Коли вже була надрукована стаття в друкарні про підвищення в сані й призначення секретарем Священної Конгрегації для Східніх Церков Владику Мирослава Марусина, редакція одержала стосовний інформаційний матеріял. Тому статтю, яка надрукована вище, залишаємо без змін. Тут подамо думки, сугестії, оцінку осіб з надісланого інформаційного матеріялу, які доповнять картину загальної ситуації.
Підвищення в сані, а зокрема призначення Владики Мирослава Марусина, не зважаючи на всякі «але» секретарем Священної Конгрегації для Східніх Церков належить прийняти позитивно, бо це вперше в історії цієї інституції український владика зайняв таке високе становище. До цього слід додати, що на цей пост вже від року був інший кандидат, і то майже певний, але сталось непередбачене. Не знаємо ближчих закулісних деталів, як це сталось, але можемо сказати, що комусь залежало, щоб на цьому посту був українець. Можливо, до цього причинився кард. Владислав Рубін, а може хтось інший з наших приятелів з Римської Курії. Слід мати на увазі, що це відповідальний пост, а рівночасно він майже автоматично забезпечує кандидатові кардинальський капелюх. Дехто може зразу завважити, що єп. Бріні не удостоївся кардинальського капелюха. Так, це правда. Бріні був винятком, але він це сам знає — тому про це не будемо тут писати.
Коли ми згадали єп. Бріні, то дозволимо собі присвятити йому кілька речень. Він був здеклярований русофіл, і про це він сам згадує: «…як тільки почув я в собі священиче покликання, з цим появилась у мене думка, що посвячу себе для святої Росії»… Хоч італієць студіював у Руссікум у Римі, проте він не любив українців. Шкоди, яку наша УК Церква зазнала на протязі 15 років за урядування єп. Бріні на посту секретаря Східньої Конгрегації, у великій мірі треба завдячувати йому. Тут можна на його конто зачислити ситуацію в Англії, суспенди, вчинені всякі перешкоди нашій Церкві у прямуванні до синодального управління, неприхильне, а, може, й вороже наставлення до Патріярха Йосифа, не приймання кандидатів з Англії до семінарії в Римі та інше. Про цього християнина можна б сказати значно більше, але це вповні вистачає, щоб читач міг мати уяву, чим був для нашої Церкви єп. Бріні. При цьому не можна поминути підсекретаря єп. Бріні, о. Ю. Миляника, який, на жаль, також виявився невдалою кандидатурою. Поза тим, що він мав закінчені студії богословія, а це йому дало можливість належати до священичого сану, нічого особливого для нашої Церкви не зробив, а шкода.
Якщо простудіювати його особисту кар’єру на ватиканському дворі, чи в ширшому розумінні римському, то нігде довго місця не зігрів. Найдовше затримався з Східній Конґреґації, як канцелярист, підсекретар Бріні. Ставши підсекретарем, зразу виявився проти Блаженнішого Йосифа і таким залишився до свого уступлення з цього посту. Як ходять чутки, у Римі одинокий йому (себто о. Миляникові) повинен завдячувати Владика Мирослав Любачівський, який висунув його кандидатуру на митрополита до Філадельфії. Життя показує, що кандидат виявився так само невдалим, як і він сам.
Якщо взяти до уваги вище з’ясований стан, то ми можемо бачити деяку світлішу майбутність нашої Церкви або хоч полегшу, коли на цьому відповідальному посту буде сидіти Владика Мирослав Марусин. Звичайно, тут буде багато залежати від особистої настанови Владики Мирослава. Треба підкреслити, що Владика Мирослав Марусин є учень, послідовник і довголітній секретар Преосвященного Владики Івана Бучка. Без сумніву, на ньому помітний сильний вплив під багатьма аспектами Владики Бучка. Був час, коли Владика Мирослав Марусин стояв дуже близько до Блаженнішого Патріярха Йосифа, але згодом відчужився його. Знаємо, що Владика Мирослав своє відчуження переживав і болів ним, але в 1979 році знайшов розв’язку відчуження з Патріярхом Йосифом. Зараз ці питання є наладнані. Владика Мирослав Марусин повинен одержати піддержку від всіх нас: владик, священиків і мирян. Під цим оглядом повинен бути тісний взаємний контакт, тоді на цьому наша Церква напевно скористає. Можливо, вдасться розв’язати трудні питання нашої Церкви, маємо на увазі на терені Англії. В родині також сваряться і б’ються, але також і миряться. Так повинно б статись в Англії.
Варто згадати, що підсекретарем Владики Мирослава є монс. Маріо Ріцці, який є прихильником Патріярха Йосифа. Коли Блаженніший Йосиф появився на волі в Римі і коли йому привернено титул Верховного Архиєпископа, то Ріцці написав статтю про права Верховного Архиєпископа, яка була надрукована в «Ль’Оссерваторе Романом в бюлетені Східньої Конґреґації СІКО. Там же було написано, що Верховний Архиєпископ Львова, як спадкоємець київської митрополії, мав більші права, як ті, що їх дає патріярхові теперішнє канонічне право «Клері санктітаті». Хоч все було апробовано, але, як виявилось пізніше, о. Ріцці за цю статтю попав у неласку, і його відсунено у тінь. Різні бувають курйози! Сподіваємось, що монсеньйор Ріцці й надалі залишився прихильником і приятелем українців. Отже, коли взяти до уваги, що під сучасну пору провід Священної Конґреґації для Східніх Церков складається з кард. В.Рубіна, архиєп. Владики М. Марусина і монсеньйора Ріцці, то напевно наша Українська Католицька Церква без порівняння матиме більше зрозуміння до допомоги.
