Копія:
Митрополитові Київському та Галицькому Філаретові,
Архиєпископу Антоніо Франко
Ознайомившись з публікацією, надрукованою у Вашій газеті від 2.02.95 р. під заголовком «Греко-католики хочуть відправляти Службу у Володимирському соборі», хотілося б звернути Вашу увагу на те, що лист, про який іде мова, був переданий 16.01.95 р. під час особистої зустрічі о. Валерія (Шкарубського) та о. Марка (Черкащина) з їх Святішеством Володимиром (Романюком), предстоятелем УПЦ КП з рук у руки. Хоча Блаженніший Філарет, перший заступник Патріярха Київського та всієї України-Руси, не був присутній при зустрічі, ми впевнені, що митр. Філаретові, безперечно, добре відомий зміст звернення. Позаяк перед зустріччю з патріярхом наші священики мали бесіду із секретарем митр. Філарета, протоієреєм Борисом Табачиком, під час якої повідомили йому про намір обговорити можливі шляхи до порозуміня.
Важко погодитись з аргументами митр. Філарета з приводу неможливости почергового служіння, наведеними у вище згаданій статті. Адже ніщо так не з’єднує людей, як молитва в одному храмі до Єдиного Бога. То невже щира молитва справді може розпалювати ворожнечу? Ми ставимо питання саме про Володимирський собор, бо для українців він є символом УПЦ ПК, вища ієрархія якої останнім часом через посередництво засобів масової інформації посилено пропагує ідею примирення та єднання між вірними різних конфесій. Але якщо митр. Філарет не вважає за можливе почергові служіння, має у катедральному соборі, ми згідні були б на почергове служіння в іншому храмі, що належить УПЦ КП. Надто тому, що в цих парафіяльних храмах в будні дні служби не проводяться (напр. у Покровській церкві, що розташована поруч з нашою дзвіницею), стоять вони замкнені і їхні вірні змушені приходити до нас на служби. Але жодних не те що конфліктів, а навіть дрібних непорозумінь досі не виникало. Впадає в очі певна еволюція поглядів митр. Філарета стосовно греко-католиків на Україні. Під час ювілейних «святкувань» Львівського псевдособору 1946 р. їх Блаженство підкреслював, що на Україні ніякої уніятської, тобто УГК Церкви не існує, хіба що декілька дідів, що ось-ось помруть. Минув час, і їх Блаженство в 1989-91 роках почали говорити про експансію уніятства (напевно малося на увазі творіння молитви тими немічними дідами), тепер він стверджує, що «греко-католиків у Києві небагато». Коли ж він казав правду, тоді чи тепер? Чи сказав він правду взагалі коли-небудь? Складається враження, що митрополит боїться почергового служіння, як нечистий дух ладану, тому робить вигляд, що нічого ніколи не отримував і нічого не знає.
Дуже дякуємо редакції за увагу до цього непростого питання у Вашій газеті. Сподіваємось, що Ви сприятимете у продовженню діялогу між православними та греко-католиками.
о. Валерій (Шкарубський)
