На основі спостережень і останньо листа до декана англіканської Церкви в Ґлостері о. Ґілберта Турлова, якого написав о. Ст. Вівчарук можна поставити твердження, що о. Вівчарук розминувся з своєю професією. Чи не краще йому змінити свою професію, що напевно буде куди більше Богу угодне, ніж те, що він робить і спричинює велике згіршення. Лист стосується того, що англіканська церква в Ґлостері увела таку традицію і кожного року запрошує іншомовні та іншообрядові групи, щоби відправляли свої літургії. Цього року вони звернулись до української групи, а українці в подавляючій більшості є патріярхальники і попросили о. Миколу Матичака, щоби відправив Службу Божу. Власне в цій справі і єп. А. Горняк, а зокрема його канцлер о. С. Вівчарук повів неперебірливу кампанію, телефонував і писав до о. Гілберта Турлова, щоби відмовив і не дозволив відправити літургії о. М. Матичакові, бо мовляв він ребеліянт. На іншому місці друкуємо в англійській мові листа о. Вівчарука.
Якщоб о. Вівчарук не підписався під цим листом, як канцлер екзарха А. Горняка, то ніхто був би не міг зробити припущення, що автором цього листа є людина у священичій сутанні. Навіть світська людина не написала б такого ганебного, образливого і негідного листа, як це зробив о. Вівчарук. Не треба догадуватись, що собі про нього подумав о. Ґілберт Турлов. Ні телефонів, ні делегацій «бабок», яких висилав екзарха канцлер і його особистого з погрозами листа о. Ґ. Турлов не брав навіть до уваги, але здійснив плян, як було намічено й договорено з українською громадою.
Пощо о. Вівчарукові так багато гріховодити? Та ж у його поступуванні не видно ні крихітки християнської любови. І про яку він може говорити любов? Для нього вчення таких велетнів Христової Церкви, як св. апостола Павла та св. Томи мабуть не існують. Вони поставили в центрі всього вчення Христової Церкви любов і щоб ми не робили,а коли не маємо любови то все нічого неварте. Бо ж Христос з любови до нас і ради нашого спасення дав себе розп’яти. Чи над тим о. Вівчарук застановляється?
Як некультурно, образливо й без пошани пише про нашого Патріярха Йосифа. Якщо вже він не визнає Патріярха, бо мовляв це є «самозванство», то повинен пошанувати Блаженнішого Йосифа, як Верховного Архиєпископа, а цю гідність привернула нашій церкві на основі історичного права Апостольська Столиця. Що належить до Верховного Архиєпископа, який є рівно-патріярший, за виїмком того, що не має цього титулу то хіба про це о. Вівчарук знає? Він і його екзарх також повинні йому повинуватись. Нажаль під тим оглядом дійсними ребеліянтами в нашій Церкві є єп. А. Горняк і о. Вівчарук.
Молім Всевишнього Господа Бога, щоби нагородив о. Вівчарука покірністю, справжньою християнською любов’ю і дав йому більше розуму, щоби не шкодив розвиткові й ростові Помісній УКЦеркві. Молімся за нього і його екзарха, які своїм поступуванням зруйнували великі надбання нашої громади у Великій Британії. Святкування у Ґлостері були багатолюдні, величаві і достойні. Господарі були раді й вдячні за українську участь.
