7- листопада 2008 року в м. Києві відбувся ІІ з’їзд мирян УГКЦ «Моя участь в житті парафії, Церкви і держави». Учасниками з’їзду були 156 делегатів з цілої України, люди різного віку, професії, соціального стану. Вони стали представниками всієї повноти Української Греко- Католицької Церкви. Крім делегатів від єпархій та екзархатів, у з’їзді взяли участь представники навчальних закладів УГКЦ (семінарій та Українського Католицького Університету), а також члени загальноцерковних мирянських організацій («Матері в молитві», федерація товариств «Обнова», «Українська молодь Христові», «Віра й світло» та рух «За життя»).
Із делегатами з’їзду зустрівся Глава УГКЦ Блаженніший Любомир. Предстоятель УГКЦ розповів, що під час засідань Патріаршого Синоду цього року було розглянуто проект документу «Життя у парафії», який тепер владики мали б доопрацювати. Тому здобутки II з’їзду мирян, за його словами, будуть корисними для їхньої роботи. Крім того, Блаженніший Любомир наголосив на надзвичайній важливості заснування церковних загальноосвітніх навчальних закладів і запросив до цієї справи мирян. Іншим акцентом промови стала прогалина в душпастирській опіці молодих людей серед робітників і селян. Також Глава УГКЦ говорив про необхідність розвивати у нашій Церкві професійні товариства.
Як зазначив голова Комісії УГКЦ у справах мирян Юрій Підлісний, ІІ з’їзд мирян мав за мету активізувати мирян, поділитися досвідом і тим самим дати поштовх менш активним парафіям. «Ми можемо мати гарні громадські, мирянські організації, але парафія – це те місце, яке є осердям Церкви, – говорить д-р Підлісний. – Зокрема, для багатьох людей парафія і є виявом цілої Церкви, бо є люди, які далі за своє село ніколи й не виїжджали».
На з’їзді було заслухано доповіді, що за тематикою ділилися на дві групи: відповідальність священика за духовний розвиток мирянина та покликання мирянина до святості. Причиною доволі незначного розвитку мирянських організацій на парафіях УГКЦ називався феномен клерикалізму, який проявляється у небажанні окремих священиків віддавати ініціативу щодо певних ділянок життя парафії мирянам. В дискусії навколо цього аспекту виявилися дві тенденції: одні учасники прямолінійно звинувачували священиків та єпископів у стагнації мирянського руху, інші виступали проти будь-якої «антиклерикальної» риторики, яка, на їхню думку, руйнує Церкву: «Нам, мирянам, бракує духу смиренності й благоговійності. Не треба забувати, що ми маємо в Церкві дорадчий голос» – зробив висновок представник Донецько-Харківського екзархату.
Учасники з’їзду дійшли до думки, що багато реальних проблем можна вирішити за рахунок активізації вже чинних церковних мирянських організацій. Говорилося про те, що варто відзначати активних мирян і священиків під час святкування Дня мирянина 27 червня.
Упродовж дискусій у малих групах була напрацьовано чимало гарних пропозицій, яка лягли в основу звернення учасників з’їзду до Синоду єпископів. Зокрема, йшлося про налагодження співпраці з дошкільними навчальними закладами; створення біблійних груп ділення; запровадження практики систематичного ведення плану розвитку парафії; створення харитативного фонду парафії тощо. Окрема увага була до питання розвитку професійних об’єднань мирян. На сьогодні незначний досвід у цій сфері має лише Тернопільсько-Зборівська єпархія.
Для представників Сходу та Півдня найсуттєвішим виглядала дискусія навколо питання про те, яким чином Церква має існувати в середовищі ворожого чи апатичного до УГКЦ суспільства і яким чином єпархії Західної України можуть долучитися до активізації Церкви на Сході. «Маю побажання, щоби була вироблена концепція розвитку католицьких громад на сході України, – висловився Олександр Кузьменко з Білої Церкви. Бо тіло нашої Церкви складається з частин, і розвиток цих частин відбувався неоднаково. Це можна побачити на прикладі розвитку східної і західної частин нашої країни. Тому хотілося б, щоби більша допомога в духовному розвитку була на сході України. Цьому може сприяти створення святих місць на цій території, а базованих на реальних історичних подіях».
З’їзд був тільки початком роботи, бо його напрацювання тепер потрібно втілити в життя. «У Церкві надійшов час мирян! Вчиніть так щоб його світло засяяло у Вашому особистому житті, у Ваших сім’ях, на місцях праці, у сфері культури, політики, у всіх ділянках, які сприяють зміцненню миру й будуванню суспільного ладу, що більше відповідає людині та шанує її невід’ємну гідність», – так писав у посланні до учасників Конгресу католиків Східної Європи Іван Павло II
