Нижче друкуємо матеріял з спільно відбутої зустрічі з центральними крайовими організаціями, установами та представниками української преси, що відбулась 22 червня 1978 р. в Нью-Йорку, яку улаштувала Крайова Управа з приводу появи звернення до духовенства владик Крижевської Єпархії в Югославії і звернення митропол. Максима Германюка. Згадані обидва документи містимо нижче.
Зустріч відкрив коротким і вагомим словом голова Крайові Управи Василь Качмар. Він спершу привітав учасників зустрічі, а після цього вказав, що було причиною скликання цієї зустрічі. Ідеться про долю нашої Церкви. Крок за кроком обкраюється нашу Церкву у її правах, як і засягу дії. Ватикан ні більше, ні менше розбиває нашу єдність. Нагадав, як Ватикан віддав нашу Церкву на пряшівщині під керму словацького священика о. Івана Гірки і тим самим відсунув світлої пам’яті єп. В. Гопка. Нагадав також, що сталося з нашою Церквою тут в Америці, де відділено наших братів закарпатців. Сьогодні це зроблено устами владик Крижевської Єпархії у Югославії.
Після відкриття дав загальне з’ясування справи секретар Крайової Управи Микола Галів. Текст його слова містимо також. На основі заслуханого з’ясування про події, що останньо стались в нашій Церкві відбувалась дискусія. В зв’язку з тим був зачитаний лист в українській мові, який також є перекладений на англійську мову і буде пересланий до Святішого Отця Павла VI, а копії до Патріярха Йосифа і дотичних єпископів. Лист повинні підписати всі центральні крайові організації. Після того, як будуть зібрані підписи від представників організацій й установ лист буде поміщений на сторінках журнала «Патріярхат». Нижче містимо два документи з коментарем, що були вручені учасникам під час зустрічі, згадане загальне з’ясування, і коментар до цієї справи Василя Маркуся. Так бажаємо докладно поінформувати наших читачів про ситуацію нашої Церкви. Сподіємось, що і в наступних числах журнала будуть додаткові стосовні матеріяли.
Редакція
Загальне з`ясування
проблем Помісної УКЦеркви з приводу появи двох документів Крижевської Єпархії
за підписами архиєп. Г. Букатка, Апостол. Візитатора Йоакима Гербута
і поміч, єп. Йоакима Сеґеді та «Звернення» митропол. Максима Германюка
яке виголосив Микола Галів на спільній зустрічі з представниками центральних Організацій
й кореспондентами українських газет та журналів,
що відбулася 22 червня 1978 р. в Нью Йорку, яку скликала Крайова Управа т-ва.
Вископоважані Представники Українських Організацій та Установ,
Представники Української Преси
Вельмишановні Пані і Панове!
Ми були приневолені потурбувати Вас і попросили прибути на цю спільну зустріч, але до цього нас заставили обставини. В останньому часі появились два документи архиєп. Г. Букатка і митропл. Максима Германюка, які не можна поминути мовчанкою. Нашим обов’язком є, щоби про ці документи була поінформована вся українська громада. Обидва документи ніби народились на ґрунті відомих ґлостерських подій, а точніше на конфлікті, що його спричинив єп. Августин Горняк на терені Великої Британії, але фактично це є далекойдучий плян Ватикану проти нашої Помісної УКЦеркви. При цьому хочу пригадати, що минулого 1977 року, 29 квітня Крайова Управа улаштувала таку саму зустріч з пресою і представниками центральних установ й організацій. Темою зустрічі була критична ситуація в нашій Помісній Українській Католицькій Церкві на терені Великої Британії. Ми в той час найбільш виразно вказували на весь трагізм ситуації і рівночасно підкреслювали, що ця справа має не тільки локальне, але загальне значення, себто це повинно турбувати не тільки наших братів у Великій Британії, але усіх вірних Помісної УКЦеркви в діяспорі. Отже йшлось про конфлікт, який постав між мирянами і єп. Августином Горняком на терені Великої Британії осеню 1975 р. і триває по сьогодні. Ми вказували, що це є важлива справа і ми всі повинні її мати на увазі у нашій щоденній праці. Ми повинні до цього висловити нашу думку, щоби її почули ті яким слід було почути. Ми тоді пропонували, щоб кожна з крайових центральних, як також і низових організації написала свойого безпосереднього листа до єп. А. Горняка, щоби він побачив, що подіями, які відбуваються на терені Великої Британії турбуються не тільки місцеві миряни, але всі вірні в діяспорі. Ми звертались і просили, щоби такі листи писати коректно не образливо, але рішучо, щоб в них була підкреслена наша одностайна постава. Цими листами мали впливати на полагодження зайвого й дуже болючого та шкідливого конфлікту для нашої Церкви. Нами висунені пропозиції ніхто не оспорював, але навпаки, всі одобрювали і подавали додаткові пропозиції й суґестії в цій справі.
Можна припускати, що наше з’ясування цих справ прийнято, як ще одну доповідь, яку треба було чемно вислухати, потакнути і на цьому поставити крапку. Мовляв ми маємо свої власні проблеми і ними нам в першу чергу треба займатись, а цими хай займаються патріярхальники. Нажаль від такої нашої спільної постави нічого не змінилось і не могло змінитись. Ситуація вітки нашої Помісної УКЦеркви у Великій Британії не поправилась, а навпаки ще більше загострилась і ще більше погіршилась. І власне сьогодні хочемо з Вами поділитись про цю ситуацію, яка є більш, як критична. Її можна назвати трагічною.
Прошу не трактувати сьогоднішної нашої спільної зустрічі, як ще один дискусійний вечір, чи ще одну доповідь на патріярші питання, бо не з цією ціллю ми запрошували Вас минулого року і не з цією ціллю запросили Вас сьогодні. Ми вдячні, що Ви прибули. Нам в першу чергу ідеться про те, щоби Вас поіфнормувати про стан, який під сучасну пору утворився у наслідок різних і прерізних ситуацій й обставин, щоби Ви були свідомі цих питань і рівночасно сказати, що вони однаково заторкують всіх нас. Тому тут не може бути слова — моя хата з краю, а навпаки тут ми всі в центрі і всіх нас це заторкує.
Напевно всім тут на залі відомо про те, як розвинулись події нашої Помісної УКЦеркви у Великій Британії, бо вони одержали широкий, аж заширокий відгук у всій світовій пресі. Для чужинецької преси йшлось тільки про сенсацію, вона навіть не старалась углиблюватись в суть справи, чому так сталось, для чого демонстрували і т.д. і т.п. Наша преса могла в тій справі мати куди кращі інформації і подати тло на якому все це розвивалось щоби громада в діяспорі була належно й правдиво поінформована. Очевидно, коли взяти сам факт, що потурбували і не допустили єп. А. Горняка посвятити церкву на кожного це робить негативне враження. Кожний вставляється по стороні покривдженого в даному випадку по стороні єп. А. Горняка. Але демонстранція не з’явилась, як деус екс махіна, себто так собі з нічого. До цього було два роки шиканів з сторони єпископа. Не те, що було перед демонстрацією, але сама демонстрація послужила архиєп. Букаткові написати звернення.
Постараймось хоч поверхово проаналізувати звернення до духовенства владик крижевської Єпархії в Югославії. Чи справді тут ідеться про оборону земляка єп. А. Горняка, чи мається щось іншого на увазі? Якщо б ця оборона була зроблена в грудні м. p., чи січні цього року то можна б було сказати, справді ідеться про певну поставу до цих подій, але робити це щойно в квітні то ця оборона виглядає не серьйозно. Треба припускати, що події, які мали місце в Англії послужили камуфляжем, щоби сказати щось іншого. Пляновики цього звернення до духовенства Крижевської Єпархії не з Загребу, але побільш правдоподібно з Вічного Міста. Це тільки наш здогад, який непозбавлений покриття.
Пригадаймо собі такі факти: архиєп. Г. Букатко, єп. Йоаким Сеґеді й інші брали учать у Синодах Помісної УКЦеркви в Римі, під час яких наша Церква прийняла чи мало рішень і постанов. На VI Архиєпископському Синоді, що є каменоугольним, наша Церква стала на патріярхальній базі. Про це добре знає архиєп. Букатко, бо ж він був його учасником. Ми не чули жадних застережень з сторони архиєп. Букатка. Пригадуємо, як архиєп. Г. Букатко приїжджав сюди до Америки і тоді підкреслював свою приналежність до нашої Церкви. Він тоді своїм чудовим голосом захоплював мирян. Чи це було справді так, що ми були одно, а чи тільки нам так здавалося? Тоді він не запитував ні румунів, ні хорватів, ні македонців чи вони погоджуються з його заявами і приналежністю до нашої Церкви. Отже справа звернення до духовенства лежить не в обороні земляка. В зверненні в першу чергу ішлось про те, щоби заперечити всяку залежність від юрисдикції і будь яких впливів з сторони Патріярха Йосифа. Бо ж говориться, що навіть якби постав «законний», утворений Папою Павлом VI, патріярхат Помісної УКЦеркви то все ж таки Крижевська Єпархія не зможе належати, бо цьому будуть противитись згадані інші етнічні групи. З одної сторони вірні нашої Церкви прийняли до уваги факт, що наша Церква є патріяршою але такого патріярхату не признається, бо він постав з волі народу. Отже в цьому випадку засуджується, чи не береться до уваги волі народу, але з другої, коли б постав патріярхат «легально» то проти цього будуть румуни, хорвати і македонці то воля цих етнічних груп є важна. Отже для тих самих питань є дві різні мірки і вживається ця, яка коли краще підходить.
Якщо ж ідеться про відношення Крижевської Єпархії до Матірної Києво-Галицької Метрополії то це питання ніколи так ніхто не ставив, це було самозрозуміле, що Крижевська Єпархія виросла з Матірної Церкви і до неї належить. На такій основі Крижевська Єпархія брала участь у синодах, що їх скликала Києво-Галицька Метрополія.
Якщо справді є так, як це подано у зверненні то що ж тоді робить у нашій Церкві та й ще до цього на становищі екзарха єп. А. Горняк і священики з Крижевської Єпархії. Чи може єп. А. Горняк висланий для диверсії в нашій Церкві?
Прикро, але наші владики Крижевської Єпархії за якусь ціну мусіли підписати такий документ. Зрештою Ватикан на цьому зуби з’їв. Пригадаймо собі Львівський Синод в 1891 році, коли митрополит Сильвестер Сембратович погодився увести латинських святих до нашої Церкви і прийняти целібат. Коли митропол. Сембратович приїхав на візитацію до Перемишля тоді єп. Ступницький сказав до митрополита: «Знаю, які пакти Ви були принуждені підписати. І мені предлагали метрополію під услов’ям, щоби я ті пакти підписав, но я прочитавши їх, отвітив, що того нікогда не зділаю. Желаю тепер Преосвященству сщастя, хотя не предполагаю і не хочу, щоби моє жиланіє ісполнилось». Нажаль така є дійсність. Ватикан за якесь підвищення чи мітру все може когось купити.
Все це не є припадковим. В Англії католицька преса за інформаціями єп. А. Горняка і його помічників пише, що Патріярх немає жадної юрисдикції тільки у Львові. Крижевська Єпархія устами своїх владик ніби заявила, що вона не може належати до патріярхату УКЦеркви. Так ділиться нашу Церкву і відривається її частини від живого тіла.
Пригляньмось тепер до другого документу, це є «Звернення з приводу XV Світового дня молитов про покликання до духовного стану, що появилось в Поступі за 16 квітня 1978 р. підписане Митрополитом Максимом Германюком.
Правда звернення має високе звучання в обороні «покривдженого» єп. А. Горняка, але чи справді він є «покривджений». Ми не можемо забути того факту, що єп. А. Горняк спричинив конфлікт і своїм поступуванням сильно вкривдив і вивів на вулицю нашу Церкву Страдницю і українську громаду в Англії. Він знівечив і сплямив добре українське ім’я, яке собі наші брати в Англії за весь час свойого побуту там здобула. Єпископ і його прибічники звели цілу справу до бендерівців так, якби вони не були мирянами УКЦеркви. І тому що вони бандерівці не мали б займатись і виступати в обороні своєї церкви. В першу чергу вони такі самі миряни, як інші і мають право й обов’язок, як члени Помісної УКЦеркви ставати в її обороні. Все це митропл. Максимові відомо. Чогось коли наших мирян було позбавлено духовної опіки митроп. Максим не поспішив з допомогою, не прийшов і не розрадив наших братів у Англії, але нишком матеріяльно і морально схвалював, піддержував позицію і політику єп. А. Горняка. Митрополит покликається на ухвали Вселенського Собору Ватиканського II і поставу Папи. Правда він не показує цих постанов. Я дозволю собі зацитувати митропл. виступ на Папському Синоді, що відбувся 1974 р.
Тоді промова митропол. Максима випливала з становища африканських синодальних отців, яке було висловлене їх єпископом Зоа, який сказав: «Собор не загинув і ми прийшли сказати, що місцеві, себто автономні Церкви є дійсністю, яку має визнати вся Церква. Не хочемо ставити труднощів цій дійсності і її наслідникам, які можуть давати можливість і до помилок. Папа і його співробітники, чули, що ми приїхали до Риму не просити дозволів, але сказати, що не лише маємо право, але обов’язок взяти ініціятиву, яку нам дає наша душпастирська місія…» Подаю за Вістями з Риму. Це був справді мужній виступ африканців, які щойно почали своє державне ставання. З цього тла випливала на цьому ж самому синоді промова митрополита Максима. Він сказав, що розв’язку цих проблем старався і до деякої міри дав Вселенський Собор Ватиканський II у декретах «Про Східні Католицькі Церкви». Для цього він навів такі точки декрету:
«1. Свята Католицька Церква, що є Містичним Тілом Христа, складається з Помісних Церков, тобто обрядів (ч. 2)
2. Ця різнородність обрядів не противиться одності Церкви, але навпаки, її виявляє (ч. 2)
3. Ці помісні Церкви, так Східні, як і Західні є однаково поручені пасторальному проводові Римського Архиєрея, наслідника св. Апостола Петра.
4. Послідовно ці Церкви втішаються однаковою гідністю так, що жадна з них не є вищою понад інші з рації обряду, і мають ті самі права й ті самі обов’язки (ч. 3)
5. І тому цей «Святий Синод» урочисто заявляє, що Східні і Західні Церкви мають право й обов’язок управлятися згідно з своїми власними партикулярними дисциплінами як такими, що поручаються своєю пошани гідною стариною, краще підходять до обичаїв їхніх вірних і більше надаються для добра їх душ (ч. 5)
З повищого виразно випливає, що Східні Католицькі Церкви повинні мати ту саму гідність і повинні користуватись тими самими правами, що їх має Західна латинська Церква. Нажаль, так не є, підкреслив Кир Максим. В дальшому випливає, що Кир Максим не говорить від себе, тільки стверджує факт «як кажуть наші не з’єднані брати Східніх Церков — Католицька Церква латинського обряду далі панує над усіма Східніми Католицькими Церквами і не виявляє найменшого бажання змінити це своє бажання над ними. У світлі тієї дійсности навіть її екуменічний діялог з Християнським Сходом є тільки новою її стратегією для опанування цілого християнського світу». Треба припускати, що Митрополит Максим з ствердженням незєдиненних братів погоджується бо в іншому випадку цього не говорив би. Митрополит поставив такі пропозиції, щоби перебудувати Священну Конґреґацію для Східніх Церков, в якій повинна бути подавляюча більшість членів Патріярхів Східної Католицької Церкви, а не так, як зараз, де домінують і вирішують для Східних Католицьких Церков ієрархи латинського обряду. До речі, які не знають ні потреб, ні духу цих Східніх Церков. Кир Максим вказує, що Католицька Церква латинського обряду дальше панує над Східними. Щоби з тим раз покінчити Кир Максим пропонує: 1. Привернути Синодам Східніх Церков усі права, що їм належать згідно з їхніми партикулярними дисциплінами…» 2. Признати Патріярхам і Верховним Архиєпископам принаймні персональну (особисту) юрисдикцію над усіма їхніми вірними поза їхньою територією з правом в разі потреби творити для них власні парафії, встановляти з благословенням Апост. Престола нові єпархії або екзархати та призначувати єпископів…»
Якщо ми порівняємо виступ митропл. Максима на Папському Синоді і цей, який звернений вістрям проти нашої Помісности Церкви, а в обороні єп. А. Горняка то побачимо, що тут є два протилежні полюси. Питання є хто заставляє митропл. Максима говорити двома мовами ні більше, ні менше своєю заявою митрополит Максим обороняє розбишацтво, краяння і нівелювання нашої Церкви.
Вельмишановні Пані і Панове така є сьогодні дійсність. Хочемо від неї втікати, можемо, це наше право. Але історія буде нас судити без сантиментів. Як ми виглядаємо у світлі наших братів на Україні, а зокрема тих, які рискуючи життям стали в обороні своєї мови, віри і національного розвитку. Може це звучить патетично, але нічого не пораджу іншої мови зараз не знаходжу.
Звичайно куди легше і приємніше відвідувати єпископів з поклоном, цим я не хочу робити нікому докору і це потрібно, але чому поруч того ми не маємо відваги сказати нашим владикам, що мітра, це не влада, але душпастирський обов’язок. Мітри не можуть перерішувати нашого національного «я». Це не є заклик до бунту, але до гідної й рішучої постави. Чому ми не допоможемо і не станемо в одному ряді з нашим Патріярхом Йосифом, який бореться за наші історичні права не для себе,бо вони йому особисто не потрібні, але для нас і майбутніх поколінь. Чому нам не донести нашої рішучої постави в цій справі до всіх владик, щоби вони знали. Церква це не є лиш єпископи, але священики і миряни, які мають мати голос також. Ватикан може собі не визнавати нашого патріярхату, але для нас, себто для мирян, вірних і владик патріярхат існує і треба з його прав користати. Він постав на основі наших історичних прав, які були потверджені Вселенським Собором Ватиканським II.
Дозвольте на маленьку деґресію, але вона конечна, щоби розвіяти сумнів, якщо ще в когось існує, але тим самим ще більше підсилити віру в тих що її мають. Дозвольте пригадати факт, як Блаженніший Отець Йосиф на Вселенському Соборі Ватиканському II виніс справу патріярхату для Церков східнього обряду, який є питомою формою правління для Східніх Церков. Понад 2500 Соборових Отців аплявсом прийняли пропозицію Блаженнішого Отця Йосифа. Треба пригадати, що в той час на Соборі були спостерігачами Московського патріярха, очевидно висланники КДБ Медведєв і Котляров. В той час накльовувався принадливий для Ватикану діялог Ватикан — Москва. Зрозуміло висунена Блаженнішим Йосифом пропозиція, яку прийнято аплясом не вміщалась у плянах ватиканського діялогу. Ватикан поставлено в клопітливе становище з якого йому треба було негайно викараськатись. Треба було знайти кількох мінімум трьох українських єпископів, які відтягнули свої підписи від спільної заяви і тим самим від пропозицій Блаженнішого Йосифа. Такі серед наших єпископів скоро знайшлись, які виручили ватиканських архітектів діялоґу з клопотів, а ними були: сьогодні покійний митроп. Амврозій Сенишин, ЧСВВ, єп. Йосиф Мартинець, ЧСВВ і єп. Августин Горняк ЧСВВ. Чи це припадок, чи пляново, але якось так вийшло, що всі три василіяни. Про те була мова і в той час, але не багато було таких, які хотіли до цих подій прислухатись, говорилось — це справа церковна і нехай нею займаються єпископи і священики. Нажаль так воно просто не є. Таке становище сьогодні у Вселенській Христовій Церкві є анахронізмом. Якщо б в той час була інша постава всіх інших владик, як і в цілому нашої громади то ми сьогодні були б мали наші церковні справи упорядковані. Нажаль так не сталося.
Доля нашої Церкви лежить в наших руках тому треба нам її вирішити. Вирішити її тут для себе самих і в себе на місцях. Ми стоїмо перед черговим Світовим Конгресом Вільних Українців, які там будуть вирішуватись справи, чи буде поставлене й церковне питання. Подобається це нам чи ні, але зараз рішається доля бути чи не бути нашій Церкві, як помісній, автономній і патріяршій.
Вельмишановні Пані і Панове ми Вам представили загальне тло дуже загрозливої ситуації нашої Церкви. Ми не можемо точно сказати, де в котрому місці нас знову зашахує завтра Ватикан і цей шах може бути для нас трагічний. Ми повинні бути на все приготовані, а поруч з тим активно протидіяти. Ми тут не хочемо накидати Вам жадних рецепт. Ми могли б сказати й підкреслити, що мова сили є майже у всіх випадках вирішальною, навіть і в Церкві. Це дуже добре знає Апостольська Столиця, бо як слушно підкреслював в своїй книжці польський автор Юзеф Мацькевіч, що Ватикан все тримав і тримає з сильними цього світу. Мова сили є вимовна й промовляє до всіх і всі її правильно, без відхилень, добре розуміють. Мова сили, чи то в моральній, економічній, чи фізичній площині є вирішною. Її треба вміло застосувати і практикувати в житті. Це не донкіхотство, але життєва дійсність, яку не можна неґувати, чи ігнорувати. В нашому засягу змагань ми ще не застосовували ось цієї мови, варто її попробувати. Особисто тут не маю на увазі мови сили, у фізичному розумінню бо в даному випадку вона не підходить, але мова сили в моральній й економічній площині може бути визначальною. Варто б щоби часом в тих, які немають сумління визнавати свойого, щоби вони його знайшли або знайшли собі якесь інше місце, а не нашу Церкву. Крайова Управа Т-ва має проект листа до Папи Павла VI, який буде зачитаний і якщо присутні будуть з ним згідні його підписати. Це буде вияв, що подавляюча частина мирян нашої Церкви піддержує позиції і становище щодо нашої Церкви Патріярха Отця Йосифа. Дальші пропозиції, як і що робити дальше повинні вийти від Вас.
