Редакція журнала «Патріярхат» одержала листа від Владики Івана Прашка з Австралії, якого друкуємо без змін і редакційних поправок, за виїмком ортоґрафії. Водночас передруковуємо з «Інформаційного Листка» Комітету за права УКЦеркви і Мирян у Австралії, статтю під назвою: «Наш Коментар».
Це є два документи, що відносяться до ситуації нашої УКЦеркви на терені Австралії. Тому, що на сторінках журнала «Патріярхат» був надрукований відкритий лист Владики Івана Прашка й інформаційна довідка про перебіг зустрічі мирянських представників з єп. Петром Стасюком, що відбулась у Львові під час другої сесії Патріяршого Собору, під час якої Владика Петро Стасюк зробив деякі ствердження по відношенні Владики Івана Прашка і Комітету за Права УКЦеркви і Мирян. Надруковані документи опрокидають ствердження Владики П. Стасюка.
Бажаємо, щоб наші читачі були всесторонньо поінформовані й побачили, хто говорить правду. Варто б до цієї справи згадати справу о. мітрата Івана Шевціва.
Дивно, що ні діючий, в імені Патріярха Мирослава-Івана, Владика Любомир Гузар, ні Постійний Синод, ні Синод Єпископів УКЦеркви по сьогодні не розв’язали ситуації, що утворилась на терені Австралії з приходом єп. Петра Стасюка. До речі, слід підкреслити і наголосити, що ні проблеми, які постали на австралійському терені УКЦеркви, ні сама УКЦерква не є внутрішньою справою єп. Петра Стасюка. Чи припадком не забувається основного завдання у Христовій Церкві служіння, а чомусь більше наголошується володіння? В такому випадку, про яку, можна говорити, любов чи християнські чесноти? Виглядає, що провід нашої УКЦеркви не бажає, чи може неспроможний розв’язувати своїх церковних проблем. Бажалось би бачити, щоб у Христовій Церкві пропадало особисте «я», а перемагала і тріюмфувала найбільша Божа Заповідь — Любов і правда!
Редакція
* * *
Мельборн, 15.1.1999
Христос Раждається!
До
Редакції журналу Патріярхат на руки п. М. Галіва.
США.
Шановний Пане Редакторе!
Місячник Патріярхат з листопада я отримав, котрого уважно перечитав.
Прикро було мені читати в статті про Австралію, що мій наслідник Владика Петро Стасюк так про мене висловився у присутності заступника глави УГКЦ Преосв. Кир Любомира Гузаря, але я йому це прощаю.
Потверджую, що листа з дня 12-го грудня 1997 року, котрого я вислав до членів Постійного Синоду наших Владик я писав сам і за нього відповідаю.
Після повороту з Синоду, який відбувся у Львові, Владика Петро викликав мене, запитував та пропонував, щоб я вицофав цього листа кажучи, що за це я маю гріха, що я відмовив.
Бажаючи Вам і всім працівникам у цьому Різдвяному часі всіх обильних ласк від новонародженого Спасителя світу та з Новим Роком всего найкращого у дальшій праці для добра Нашої Церкви, благословлю всіх з цілого серця.
Христос Раждається — Славіте Його!
+ Іван Єп. Прашко
НАШ КОМЕНТАР
З «Інформаційного листка», Комітету за права УКЦ і мирян в Австралії.
Важко собі уявити, з якою метою скликував Владика Петро сходини у Львові. Ми знаємо, що кожночасні подібні інформації Владика Петро розповсюджував в Австралії, але у Львові єпископ- епарх мусів би бути більш обережний з неправдомовністю. Задержимось на декількох важливіших справах з цієї зустрічі.
Владика Стасюк сказав, що є «кілька, може десять незадоволених осіб і це вже зовсім завмирає, бо це старші особи». Деякі, що читали це в Австралії, не могли повірити, що Владика Петро відважився так говорити у Львові, бо в Австралії ми вже до цього привикли. Даємо тільки два факти.
У «Повідомленні» нашого Комітету мирян у «Вільній Думці» 17.3.1996 писалось, що «на вужчих сходинах мирян оформлено… «Комітет за права УГКЦеркви і Мирян» і, що на зборах було 435 присутніх. Крім того філія нашого Комітету в Джілонґу (це є біля 100 км від Мельборну), внесла петицію до Владики Петра з проханням зустрічі та обговорення з Владикою «болячки, що турбують нас усіх підписаних». Під петицією є 102 підписи парафіян Джілонґу. Як на парафію в Джілонґу, це поважна кількість. Як може церковний достойник публічно так безцеремонно говорити неправду перед поважною авдиторією.
Дальше, Владика Петро висловився, що «Коли ж ідеться про Владику Івана Прашка, то треба знати, що він уже не пам’ятає, що з ним діється». Ми знаємо, що в тому стилі Владика Петро висловлювався і в Австралії, відомо, що у свій час Владика Петро робив старання позбутися Владику Прашка до «нирсінґ» приміщення, на що останній не погодився. Але в такий спосіб висловлюватися публічно і то неправдиво про свого попередника-сеньйора, це не по-людському і не по-християнському. Треба це повністю заперечити і запротестувати, бо Владика Іван до сьогодні сповняє душпастирські обов’язки, відвідує хворих, відправляє Богослуження, хоронить людей тощо, тоді, коли Владика Петро роз’їжджає і є в більшості поза Австралією.
А дальше було сказано, «між ним і Владикою немає жодних непорозумінь». Чого ж тоді Владика Петро публічно, на сходинах вірних критикував і оспорював колишні рішення свого попередника, чому Владика Прашко писав і скаржився до Патріярха і Східної Конгрегації, чому були адвокатські погрози суду, що спричинили були поважну хворобу Владики Прашка? А дошукування, чи резиденція Владики Прашка є його власністю?
Врешті, в справі листа Владики Прашка до Синоду і Владик, Владика Петро давав неясні відповіді і «прийшло до того, що мовляв, цього листа писав п. Болюх…». Тоді треба бути консеквентним, хто його писав, бо чому в Австралії Владика Петро каже, що листа писав о. І. Шевців.
Але найбільш вимовною і характеристичною для Владики Петра є справа, над якою ми хочемо довше задержатися. В згаданій статті в ж. «Патріярхат», ч. 11, за листопад 1998 р, пишеться, що Владика Петро прийшов на зустріч в товаристві о. Зенона Хоркавого, який являється австралійським вікарієм. Але скоро виявилось, з яким наміром прийшов о. Хоркавий. Владика Петро сказав, що і за Владики Івана були непорозуміння на церковному полі й на підтвердження того встав о. Хоркавий і сказав, що «Владика Іван Прашко також мав проблеми, після поїздки в Україну за радянських часів».
Важко повірити, що на це спромігся о. Хоркавий серед такої авдиторії і на такому форумі. Що за порівняння! Так, Владика І. Прашко їздив в Україну 7 разів в роках 1967, 73, 79, 84, 89, 91. Ніхто з діяспоральних владик не їздив стільки разів. Їздив він туди не з порожніми руками і колись у свій час це може буде докладніше вияснене, як писав автор, п. М. Галів, що о. Зенон забув сказати, що Владика Прашко їздив в порозумінні з Патріярхом Йосифом. За це дочекався, що Владика Постійного Синоду від тієї ж Церкви-Матері не мав часу й охоти його відвідати в часі побуту в Австралії.
Але тут є ще інший, людський і християнський бік справи. Що це за тактика церковного ієрарха, що змушує священика-слабодуха виступати проти свого колишнього владики, щоб давати такій шляхотній справі, як поїздки в Україну (прошу зважити роки 67-73-79-84), в часі розгулу і жорстоких репресій режиму, називати це непорозуміннями чи проблемами з вірними. Як можна так мильно інформувати про свого колишнього владику, який його «витягнув в люди», оплачував його студії і теологічні навчання, висвятив і, врешті, зробив мітратом.
Чи можна дивуватися, що недавно сталася подібна ситуація в Мельборні? Молодий священик, що щойно приїхав з України, цілу проповідь присвятив деяким мирянам, що «роблять антицерковну роботу» і гостро їх критикував. Ця молода людина є тут заледви два місяці, не знає дійсності й дався комусь з теперішніх церковних властей намовити критикувати тих людей, які побудували та зорганізували цю Церкву, яка тепер дала йому притулок і хліб насущний. Цей молодий священик міг би бути добрим душпастирем, але вже на самому початку намовляють його кривити душею, з святого місця говорити неправду та кривдити людей у віці його батьків. Тому в обох випадках, у Львові й Мельборні, хочемо цим священикам пригадати четверту заповідь Божу: «Шануй свого отця і матір…».
