(УПБ, Рим) — В Англії в Лондоні у видавництві «Верітас» вийшла маленька корисна для священиків, книжечка Ліст до ксендза — «Лист до священика». Автором її є старенький польський священик кс. Генрих Вериньскі. Він є автором численних творів з ділянки пасторальної богословії, виховання та аскетики. Живе тепер у Кракові. Звідти вислав він для нашого Патріярха свою книжечку із такою замітною присвятою: «Jego Eminencji Najdostojnieszemu Ks. Kardynałowi D-rowi Józefowi Slipyjowi Patriarsze Cerkwi Ukraińskiej z wyrazem głębokiej czci przesyłam tego mojego malucha. H. Werynski, Krakow 6.11.75. В перекладі: «Його Еміненції Найдостойнішому Отцеві Кардиналові Докторові Йосифові Сліпому Патріярхові Української Церкви із висловом глибокої пошани пересилаю оте моє маленя».
Книжечка є збіркою глибоких, і при тому практичних, думок про гідність священика, ціль його праці, його святість, його службу слова, його відношення до люду Божого, його чесноти і гарні слова про його кончину. Радимо тим, що знають польську мову, цю книжечку собі набути.
Для цікавости наведемо цитату із тієї книжечки, щоб побачити, як цей старий, з великим досвідом побожний священик дивиться на відношення священика до людей. Він пише: «Священик без церкви (будинок) — то птах без крил — слушно завважує Гілмар Вулф в своїй книжці п. з., ‘Дорога до життя’. Але той родинний дім має бути отворений навстіж для людей. Бо, як це сказав знаменито пок. професор Маврикій Пацьоркевич…, автор цінних праць про Бусвета і Фенелона, — страшною є Церква без Бога, але страшнішою є Церква без людей. До світських людей маємо простягнути відкриті рамена, зокрема від часу другого Ватиканського Собору, який належно поставив питання мирян. Предтечею властивої постави супроти мирян був німецький єпископ, потім архиєпископ і кардинал Фаульгавер. В дуже почитній перед літами книжці п. н. ’Священик’ він писав: ‘Духовенство нехай живе в злуці із мирянами так, як є злучені оба рамена хреста. Хай ці оба стани будуть зі собою так споєні, як єпископ при посвяченні церкви споює святилище із храмом, намазуючи їх тим самим миром’. Дорогий Отче! Ти напевно читав книжку Яна Добрачинського п. н. ‘Костел в Хохолові’. Чи не вразили тебе такі слова з тієї книжки: ’Для священика немає більшої небезпеки, як відійти від людей’… Нам видається нераз, що ми є для людей, над людьми, а ми повинні бути з людьми! Слушно написав Добрачиньскі. Так, маємо бути з людьми, але під одною умовою, що ані на хвилю не маємо перестати бути з Богом.»
Спасенна думка для сучасних священиків, що не збагнули пособорового духа Церкви. Подає її старий досвідчений священик, що прожив із народом більше чим півстоліття.
