли деякі православні єпископи з’єдналися з Римом, ця сама ментальність була застосована й до виборів всіх східних католицьких єпископів і патріярхів. У 1588 році Папа Сикст V узалежнив всі провінційні /включно і патріярхальні/ синоди від затвердження Апостольського Престола.
Східня Конґреґація у своєму ставленні до східніх католиків в Америці дотепер ігнорувала особливі обряди і традиції в країні, де є більшість римо-католиків. Найліпший приклад цього є цитат з листа 23 липня 1934 року до єпископа Такача, єпископа Уніятської єпархії у Пітсбурґу. Цей документ був підписаний Люїджі кардиналом Сінцеро, секретарем Східньої Конґреґації, в якому кардинал хотів посилити декрет 1924 року, «Кум Дата Фуеріт» і також подібний декрет 1929 року, який наполягав на встановленні целібату для священиків Східнішого обряду католиків в Америці і Канаді. Свої погляди він пояснював так: «Тому що в США існують специфічні умови для рутенської народности, вона репрезентує там еміґрантський елемент і меншість. Тому то ця меншість не може претендувати на збереження своїх звичаїв і традицій, які йдуть в розрізу звичаями і традиціями католиків в США, а тим самим є ліпше мати менше священиків, які могли б бути джерелом глуму і насмішок для більшости американців-католиків.» Цей болючий коментар – це документ Конґреґації без найменшого респекту до обряду, якої речником вона являється.
Подібне наставлення виявив теперішній Префект Східної Конґреґації Кард. де Фюрстенберґ, коли 1 грудня 1969 року він заявив Кардиналові Сліпому, що Синод Українських Католицьких Єпископів що відбувся в Римі від 29 вересня до 4 жовтня 1969 року є недійсним.
II Ватиканський Собор зазначає, що церква це Божий люд, це паломники в пустелі життя, що зустрічаються з Богом під час напружень які можуть бути розв’язані тільки в дусі пошани до своєрідної особливості другої людини і стремління служити ближньому наслідуючи нашого Провідника і Царя Господа Ісуса Христа.
Декрет Східніх Католицьких Церков керується цим основним вченням діянь Святого Духа зважаючи на особливості різних культур і народів, і цим самим толеруючи великі різниці в звичаях, літургіях і формах адміністрації.
І на це я хотів би звернути увагу Вашої Святости, а саме на прагнення українців в Америці і Канаді а також і в цілому світі, здобути більшу автономію в адмініструванні іхньою церквою. Продовжувати керування їхньої Церкви декретами Східньої Конґреґації, це означає кінець існування цієї церкви, або ще гірше, в зв’язку з скандалом для православних і других не-католиків – це означає звести цю прославлену Церкву, яка натерпілася так дуже, виявляючи свою любов до Святішого Отця, Наслідника Христа на землі, до музейного експонату. Це поглибить безодню, яка існує в світі Східніх Церков між римською теорією і існуючою практикою.
Я молюся, щоб у цьому листі не було ніякого тону зарозумілости. Цей лист написаний в дусі молитви і щирости не-українцем щиро заінтересованим, щоб Церква Христа сяяла ще ясніше як провідне світло маяка для всього людства.
Я залишаюся
з глибокою пошаною як Твій син во Христі
о. Джордж Малоні
* * * * * * * * * * * * *
До їх Святости
Павла VI, Патріярха Заходу
Єпископа Риму, Першого поміж Рівними
Ваша Святосте!
Ми, студенти українського походження, в США, звертаємося до Вас в дуже важливій справі, а саме в справі установлення Київсько-Галицького Патріярхату. Українці-католики в Україні і поза межами України, моляться за днем, коли цей радісний момент буде проголошений. Всупереч заявам деяких членів Курії, таке рішення тільки скріпить духа і віру не тільки наших братів-католиків, але також наших братів-православних на Україні. Ми добре усвідомлюємо собі, що Ваша Святість дбає про духові блага повіреного Вам стада, ми одначе обстоюємо думку, що духові блага українських католиків можна найкраще задовольнити встановленням Патріярхату. Цей Патріярхат не тільки служив би приводом церковної єдности, але ми віримо, що коло нього згуртувалися б усі українці, православні, католики і протестанти.
Проте, Ваша Святосте, ми не можемо затаїти обурення і приголомшення з приводу акцій декотрих членів Римської курії в недавньому минулому, а саме Євгена кардинала Тіссерана і Максиміліяна кардинала де і Фюрстенберґа. Ці два мужі образили честь усіх українців, і тому ми тепер вимагаємо їхнього усунення з їх високих постів. Кардинал Церкви, який намагається заперечити честь народу, що найбільше витерпів у найновіші часи за Бога, нижче всякої критики, а коли він ще намагається це робити брехнею, пів-правдою, інсинуаціями, так як зробив кардинал Тіссеран, то це вимагає рішучої акції з боку Вашої Святости.
Вчинків кардинала де Фюрстенберґа, які йдуть у розріз з добром і Східних Церков, яких інтереси він повинен захищати, є забагато, щоб тут їх згадувати. Згадаємо кілька прикладів, щоб ілюструвати, що ця людина цілком некомпетентна, щоб займати свій високий пост. Кардинал де Фюрстенберґ в одній із своїх промов сказав, що асиміляція нашої Української Католицької Церкви в більшу Римо-католицьку Церкву є не тільки невідкличною, але дуже побажаною. Ми цього не бачимо. В ритуальній асиміляції, ми добачуємо відхилення, яке рішуче відкидаємо. Ми домагаємося наших старовинних прав і привілеїв, які датуються 988 роком, а саме автономної внутрішньої структури в нашій Церкві у формі патріярхату, жонатого священства, яке є традиційним у всіх Східніх Церквах, і вимагаємо покінчити з домінацією Священної Конгрегації для Східніх Церков, яка є опанована латинським клером і заступити її синодами Східних Церков. І ще раз, просимо Вашу Святість, установити Київсько-Галицький Патріярхат, який відповідає історичному титулові Митрополита Києва-Галича, що є рівнозначним з Митрополитом усієї Руси /або Рутенії/. Ця назва відповідає Україні а не Росії. Поки це не буде здійснене, багато енергії буде витрачено, яку можна б використати на конструктивну працю нашої Церкви. Це однак не здійсниться поки не встановиться патріярхат, бо ми вважаємо це необхідним для дальшого духового розвитку Української Нації. Ми не припинимо наших зусиль, поки наші домагання не будуть здійснені.
Олег Ільницький
Президент Української Студентської Громади
