СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ!
Дорогі і любі Брати і Сестри у Христі! Дорогі українці на чужині! Україна пробуджується! Милостивий Господь наш Учитель і Спаситель та історія надають нам шанс здобути віками омріяну нашу самостійну, соборну, демократичну українську державу мирним, демократичним, безкровним шляхом. З огляду на політичну ситуацію, котра складалася в СССР і в світі, — сьогодні це реальність, якщо владу в Кремлі не захоплять сталінсько-брежнєвські кати.
Дорогі Брати і Сестри в діяспорі — всі, кому болить Україна, маємо єднатися в дружбі і Христовій любові та спільно боротися за нашу розтоптану гідність, за нашу віру, за нашу рідну національно-незалежну, самостійну державу, бо тільки в ній розквітнуть наші віра, культура, духовість, традиції й добробут народу.
ГЕТЬ ВАГАННЯ, ЗНЕВІРУ Й БАЙДУЖІСТЬ!
Сьогодні на Україні імперська влада й Російська Православна Церква по старих рецептах, ганебно й зухвало роздмухує ворожнечу між православними й католиками та національними меншостями на Україні.
Кожен українець в діяспорі сьогодні має можливість внести бодай краплину у наше відродження. Головне — наша єдність і співпраця.
Нині нова генерація свідомих українців на Україні, хто бореться за наше відродження, дружньо, по-братерськи спілкуються, не звертаючи уваги на віроісповідання. Ми боремося за відродження Греко-католицької й Української Автокефальної Православної Церков на відповідних теренах України, як історично склалося, і вважаємо, що у майбутній самостійній Україні мають рівне право на існування всілякі релігійні конфесії, які існують нині у демократичних, правових державах вільного світу.
Жоден християнин у світі не має права проголошувати й хвалити лише своє віроісповідання, а інші ганьбити.
Тільки Господь, наш Учитель і Спаситель — є вищим Суддею, і тільки Він має право судити всіх нас.
Ми ж маємо ревно виконувати науку Божу, слугуючи Богу і людству, релігійному обряду, обраному кожним індивідом.
Маю безліч прикладів дружби, любови й співпраці православних, католиків, протестантів… всіх, кому по-справжньому болить Україна.
Приведу лише кілька прикладів з нашого життя.
В Дніпропетровську мешкає потомок славного запорозького роду козацького, православної віри, багатолітній в’язень сумління сибірських концтаборів, нині активний правозахисник, редактор самвидавного альманаху «Пороги» поет Іван Сокульський. Його дружина, відома правозахисниця, католичка східнього обряду, родом з міста Болехіва, Івано-Франківської области, пані Орися Сокульська (Лесіва). Вона рідна сестра відомого священика-подвижника УГКЦ отця Ярослава Лесіва. Подружжя Сокульських активно боряться за відродження УАПЦ, УГКЦ і нашої держави. Греко-католичка Орися Сокульська з портретом в руках Митрополита отця Василя Липківського приймає участь у наших акціях за відродження УАПЦ, а пан Іван з портретом Митрополита Андрея Шептицького маніфестує у Львові.
Про себе багато говорити не гоже, але для прикладу маю повне моральне право повідомити лише про свою працю під час останньої поїздки до Львова. В міру свого розуму, можливостей і матеріяльнаго стану [намагаюся співпрацювати з галичанами — поїхати на їх маніфестації, подати посильну допомогу, порадитися…
Мої дорогі! Не для особистої слави, хизування, похвали розповідаю про себе. Хочу, щоб Ви зрозуміли мій біль, моє розуміння сучасної ситуації на Україні, мій світогляд і громадський обов’язок, як українця і православного.
З 27 жовтня по 2 листопада знаходився на Львівщині.
27 жовтня був свідком переходу церкви Преображення до української греко-католицької. Влада і РПЦ ганебно брешуть про насильницький захват храму. З друзями-львів’янами знаходився у храмі, переповненому віруючими. З запаленими свічками всі ревно молилися й співали. Тисячі львів’ян з блакитно-жовтими прапорами і запаленими свічками не могли поміститися в храмі. На паперті з’явився представник влади в цивільному і, не відрекомендувавшися, хто він, розпочав вимагати розійтися, звинувачуючи в порушенні закону, що Греко-католицька Церква не існує, «незаконна» та інше.
Я звернувся до віруючих з короткою промовою, повідомивши, що прибув від православних запорозького краю і привітав із переходом їх рідного храму до УГКЦ та доводив законність їх домагань. Натовп радісно й бурхливо вітав, а владоможець оскаженіло щось вигукував до мене. Під гнівні й дружні вигуки львів’ян представник влади зник. До нього ніхто не торкався, мов до носія чуми, тільки вигукували ганьбу владі, РПЦ та її клиру.
29 жовтня був учасником багатотисячного мітингу на стадіоні «Дружба».
30 жовтня, вранці, виїхав в далеке село области для пропаганди від нашого визвольного руху та побачення з приятелями. На всіх автобусних зупинках протягом трьохгодинної подорожі оголошував пасажирам на автостанціях, щоб всі галичани 1 листопада ввечорі запалили свічки й пом’янули річницю з дня смерти Б.П. Митрополита Андрея Шептицького та оголошували про це по всіх селах і містах Галичини.
В селі дізнався, що їх парафію очолив молодий священик, котрий того року закінчив духовну семінарію та охарактеризували його вельми позитивно. Повідомили, що бажають повернутися до своєї Греко-католицької Церкви, чують про рух в області про легалізацію її, але в їх селі такого руху немає і немає ініціяторів цього руху.
Завітав до священика (він і паніматушка фарбували своє помешкання) і в двогодинній розмові з’ясував його відношення до РПЦ, УГКЦ і УАПЦ. Він виявився свідомим українцем, готовий порвати з РПЦ, але потребує захисту парафіян і Комітету за легалізацію, бо його лишать без парафії, житла і засобів до існування. Необхідна ініціятива і єдність усіх парафіян (він правив в трьох церквах трьох сіл одної сільської ради) й домовилися, що я допоможу організувати парафіян за вихід з РПЦ.
Священик вельми журився, що не має Богослужебних книг на українській мові і користується конспектом-записами з семінарії. Вдома я мав деякі Богослужебні книги на українській мові, котрі отримав з діяспори.
Прибувши додому, 6 листопада послав отцю Миколі Служебник, Требник та іншу літературу. Отець Микола повідомив, що цією Богослужебною літературою користуються по черзі і його друзі-священики сусідніх парафій. На початку року я знову послав йому Служебник, Євангеліє та іншу літературу для нього і його приятелів.
Повертаючися від отця Миколи, заходив на ферми й колгоспні подвір’я, де працювали колгоспники, й влаштовував коротенькі бесіди про наш визвольний рух, про легалізацію УГКЦ, щоб 1 листопада запалили свічки пам’яти Митрополита Андрея, щоб шили національні блакитно-жовті прапори й активно включалися в боротьбу за наше відродження.
Ввечорі до хати приятеля запросив членів Церковної Ради парафії. Прийшли голова, скарбник та кілька членів Ради й домовилися, що створюється парафіяльний Комітет за легалізацію УГКЦ та вихід з РПЦ й розпочинають з 31 жовтня збір відповідних підписів, маніфестацій…
Вранці 31 жовтня приятелі знайшли авто й до обіду побували в кількох селах, де на колгоспних фермах і подвір’ях провів короткі зустрічі з селянами й закликав їх до активної боротьби за свою Церкву, за наше національно-державне відродження та 1 листопада відзначити молитвами й запаленими свічками річницю з дня смерти Митрополита Андрея Шептицького.
На шосту вечора був у Львові на нараді й зустрічі з довголітнім в’язнем сибірських концтаборів Юрієм Шухевичем.
Вдень 1 листопада поклав квіти до хреста-пам’ятника січовим стрільцям на Янівському цвинтарі, слухав Панахиду та був учасником велелюдного мітингу.
З 16-ої години молився і слухав Службу Божу по греко-католицькому обряду проти неба, біля костьолу, неподалік Порохової вежі.
Біля 18-ої години зустрівся з Іваном Гелем, Степаном Хмарою та іншими, котрим передав докладну письмову інформацію про далеку сільську парафію та необхідність допомоги з боку Комітету легалізації УГКЦ.
О 18-ій годині розпочалася Панахида по Митрополиту Андрею. По закінченні багатотисячна громада розділилася — частина вирушила на Личаківський, а друга на Янівський цвинтарі, де до ранку поминали покійних.
Дорогі Брати і Сестри! У нас вкрали і знищили все — нашу віру, Церкву, історію, культуру, інтелектуальну й патріотичну еліту, природні багатства… Все. Геть чисто все та скалічили наш християнський, глибоко побожний, волелюбний і працьовитий характер. Сотні років підступні й жорстокі вороги роздмухують братоненависть, міжнаціональну ворожнечу й панують над нами.
