«Конференція Українських Центральних Організацій» в Чікаґо звучить у пропаґанді досить приємно й навіть відображує якусь сфедеровану силу. Одначе, коли на цю силу глянути з громадського чи правного аспектів, виявляться певні неясності, хаос і некомпетентність. Насамперед, кожна організація побудована й базує свою діяльність на своєму статуті. Статут в кожній правовій організації мусів би бути схвалений загально відповідною кількістю членства організації, і кожній управі такої організації не вільно ініціювати жадної акції, що не є приписана статутом, ані втягати організацію до існуючих таких акцій. Вийняток може творити конференція ідеологічно однородних організацій, або дозволена статутами федерація певних організацій. В одному і другому випадку мотивами таких поза-статутових зібрань були б однакові заінтересування тих організацій у предметі нарад, що знову ж відображені в статутах даних учасників. З леґального боку недопускаємим є делеґатові організації брати участь у конференції і творити якісь другі конструкції, що не мають нічого спільного з її статутом. А вже збір організацій, які на конференції зовсім не займаються своїми статутовими справами, але обговорюють статутові справи іншої, неприсутньої на зборі організації і роблять постанови правного характеру – це дивогляд, який ледви чи в іншому народі, в неукраїнському, міг би витворитися.
Нормально кожний член організації голосує за вибором управи й тим уповноважнює її вести статутові діла. Якщо така управа візьме собі право репрезентувати даного члена в ділянці, до якої він її не уповажнив, то це вже справа судова, і в правовому суспільстві дуже скоро такі речі полагоджують. Припустім, що тут йшлося б про певні позастатутові матеріяльні зобов’язання. Чи тих справ не реґулює цивільний кодекс? Але у нашій громаді кожний уповноважений до всього, і кожному все можна. Традиційне гуляйпілля…
Коли навіть залишити предмет конференції, а звернутися до правного засягу цієї акції, то кожний делеґат може брати відповідальність за постанови, що зобов’язують лиш членів, яких він репрезентує. І більше нікого. Усі 24 організації могли б мати претенсії, що їхні постанови в Чікаґо, й створена ними «Рада», може бути визнана лиш членством тих організацій. Але чи так є? «Рада» чується покликаною до усіх мирян у ЗСА, навіть тих, що до організацій-учасників ніколи не належали.
Щоб підвищити трохи свої кваліфікації, ініціятори скликали «Центральні загально-громадські організації». Коли «центральність» тут дуже поплутана /жінки ООЧСУ, саме ООЧСУ, також УККА і навіть СКВУ – усі ці організації – центральні!/, то прикметник «загально-громадський» не відповідає зовсім. Кожна із організацій-учасників репрезентує лиш частину громади, а не загал, і навіть усі 24 організації разом не можуть бути загально-громадськими, бо є більше як 24 організації поза їхнім засягом. Тому усі ці високо-підсаджені назви у пропаґанді важать одне, а в реальності друге. Значно менше.
Велика шкода, що народ приймає усю цю повінь беззмістових високих означень безкритично, та що ніхто навіть не звернув уваги на те, що в УККА існує Церковна Комісія, яка має мандат принайменше сотні різних організацій. /Говорімо вже їхньою термінологією/. Тоді 24 із цієї сотні організацій зібралися в Чікаґо і створили друге леґальне тіло, з тотожними як Церковна Комісія УККА цілями.
Представник УККА є гостем при тому. Якщо УККА є правовою організацією і коли частина його членів переносить частину його компетенцій на зовсім інше, незалежне від УККА форум, то на це треба було якогось рішення відповідних статутових органів УККА. Чи воно було? Чи зрозуміють колись приналежні до УККА чесні люди, що це є наразі незрозумілий політичний трік, базований на повному неуцтві й іґнорації якихнебудь мінімальних норм громадського правопорядку?
Коли придивимося до таких організацій, що повинні бути принайменше індиферентні до таких суспільних дивоглядів, як нпр. Пласт, Бібліотекарі, СУА, Кооператори чи інші, то побачимо там їхню активну участь. Чи подумали нпр. представники Пласту, що більшість його молоді, і її батьків, є активними членами Патріярхального Т-ва і можуть противитися участі цієї організації у такій непластовій акції? Також і СУА, з яким вже були певні історії. Початково СУА був співорганізатором колишнього «Патріярхального Комітету», а потім з невияснених причин виступив з нього, опісля на прохання нашого Т-ва зробити дещо для добра патріярхального руху самостійно, з власної організаційної бази, була відмова, тому, що СУА має різноконфесійне членство. А тут нагло вже різноконфесійність не стала на перешкоді, коли прийшлося творити конкуренційне до нас товариство. Чи не варто було СУА перед тим запитатися опінії у тих своїх членкинь, які є активні у нашому Т-ві, або чоловіки яких працюють там? Видно, що у Пласті, як і з СУА провід не кермується опінією свого членства, але діє поза його плечима згідно з власними неясними поглядами. Це мусить бути враховане на майбутнє, бо обі ці організації існують коштами і працею тих людей, погляди яких вони цілковито нехтують.
А навіть коли залишити їхні внутрішні відносини, то слід пам’ятати, що проводи таких організацій знали добре про існування, цілі й акції Патріярхального Товариства, і заки вислати делеґата до Чікаґівської диверсії, слід було якось з ним поконсультуватися. Нашим членам, знову, слід провірити, чи їхні погляди і змагання до правопорядку в нашій Церкві репрезентує й веде наше Т-во, чи Пласт, СУА й Бібліотекарі. Це слід вияснити якнайскорше, щоб участю тих кількох неоправданих делеґацій в Чікаґо не закривати дійсних спричинників анархії, а показати їх у повному світлі хто вони є.
Вкінці слід звернути увагу ще й на такий факт, що серед учасників чікаґівської Конференції не було ні одного представника релігійних ані церковних організацій. Це абсурд, що до мирянських і церковних справ саме покликаються в більшості політичні функціонарі, прикрившися кількома поплентачами, а іґноруються при тому люди й організації, які до цього покликані перші. Ініціятори соромляться подати народові до відома, що багато організацій відмовилися від участи в Конференції й чому. Вони завзялись лиш «поширити» мирянський рух, який Богу дякувати, існує активний і працьовитий, а не звертають уваги на те, що ось на приклад Укр. Християнський Рух потребував би якогось «поширення». Але туди вони не пруться. Християнський Рух має багато ширшу базу й програму дії для добра нашої Церкви, як Патріярхальне Т-во, але це їх не захоплює. їм треба таки патріярхальний рух. Для якої цілі?
