17 лютого 1992 р. сповниться рівно сто років св.п. Патріярхові Йосифові з дня народження, це особлива нагода згадати його світлу пам’ять, який все своє багатотрудиве життя віддав служінню у Божому Винограднику на славу Божу, добро і розвиток Української Церкви та українського народу. Сучасникам Блаженнішого Патріярха Йосифа було і с важко дати справжню оцінку його великої творчої спадщини. І чим більше ми відчалюємось від дня переходу Патріярха Йосифа з дочасности у Божу вічність, тим більше стає перед нами виразнішою його неповторна й унікальна постать у житті й розвитку нашої Української Католицької Церкви, а водночас історії українського народу.
Це він, Патріярх Йосиф, своєю невгнутою поставою під час більшовицько-комуністичної дійсности поставив ім’я Христового наслідника — ієрарха на високий щабель, що викликало велику подивугідність і безсумнівний респект. Таким чином Ісповідник Віри, Києво-Галицький Митрополит, Блаженніший Йосиф став гордістю не тільки Української Католицької Церкви, але Вселенської Христової Церкви. Він своєю поставою заперечував всемогутність більшовицько-комуністичної системи, яка у наш час і на наших очах розпалась.
Згадаймо, якою зворушливою була і його поява на другій сесії Вселенського Собору Ватиканського II перед двома з половиною тисячами соборових отців, на форумі якого був прийнятий узуз, щоб нікого і жодні виступи не оплескувати, але не було сили, яка могла була здержати спонтанний вияв привіту оплесками на появу і промову Блаженнішого Йосифа, Христового страдника, що мужньо видержав і пройшов хресний шлях, не піддавшись жодній спокусі. Не багато було таких, які могли видержати і в найбільші хвилини терпінь мати силу волі сказати своїм мучителям-переслідувачам тверде «ні!». Це його, Києво-Галицького Митрополита, Блаженнішого Йосифа, привозили з каторги до Києва і показували йому «царство», яке його чекає, а, може, і патріярша мітра, якщо він тільки відмовиться від приналежности до Вселенської Христової Церкви, себто від Апостольської Столиці у Римі, наслідника св. апостола Петра. Тверде і непохитне «ні» знову його, Блаженнішого Йосифа, повертало на каторгу у підбігунову північ, де Блаженніший прожив у нелюдських умовинах 18 років життя. Чудесна поява Митрополита Києво-Галицького Блаженнішого Йосифа на волі у центрі вселенського християнства — у Вічному Місті сколихнула увесь світ. Це була прямо неймовірна подія. 71-літньому Блаженнішому Йосифові з підірваним здоров’ям із підкошеними ногами готовили затишний куток спокійно доживати віку. Але не такі були пляни Ісповідника Віри, довголітнього каторжника Блаженнішого Йосифа, який у жодному випадку не збирався відпочивати. Блаженніший Йосиф відкрив нову, світлу сторінку історії нашої Помісної УКЦеркви. Ми були безпосередніми свідками, як Блаженніший Йосиф своєю появою, своєю поставою і працею сколихнув світовою опінією, чого нам, які вже довго жили у діяспорі, не вдалося зробити. Блаженніший Йосиф під час своїх душпастирських візитацій при зустрічі з церковними достойниками, ієрархами і державними мужами викликав подив і захоплення, про що писала світова преса на шпальтах передових газет. Його багатолюдні —масові зустрічі з вірними УКЦеркви і не тільки католиками, але й православними були все унікальними і неповторними. Його відчували і розуміли широкі кола українських мирян по той і по цей бік колишньої залізної завіси, його розумів чужий світ, але, на жаль, його не могли зрозуміти деякі владики у діяспорі.
Блаженніший Патріярх Йосиф був людиною непересічного таланту з Божою харизмою і особливою візією, що проявилось особливо у динамічній творчості. Це він поставив вічно живу, актуальну синтезу — за єдність Церкви і народу. Яке ж це просте, а водночас дуже глибоке і суттєве схоплення. Ця синтеза була прямим шляхом до динамічної візії розвитку УКЦеркви, що виявилась у піднесенні і відпорошенні ідеї Патріярхату УКЦеркви, яку Блаженніший Йосиф виніс на форумі Вселенського Собору Ватиканського II, а соборові отці оплесками її привітали.
Блаженніший Йосиф своєю творчо діючою синтезою і динамічною візією патріярхату Помісної УКЦеркви немов збудив українську діаспору, а зокрема широке українське мирянство, з летаргічного сну до активно творчого життя за розвиток і ріст нашої Української Церкви. На цьому місці слід підкреслити і наголосити, що УКЦерква без незрівняно великого вкладу Патріярха Йосифа напевно була б існувала, але вона була б іншою.
Вже сьогодні, навіть з не так далекої перспективи, можемо сказати, що плоди його зерна є обильні. І ось цей журнал, якому ім’я «Патріярхат», — це також незаперечний плід його зерна, тут можна б назвати синоди нашої Помісної УКЦеркви, зорганізований мирянський паріярхальний рух, український центр у Римі з Св. Софією і Українським Католицьким Університетом, Патріяршим двором, який чекає формального визнання, — все це його плоди праці. Ми минемось, і пройдуть віки, а ідеї Блаженнішого Патріярха Йосифа будуть визначати українські християнські шляхи у другому тисячолітті.
