В зв’язку з номінацією нових владик для нашої церкви, чули ми з радіоавдиції «Голос Мирян» у Філадельфії кілька разів звернення такого змісту: «Закликаємо все наше громадянство до масового спротиву». Думаю, що кожний погодиться з моєю думкою, що тут конечні дальші вказівки. Не може кожний робити спротиву на власну руку, бо тоді підуть закиди, критика і тим подібне. Такі спротиви повинні бути організовані — провідниками нашого руху. На те громада їх вибирає, щоб у такій критичній ситуації почути їх думку і з ними продискутувати роди спротиву. Вже не очікуємо на авдієнцію у Митрополита Кир Амврозія, бо згори знаємо, що авдієнції він нікому з нас не уділить, а хочби і уділив і на наші слушні домагання погодився і присягнув це все додержати, то ніхто з нас в це вже не повірить, бо доказів на недодержання обіцянок нашими владиками ми вже мали досить. Час перестати перебирати в середниках спротиву, коли наші вороги у такі делікатності не бавляться і лише на делікатність з нашої сторони розчисляють. Хтось може сказати: Вже пізно і наші шанси малі. Так, наші шанси малі, бо наші противники уживають способів, яких пересічний громадянин постидавбися, — брехні, крутійства, заперечування своїх власних слів, а навіть анонімних телефонічних погроз, начеб вони забули, хто вони. Але ми пам’ятаймо, що не є ганьбою програти бій, але великою ганьбою є не боротися, хоча б і цей бій зовсім не мав виглядів на перемогу. Якщо наша боротьба обмежиться лише до висилання протестів до владик і проханням про уділення нам авдієнції, то тоді ми докажемо, що ми є такими, за яких наші вороги нас мають: масою, яка не є здібна сама собою рядити. Ми є певні, що ще досить вогню до боротьби у нашій громаді тліє, тільки чекаємо на іскру, щоб цей вогонь розпалила.
