В останньому часі, майже рівночасно появились два документи, перший 11 квітня ц. р. в Югославії звернення до «Всечесного у Христі Духовенства Крижевської Єпархії, за підписами архиєп. і Ап. Адміністратора Гавриїла Букатка, Ап. Візитатора Йоакима Гербута і поміч, єп. Йоакима Сеґеди, який нижче повністю передруковуємо і другий з 16 квітня 1978 р. в Канаді «Звернення з приводу XV-гo Світового дня молитов про покликання до духовного стану» митрополита Максима Германюка, з якого передруковуємо тільки, уривок, який немає пов’язання з темою звернення, а штучно дочеплений. Це робиться для того, щоби нібито вдарити мирян, але фактично б’ється по Голові нашої церкви Патріярхові Йосифові. Поява цих двох документів, які випливають з того самого джерела і ця сама причина їх народження — події в Ґлостері — Англія не є припадковою. Архітекти плянів по відношені до нашої Церкви знають, як і де їм що зачепити.
Якщо хтось ще не вірить в те, що деякі ватиканські кола стараються постепенно й безперебійно ліквідувати нашу церкву у діяспорі то документ архиєп. Г. Букатка є наявним доказом, а події в Англії тільки потверджують.
Ми повинні пам’ятати, що Ватикан на все має час, не спішиться, але своє безперебійно робить. Це не є наше ствердження, але знатоків цих справ. Пригадаймо великий конфлікт Ватикану з голяндською Церквою, нажаль Ватикан їх змолов так, як їм було це потрібно. В нашій ситуації ми повинні бути приготовані на довшу мету і взяти довший віддих щоби видержати до кінця.
Чим дальше ми віддалюємось від ґлостерських подій тим виразніше нам видно, що їх не творили наші брати в Англії. Принада була зроблена і дальше все пішло, як передбачалось. Треба було звести мирянський рух в Англії до того, щоби можна було сказати, що це гурток «хуліганів»… Таке п’ятно поширила католицька преса, а за нею частково і світська. Хтось готовий подумати, що єп. Августин Горняк впав жертвою, це не вірно.
Єп. А. Горняк разом з своїм канцлером о. Ст. Вівчаруком докладно виконали всі пляни й доручення одної з ватиканських конґреґацій.
Ні більше, ні менше ґлостерські події стали добрим трампліном для дальших плянів Ватикану. В тій черзі в першу чергу слід назвати звернення до духовенства нашої Церкви в Югославії архиєп. Г. Букатка. Підписані ніби стають в обороні свойого земляка (Августина Горняка), доволі пізно, на те, щоби при цій нагоді сказати голосно, і всі почули, а в першу чергу Патріярх Йосиф, що вони не визнають патріярхату нашої Церкви не встановленого Святішим Отцем, але з низу. Поруч цього вони зразу підкреслюють, що хоч вони дуже щиро бажають, щоби наша Церква одержала свій патріярхат встановлений Апостольською Столицею але навіть тоді вони не зможуть до нього належати, бо проти цього будуть вірні крижівської єпархії хорвати, македонці і румуни. Цікаве явище з одної сторони вони є проти патріярхату встановленого з низу, і такого вони не визнають, а з другої, якщо б навіть такий постав «легально», встановлений Папою то вони не могли б належати, бо проти цього будуть македонці, хорвати і румуни. Тут автори документу самі собі суперечать, бо в одному випадку не визнають, а з другого мусять слухатись, що бо на це скажуть румуни й інші… Боляче стає, що архиєп. Г. Букатко і його співсиґнатори були приневолені виректися своєї Церкви Матері, чи справді нам тільки здавалось, що ми всі одне? Ні нам не здавалось,але дехто не бажає щоби ми були одно. Тішить нас тільки те, що це становище архиєп. Г. Букатка, а не всієї Крижівської Єпархії. Треба бути приготованим, що подібні заяви можуть статись й в інших місцях нашої Церкви у діяспорі. Засаду — діли і пануй Ватикан надзвичайно спритно використовує. Крижівська Єпархія не є першою що її відірвано від Церкви Матері. Пригадаймо нашу Церкву закарпатських братів, яку також відірвано від Церкви Матері.
Митрополитові Максимові Германюкові, якого багато вірних сподівалось його бачити, як наслідника Патріярха Йосифа не пасувало сказати, що канадська метрополія не визнає і не буде визнавати патріярхату Помісної УКЦеркви, бо під цим не підписались би інші канадські владики. Була чиясь воля, щоби таки полаяти ґлостерські події. Митрополит М. Германюк дуже добре знає ситуацію на терені В. Британії, бо ж там був і робив деякі спроби! На протязі двох років миряни були позбавлені духовної опіки, деякі церкви були замкнені і ніхто з владик не ставав в обороні основних Божих прав. Чому? Існувала гробова мовчанка, але, нажаль нишком давали не тільки моральну, але й матеріяльну піддержку, єп. А. Горнякові (гляди «Церковні Вісті» Апостольського Екзархату в Англії, ч. І, Лондон, квітень 1977 р.) де митрополит М. Германюк є на першому місці.
Митрополит М. Германюк поставив засудження ґлостерських подій у площині зменьшення молодих покликань. Що покликання мають спільного з подіями в Ґлостері то тільки сам Митрополит знає. Хочеться тут запитати, а як було з покликаннями перед подіями у Ґлостері? Скільки з тих покликаних відійшло після Ґлостеру? Причину покликань треба шукати таки у Апостольській Столиці, яка забрала нам право висвячувати одружених священиків. Митрополитові Германюкові відомо, що сотні наших молодих покликань закінчили студії богословії і відмовились приняти свячення у целібаті. І при чому тут Ґлостер.
Хіба вже сьогодні не знайдуться такі, які скажуть, що Ватикан по відношенні до Помісної УКЦеркви діє на канонічній і пасторальній, чи церковно-релігійній площині, але суто політичній.
