Прислали нам добрі люди з Америки відбитку листа, якого ще 25. 7. ц. року розіслав єп. Августин Горняк до всіх наших єпископів (а напевно теж й до різних чужих установ). Для нас, із Великої Британії, лист цей ані цікавий, ані несподіваний, але для людей з-поза, може остаточно розкриє очі, до чого властиво зміряє Ап. Екзарх УКЦеркви на нашому терені. Лист цей вказує, що єп. Горняк програвши битву в моральній площині так з їх Блаженством Патріярхом Йосифом, як також з бувшими своїми вірними — він вдається до застарілих параграфів, які обертає не на оборону НАШОЇ ЦЕРКВИ, але на ОБОРОНУ СВОЄЇ ПОМИЛКОВОЇ ПОСТАВИ. Свою оборону будує на фальші і півправдах. Свої обвинувачення він спритно прикриває натяками про договорення з префектом Східної Конґреґації, щоби серед єпископату викликати вражіння, що він діє згідно з дорученнями Східної Конґреґації. В цей спосіб свої злодіяння старається приписати саме ватиканським чинникам, а з другої сторони старається викликати непорозуміння чи радше не допустити до нормальних взаємин з новим префектом Східної Конґреґації, кард. Рубіном. Цим натяком на порозуміння з кард. Рубіном, він старається впевнити наш єпископат, що зараз у Ватикані, як і раніше все зміряє до того, щоби применшити ролю нашої Церкви і обмежити в діях голову нашої Церкви.
Знаючи дотеперішні потягнення єп. Горняка та його правдомовність, ми згідні припускати, що цей натяк, це звичайний «блеф». Тому віримо, що не багато наших владик прийме це покликування на чужого кардинала у особистім спорі єпископа з головою нашої Церкви, за добру монету і конструктивний аргумент для зміцнення нашої Церкви. Але з того нефортунного відклику виходить на денне світло безспірна тенденція єп. Августина насилу загнати назад нашу Церкву, із її синодального устрою, останньо признаний Папою Іваном Павлом II — до повної залежности. Єп. Горняк протиставиться не лише точкам Берестейської Унії, але також відходить цілковито від основ Патріярхального устрою нашої Церкви, хоч в листі твердить що він ніколи не був поборювачем ані патріярхату, ані Блаженнішого Кардинала Йосифа! Сам лист є запереченням його твердження.
В листі пишеться, що в порозумінні з префектом Східної Конґреґації, він на найближчому синоді єпископату УКЦ поставить в стан обвинувачення голову нашої УКЦ за його незаконні дії. Цілий лист побудований так, щоби викликати вражіння, що за ним стоїть сам префект Східної Конґреґації і що має на це офіційний дозвіл, а з другої сторони старається злонамірено вказати нашим єпископам, що коли ми не вкоротимо патріярхальної революції, то те, що нині в Анґлії, то завтра буде в Америці!
Його постійне повторювання про партійно-політичне підґрунтя Патріярхального руху, — заперечують в основі видні діячі того ж руху, які не мають нічого спільного ані з політикою взагалі, а тим більше з тим середовищем, яке має на увазі єп. Горняк. Наведемо лише для прикладу імена чільних діячів в патріярхальному русі, які не лише не належать до зненавидженого єп. Горняком політичного середовища, але не раз в політичній чи громадській площині його поборюють і навпаки, але на патріярхальній плятформі — вони солідаризуються проти тих, які стараються і діють проти здійснення ідеї патріярхату і помісности. Тут можна назвати осіб, що стоять при кермі Патріярхального руху: д-р І. Гриньох, проф. В. Маркусь, ред М. Галів, Дарія Кузик, ред. М. Добрянський, проф. Б. Лончина, проф. П. Зелений, ред. В. Качмар, д-р Володимир Пушкар тощо. Саме вони очолюють Світове Патріярхальне Об’єднання, якого членом є наше крайове Патріярхальне Об’єднання.
Спокійну демонстрацію у Великій Британії проти зненавидженого вірними єпископа за те, що вчинив бунт проти свого законного голови УКЦ, що дозволив своїм прибічникам вести знеславлюючу й принижуючу акцію проти того світоча вселенської Церкви, нашого Мойсея, що повів очорнюючу акцію в пресі, в радіо і доносах на поліцію, до Риму, проти вірних та їх громадських установ, своїми необдуманими засобами, повиганяв нас із наших церков, а дітей позбавив навчання Закону Божого, в згаданому листі називає «святотацтвом»! Думає що це так для кращого звучання. Бо недавно ми читали в офіціозі того ж єпископа таке: «Сам Христос покликав собі Апостолів, а на чолі їх поставив Петра. Діянням Св. Духа Петрова власть уділяється на кожночасного папу римського, а вони передають її єпископам. Отже… хто виступає проти єпископа, то так якби виступав проти самого Христа!» Чи не надто сміливе твердження? Мимоволі пригадується такий філософічний каламбур виписаний на стінах одної студентської домівки по латині «Хто добре п’є, той святий! Бо хто п’є той добре спить. Хто добре спить, — той не грішить. Отже хто добре п’є — той святий!» Хто не грішить — той святий!
Коли б приняти написане по відношенні до єпископів за правду, то треба би теж признати їм непомильність. А коли так, то навіть явний злочин вчинений єпископом-людиною, мав би бути при допомозі філософування, як вище, — виправданим. А так воно не є. Нині в той спосіб авторитету єпископа не підтримаєш.
Смішно й не переконливо звучить, коли єп. Горняк пише: «Бо зміна Архипастиря в Англії означала б капітуляцію Апостольського Престолу перед незаконно доконаними фактами, моральне заламання духовенства, лояльних людей, опанування та розводнення нашої Церкви політичною партією та народовством, а теж витворило би прецеденс, який мав би дуже негативні наслідки на майбутнє.. Горе прецеденсам! Нині Англія, завтра Америка!».
Чому цей пасус я назвав смішним й непереконливим? Бо він є далекий від правди.
Виходячи з потреб нашої Церкви під сучасну пору, розгляньмо, чи не краще пожертвувати одною людиною для добра цілої Церкви та тисяч вірних у В. Британії, чим обороняти ненарушимість єпископської амбіції. Спасення душ куди важливіші за хворобливі амбіції. Тому отже цей лист-погрозу «що я виступлю на черговому Синоді зі зажаленням на самого Верховного Архиєпископа за його незаконне втручання до нашого апостольського екзархату, з обвинуваченням всіх злочинних подій у Вел. Британії включно з нелегальними священиками — паразитами… Можна вважати й треба трактувати, як крик розпуки потопаючої людини, людини, що згубила основи пристойности, священичої постави та відчуття, що можна, а що ні.
Тому й оцей крик розпуки потопаючого, який ловиться за соломинку щоби не потонути не є нічого нового. Тому всі ці фальшиві ствердження є тими соломинками рятунку, щоби не тонути. Цей лист недвозначно показав, до чого стремить єп. Августин. Не добро своєї Церкви йому на мислі, не розбудова патріярших основ, не наближення для офіційного визнання нам належних патріярших прав, але особиста пімста, вислуговування чужим на руїнах нашої Церкви. Лист це вияв злоби та гін за всяку ціну принизити голову нашої Церкви, упокорити його так перед своїми, як й перед чужими.
Єпископ Горняк виламався із послуху голові своєї Церкви відкликаючись до римських законів та до попертя деяких ватиканських чинників. Він робить все можливе, щоби за всяку ціну поставити на свому. Тому вживає законних і незаконних засобів, для оборони поглядів та поступків і приниження та знеслави голови нашої Церкви.
Та дивним є одне, як людина з такими моральними прикметами, як єп. Горняк, має відвагу звертатися до нашого патріотичного єпископату за допомогою? Перед єпископами нині преважливі справи до поладнання, в обличчі отих змін, які наступили й послідовно будуть наступати? Як сміє розбивати єдність думки, підкопувати авторитет голови саме у хвилину тих преважливих вирішувань?
