«ВО ІМ’Я ТВОЄ», це спогади Анни Карванської-Байляк з дому Телятинська. Книжка з’явилась у видавництві «Український Архів». Варшава, якого директором є відомий дослідник історії УПА на терені Польщі д-р Євген Місило. Кожну появу того роду спогадів належить повітати. бо це боротьба українського народу за свою незалежність. Це документи, це безпосередні свідчення безпосереднього учасника боротьби. Це безперечно цінний матеріял для істориків-дослідників кінця першої і початку другої половини двадцятого століття. Це спогади учасниці Української Повстанської Армії Анни Карванської-Байляк, що виступала під псевдами «Лісова» і «Рома». З юнацьких років включилась у мережу Юнацтва ОУН, а згодом стала активісткою. Спершу займалась громадсько-виховною працею серед дітей. Стала учасницею Українського Червоного Хреста, а в дальшому організувала мережу клітин УЧХ у Мостищині й Перемишльщині.
Авторка. Анна у своїх спогадах, які начисляють 440 сторін з відчуттям розповідає про своє життя, село Буховичі, що на Львівщині, у якому народилась. Згадує своїх батьків Миколу і Марію Телятинських, які після Анни мали ще семеро дітей. Батьки дали її родинне і глибоко релігійне виховання, прищепили любов до Бога і батьківщини. Три брати загинули у визвольній боротьбі, а інші брати і сестри, що були молодшими ділили долю з батьками на Сибірі.
Барвисто розповідає про свою участь і працю у сотнях У ПА Бурлаки і Громенка, які діяли на Закерзонні. Там запізнала першого мужа Карванського. який загинув у боротьбі. Є цікавий епізод, що дружба, що був на їх весіллі. Гамівка, згодом виявився, як більшовицький агент, який, коли Рома. псевдо Анни, була арештована, її допитував. Спогади читаються з особливою цікавістю і зі зворушенням. У них немає надуманости, але безпосередня розповідь про життя у боротьбі з ворогом. Безнадійна ситуація, безперспективність і сила витривалості! Арешт, слідство, допити і засуд. Атмосфера у в’язницях, у яких приходилось перебувати авторці. Попри це все несподівана «воля», яка не була легкою, це ще одне митарство, шиканство поліційних польських органів. Спогади кінчаються виїздом з Польщі до Канади, а згодом до США. де вдруге одружилась з Романом Байляком і щасливо живуть в околиці Нью-Йорку.
Заходами 64-го Відділу Союзу Українок у НТШ. в Нью-Йорку відбулась презентація цієї цінної книжки, під час якої виступали Христина Навроцька. Ніна Самокіш, Люба Прокоп і Євген Місило, а на закінчення зворушливо говорила авторка спогадів Анна Карванська-Байляк. Перший наклад книжки, що і явився у Польщі вже розійшовся, готується другий Було б добре. Якщо б того роду праці, спогади, читали «учасники т.зв. «вітчизняної війни», а також деякі депутати Верховної Ради України та члени уряду запізнались, як справді українські патріоти боролись і гинули за незалежність українського народу — України.
КАЛЕНДАР «БЛАГОВІСТА» 1999
Від деякого часу Видавництво «Благовіст» у Гурово Ілавецькому кожного року видає «КАЛЕНДАР «БЛАГОВІСТА», у якому все є особливо цікаві статті на релігійно-церковні, історичні й культурно-літературні теми. Щиро дякуємо Видавництву за надсилання Календара «Благовіста». В останньому Календарі є цікаві статті, які відкриваються біографічним нарисом під назвою «Служити Церкві та Народові», у якій іде мова про життєвий шлях Владики — Митрополита Івана Мартиняка у десятьліття його єпископської праці. Коротко схоплено біографічні дані про Ювіляра і як проходив розвиток нашої УКЦеркви у Польщі. Далі слідує Пастирський лист до вірних на Буковині, під назвою «Правдива віра» Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького. Добре, що надруковано той «Пастирський лист…», який своїм тоном, змістом і підходом такий багато повчальний. Не тільки варто, але і потрібно все і все повертати до писань Слуги Божого Андрея. бо в них знаходимо глибоку Христову благовість. Отець Ігор Гарасим, ЧСВВ подає на актуальну тему статтю під назвою: «Греко-Католицька Церква у Польщі після II світової війни». Це добрий загальний історичний нарис, який є дуже на часі. Петро Сивіцький, учасник другої сесії Патріяршого Собору, що відбувся 1998 року у Львові, написав статтю під назвою: «Спогади з другої сесії Патріяршого Собору». Автор спершу подає перебіг нарад собору, виступи доповідачів, поруч робить свої завваження, а під кінець дає свою оцінку цілого собору. Автор не може погодитись, що властиво собор нічого не вирішує, на жаль, це є незаперечний факт. Це, мабуть, форма латинських соборів, на яких багато чого говориться, але нічого не вирішується. Треба більше таких думаючих мирян, як Петро Сивіцький. Дальше слідує довша, але цікава історична розвідка Володимира Василенка про Херсонес, під назвою «Над Херсонесом сходить сонце».
Петро Ключковський у статті «Вдома і на вигнанні» розповідає про долю мешканців села Річиця, що положене у північно східній частині Рави Руської, яке після упадку Польщі було на пограниччі більшовицької і німецької окупацій.
Автор показує трагедію цього населення, «добровільно» примусовий виїзд до Радянського Союзу або залишитись безборонними перед терором польського режиму і так а примусово «добровільної» депортації на західні відзискані землі Польщі. Трагедія українського народу у межах польської комуністичні ; держави, якої, на жаль, не бажали і не бажають бачити поляки…
Далі слідують літературні силюетки. Неоніля Менцінська-Гук написала статтю під назвою: «Суд над вишнею», цікаво накреслила силюетку літературної творчости Ольги Дучимінської. Поруч є новеля Ольги Дучимінської під назвою: «Сумний Христос». Це цікава розповідь про кам’яну фігуру Ісуса Христа та два її вірші: «Люблю» і «До зими». Проф. Микола Зимомря написав статтю під назвою: «Образ Христа у поезіях Тараса Шевченка». Автор на цьому тлі показав глибоке релігійне відчуття Т. Шевченка. У такому ж дусі написав статтю Ярослав Грицковян під назвою: «Іван Франко і Біблія». Без сумніву Біблія для Франка була підставою його літературної творчости. Автор зовсім правильно підійшов до цього питання. Д-р Володимир Василенко у статті: «Слова в зеленій гамі» подає не тільки силюетку Б. Антонича, але і його поетичну творчість. Це справді дуже цікава аналіза. Іван Стасюк пише про звичаї і весільні обряди на Сокальщині. Ми дуже часто багато питань бажаємо узагальнювати, а всюди вони є інші й це виразно показує автор. Тут також є стаття відомого дослідника-етнографа Василя Скуратівського під заголовком «Вересень». Це місяць, що є багатий на весілля, подає багато цікавих фолкльорних деталей. На тему свят пише Ольга Петик «Михайлове Різдво». Тут показані різні пов’язані з тим святом звичаї і обряди. Під кінець поезії Анатолія Татарина, Вікторії Аксьонової, Івана Гука і Богдана Міклюша. Календар закінчується кольоровими знімками наших церков та святкувань з Митрополитом І. Мартиняком. Далі слідує тематизм. В загальному у Календарі «Благовіста» є цікаві матеріяли, які заслуговують на увагу.
«КОНФІСКАЦІЯ ЦЕРКОВНИХ ЦІННОСТЕЙ В УКРАЇНІ»
Під такою назвою з’явилась цінна праця відомого автора, громадського діяча Василя Вериги, у Науково дослідному Інституті ім. О. Ольжича, видавництво ім. Олени Теліги у Києві. Це царина, яка у нашій історичній літературі може найменше досліджена, що дається запримітити з джерел, які наводить автор В. Верига. Автор у своїй 190-сторінковій праці подає історичні факти, як під претекстом голоду у двадцятих роках, на Поволжі збирались церковні ціннощі для рятування голодуючих. Комуністам на чолі з Леніном, а сам Ленін найбільше спритно використав голод на Поволжі, щоб зібрати золото і всякі ціннощі серед народу, а у першу чергу церков. Наводить листа Леніна, який подавав точний плян цієї акції, на жаль, цього листа у стосовних довідниках не цитується. З листа виразно випливає, що Леніну не йшлось про рятування голодуючих, але заповнити свою «казну» і, щоб поставити на коліна Церкву, а протестуючих повчити, щоб вже ніколи не протестували. Автор відмічає, що у той сам час був справді великий голод у Криму і на Кубані, але про це ніде й словом не згадувалось, хоч місцеві комуністичні провідники алярмували комуністичний центр у Москві.
До речі, до цієї акції голоду на Поволжі Ленінові вдались залучити Патріярха Тихона, який підписував заклики про допомогу голодуючим. У зв’язку з тим на заході були утворились відповідні комітети, які займались допомоговою акцією. Автор наводить багато фактів і цитує, як переводилась акція збирання церковних ціннощів. Тодішня комуністична преса писала, що все проходить мирно, що не має жадних протестів, але дійсність була інша. Преса оправдувала постанову комуністичної партії, а все звинувачувала священиків чи мирян, які не погоджувались віддавати церковні ціннощі. До речі, ніде не було сказано скільки було зібрано і що за це закуплено для голодуючих.
Автор відмічує, що першу збірку документів про переслідування Церкви і грабіж церковних ціннощей у Росії, Білорусі й Україні, написав у двадцятих роках Олександер Валентінов під назвою «Чорна книга», яка з’явилась англійською, німецькою, а згодом і російською мовами, у Парижі. Автор окремо подає, як ограблювали від історичних цінностей київські церкви: Софійський Собор, Михайлівський Собор. Печерська Лавра й інші поза Києвом. Автор подає окремо 11 документів, що відносяться безпосередньо до акції збирання церковних ціннощів. Є подана бібліографія, поіменний список, покажчик географічних назв, покажчик церков і манастирів і світлини церков. У книжці є резюме англійською мовою.
Слід відмітити, що автор В. Верига виконав вагому, піонерську працю, з якої будуть користати майбутні історики і дослідники і напевно будуть йому вдячні за зорану цілину.
М. Галів
