В останньому часі українськомовний католицький тижневик «Шлях», що його редактором є мгр Іван Скочиляс, загострив антипатріярхальну акцію викресленням імени Патріярха Йосифа з «Соборного Різдвяного Послання…» статтями Миколи Бараболяка, а зокрема статтею під назвою: «Сила глупоти», автором якої є не звичайна собі особа, але духовна, о. Діон Кульчицький з Німеччини, надрукована 26 січня 1986 р. На мою скромну думку, якщо говорити про глупоту, то першою глупотою є те, що така стаття взагалі написана, хоч вона не має потрібного обгрунтування, бо й не може мати, а другою глупотою є те, що цю статтю надруковано саме у «Шляху».
Як подано на закінченні статті, вона є передруком у скороченні з «Вільного слова», але не подано, з якої дати, яке число і де ця газета чи журнал появляється. Читач не знає, чи це є «Вільне слово», що друкується у Торонто, чи, може, як мені відомо, анонім, що появляється під подібною назвою в Англії, що звучить дослівно так: «Вільне Слово Українців у Великій Брітанії». Отже, точно не відомо, про який саме пресовий орган йде мова.
Виглядає, що редактор «Шляху» Іван Скочиляс уводить нову етику в українську журналістику. Очевидно, для І. Скочиляса у таких випадках найважливішим є, щоб стаття була яскраво антипатріярхальна. Зрештою, це вже не вперше стається у «Шляху» під редакцією Скочиляса, про що вказувано в нашому журналі.
В такій ситуації сліпої антипатріярхальної ненависти ред. І. Скочиляса можна йому підказати, що існують також його послідовники — антипатріярхальні борзописці у горезвісній рептильці «Вісті з України» та автори тих статтей у радянській пресі з титулами докторських «кандидатів» історії — М. Болдижар, чи кандидат філософських наук І. Мигович, чи доцент А.Біскуп або О.Л.Вовк, який, полизавши дещо із згаданої анонімки, що нею є «Вільне Слово Українців у Великій Брітанії», написав 134-сторінкову працю під назвою: «Місце і роль націоналістичних клерикалів в планах реакції». Вищеназвані особи — це непогані антипатріярхальні борзописці, з яких редактор «Шляху» може скористати.
Повертаюсь до змісту статті о. Кульчицького. Цікаво мені, як о. Кульчицький відкрив і ствердив, що глупота має силу? Це справді велике, і то неабияке відкриття! Чи часом о. Кульчицький у цій силі не побачив самого себе?..
На початку статті о. Кульчицький робить авторитетне ствердження: «З досвіду знаємо, що на світі є дві потуги, супроти яких люди є безсильні, а тими потугами є смерть і глупота». Якщо прийняти, що смерть і глупота є тільки тими потугами, чи справді тільки ці дві є тими потугами, перед якими людина буває безсильна? Ось для прикладу можна назвати інші явища в природі, перед якими людина є так само безсильна — повені, землетруси, пожежі, вулканічні вибухи, перед якими людина є безпорадна в наслідок чого багато людей гине.
В чому ж є потужність смерти й глупоти, то тільки один і одинокий о. Кульчицький знає. Кожна людина свідома того, що вона не буде жити вічно. Той факт, що кожна людина мусить померти, не стримує людини від її плянування, від її відкрить нових обріїв і творчого життя.
З погляду християнського, смерть не є також потугою, а тільки ключевою точкою переходу з туземного життя у безконечну Божу вічність. Перед смертю всі є безпорадні, де ж її сила, де ж потужність? Автор пробував довести недоведене, наводячи для цього такі чи інші імена, мовляв, вони довели, але чи вони про це говорили, чи ні, о. Кульчицький конкретно не доказує.
Автор також намагається довести, що обидві світові війни були наслідком сили глупоти. Відколи глупота має силу? На тему двох світових воєн появилось багато різноманітної мемуарної, аналітичної й історичної літератури. Автор цих рядків дещо з цього прочитав, але ніде не зустрів такої оцінки, як написав о. Кульчицький.
Слід підкреслити, що о. Кульчицькому не йшлось про фактичне обгрунтування згаданих понять, бо він знає, що все, що він написав, є нонсенс. Це послужило для о. Кульчицького своєрідним трампліном, щоб «добро-сердечно», з «християнською любов’ю» вдарити по ідеї патріярхату, патріярхальниках і сказати, що, мовляв, все це, що зробив у цій справі Патріярх Йосиф і патріярхальники, це глупота. Нижче друкуємо без граматичних поправок довший уривок з статті о. Кульчицького, що стосується виключно наших церковних питань.
«А тепер по цій короткій прелюдії перейдім на український грунт. Про це, що тепер діється на еміграції на нашому церковному полі, кожний знає, що справи і становище нашої Церкви не є добрі. З усіх сторін чуємо нарікання, що патріярхальники наробили великого лиха і нанесли тяжку шкоду для нашої Церкви, вони навіть одинокого нашого приятеля на світі Ватикан зробили «нашим ворогом», вони зневажили наших Єпископів і священиків з наміром перебрати владу над Церквою. Вони закладають «Ставропігії» і захвалюють ролю давніх церковних братств. З історії знаємо, що якраз через злу дію тих Братств наші Владики постановили з’єднатися з Римом. Жадні інтриги зі сторони поляків не були причиною Унії, лише непорядок в Церкві і зла робота Братств спонукала наших владик шукати рятунку в Римі. Польський еміграційний історик Оскар Галєцкі на двох грецьких документах, які він знайшов в Римі, пише, що українські владики з власної ініціятиви, без жодного стороннього впливу заключили Унію з Римом (Ці два грецькі документи, які історик Галецкі уприлюднив, це Листи грека Аркудія, обсерватора берестейських подій і Листи невідомого грека, висланника царгородського патріярха до Берестя в справі обсервації унійних зусиль українських владик). З цього виходить, що інціятива до заключення Унії виникла з внутрішніх ускладнень і непорядків в Церкві перед Берестейською Унією.
Як давно Братства перейняли керму в нашій Церкві і довели її до загибелі, так само тепер лідери патріярхального руху прийшли на думку відновити Братства, щоби вони могли перебрати керму в Церкві. Зухвалі домагання патріярхальних лідерів до Ватикану і наших Владик вказує на це, що вони вже диктують, як має виглядати наша Церква і хто нею має рядити».
З надрукованого виразно видно, про що властиво йдеться о. Кульчицькому. Йому не йшлось доказати ні сили смерти, ні сили глупоти, а радше вдарити по йому немилих особах чи людях, зокрема патріярхальниках.
На жаль, у статті о. Кульчицького зроблено багато стверджень, але чомусь їх не доведено. Автор сподівається, що ми йому маємо вірити на слово. Ось він твердить, що «з всіх сторін чуємо нарікання, що патріярхальники наробили великого лиха і нанесли тяжку шкоду для нашої Церкви…».
Автор не називає, хто, властиво, є всі ці «сторони», що нарікають, чи він має на увазі себе самого та й ще декількох осіб, йому підданих? Також не називає, в чому полягає ця шкода і де вона виявилась? Треба б тільки нагадати, якщо б не ідея патріярхату, що її відновив у житті нашої Церкви, її відпорошив і голосно підніс на форумі Вселенському Соборові Ватиканському II Патріярх Йосиф і не піддержав би цієї ідеї Патріярхальний рух, то напевно ми не мали б наших синодів, що відбуваються за благословенням Папи Івана-Павла II. Чи це є та шкода? Але цього не бажає слухати і чути о. Кульчицький.
Звідкіля о. Кульчицький взяв, що Ватикан був одиноким нашим приятелем, а патріярхальники зробили його нашим ворогом? Зорганізований Патріярхальний рух ніде й ніколи не писав і не висловлював такої думки, що Ватикан є нашим ворогом. Так, ми мали і маємо претензії до Ватикану і вони є зовсім оправдані, ми їх домагались і дальше домагаємось, але це не означає, що ми вважаємо Ватикан за нашого ворога. Ось тут є вияв глупоти о. Кульчицького, бо злонамірена людина може легко зацитувати о. Кульчицького і сказати, що справді українці зарахували Ватикан до своїх ворогів. А це нічим не підперте твердження.
Вперше прийшлось довідатись із статті о. Кульчицького, що прицерковні братства створили непорядки у Церкві і це було причиною до Унії в Бересті 1596 р. Згідно з твердженням о. Кульчицького треба було б переписати історію нашої Церкви і викинути всю церковно-полемічну літературу, що створилась з приводу Берестейської Унії та у якій не подається таких «важливих фактів»!
Ніде мирянський Патріярхальний рух не намагався і навіть ніколи не мав такої думки, щоб перебирати керму Церкви у свої руки. Це є чиста вигадка. Для о. Кульчицького не відбувся Вселенський Собор Ватиканський II, на якому були також визначені права й обов’язки мирян. Отже, не можна сьогодні вимагати від мирян тільки, щиро сказавши, грошей, молитви й мовчазного послуху. Миряни мають у Церкві також свої права. На жаль, цього ще не запримічується у нашій Церкві. Отже, як в такій ситуації можна говорити про якісь намагання перебирання керми у Церкві.
Про яких «лівих професорів» говорить о. Кульчицький, що «…явно славно працюють для Москви і для безбожної шайки бандитів», то тільки сам автор знає.
Не можна заперечити твердження о. Кульчицького, яке звучить: «Фактом є, що воду каламутять і занечищують атмосферу тільки одиниці». Це правда, але чи припадково своєю статтею о. Кульчицький «не каламутить воду і занечищує атмосферу»? Цікаво було б знати, чому о. Кульчицький є такий прямолінійний, знає силу глупоти і написав свою справді глупу статтю до анонімної писульки. Цікаво було б знати, хто стоїть за тим анонімним пресовим органом?
Справді глупота, це часом дуже кошмарна річ, а клясичним виявом її є передрукована стаття о. Кульчицького у католицькому тижневику «Шлях». Сохрани нас, Господи, від таких проповідувань!
Микола Галів
