Щойно недавно ми пережили радісні і тріюмфальні дні нашої Української Католицької Церкви й українського народу, себто відродження УКЦеркви на рідних землях, офіційний поворот Патріярха Мирослава-Івана Кардинала Любачівського на митрополичий престіл УКЦеркви у Львові, а останньо проголошення незалежности України. Це великі події, яких нам ще не вдалось належно проаналізувати і дати їм належну оцінку.
Відомо, що всюди с проблеми. Україна їх має чимало і в тому наша УКЦерква в Україні, яка пробує різними шляхами зализувати глибокі рани. Знаємо, що короткий час після відродження чи воскресіння нашої УКЦеркви в Україні глава Помісної Української Католицької Церкви мав свій осідок у Римі, а у Львові був його всіма улюблений містоблюститель, правлячий Митрополит Володимир Стернюк.
Знаємо, що не може бути ніде двох голів, ні в державі, ні в Церкві, ні в жодній іншій організації чи інституції. З поворотом Патріярха Мирослава Любачівського справи у нашій Церкві ускладнились — зарисувались деякі непорозуміння між Владикою Володимиром Стернюком і Патріярхом Мирославом Любачівським. Хто керує УКЦерквою? Ці непорозуміння спричинились до того, що на цьому тлі постали різні несотворені сплетні, які поширено в Україні і тут. Іде мова, що митрополитові Володимирові Стернюкові зроблено велику кривду, що його «викинено» з митрополичої палати і т.д., що не згідне з правдою. Знаємо, що непорозуміння є людською слабістю, якої треба уникати. Незаперечною правдою є те, що головою Помісної Української Католицької Церкви є Патріярх Мирослав-Іван, і йому треба повинуватись. Було б краще, якщо б ми тепер не займались сплетнями, а активно допомагали, щоб наша УКЦерква стала міцно на своїх ногах. Працюймо для цього всі разом.
М. Галів
