«Скільки часу я з вами, каже Ісус до нього,
— а ти мене не знаєш, Филипе?» (Йо. 14,9)
Із слів Спасителя, що їх Він сказав до ап. Филипа в розмові зі своїми учнями на Тайній Вечері, перед близьким уже Його ув’язненням, страстями та смертю, відчувається жаль і докір. Ці слова, спрямовані до апостолів, викликують відгомін теж у наших серцях. Бо цей запит Ісуса є актуальний і тепер: він відноситься до сучасного людства, в тому й до багатьох християн, які позірно прийняли Христа. Але чи знають вони Його? Чи знаємо Христа я і Ви, дорогий читачу?
Того Христа, який вже майже дві тисячі літ з нами, який живе, діє, об’являє, навчає, упоминає, спрямовує, веде, любить, прощає, чудотворно зціляє. Який постійно й завжди є одиноким джерелом миру, радости та щастя. Щастя вічного! Чи знаємо Христа, який проявляється видимо через свою Обручницю, святу Його Церкву, яка голосить Його ім’я, свідчить про Нього, береже і проповідує Його Слово, розділяє Його благодаті у Святих Тайнах. Христова Церква, керована Святим Духом, встоялась всупереч тисячолітнім переслідуванням, гоненням, наступам сил зла та ненависти; на Ній сповняється Обітниця Христова, що Його Церкву жодна ворожа сила не переможе. Бо Христос — володар царів земних (Од. 1, 5).
Дві тисячі літ дбайливо зберіганий скарб віри в Христа, депозит навчання Отців Церкви, кров мучеників та ісповідників, вияви незрозумілої любови й служіння праведників. У всьому тому просвічує святе обличчя, лагідна, але й велична постать Спасителя. Але чи не часто ми в наших щоденних клопотах, в гонитві чи за власною славою, чи за добробутом, вигодами, впливами, насолодою і своїми егоїстичними цілями — того обличчя нашого Бога не добачаємо? Ми знаємо про Христа і то, мабуть, не зовсім докладно, але чи знаємо Його? Чи знаємо його інтимно, особисто, близько? Чи відчуваємо Його любов, чи слухаємо й розуміємо Його? Чи дякуємо Йому повсякчасно за Його безмежне й невичерпне милосердя? Чи ведемо з Ним діялог? Кожного дня, кожної хвилини. Діялог не лише словом, молитвою, читанням Святого Письма, але й нашим наставленням, вчинками, посвятою, нашим щоденним життям. Найкращим діялогом з Христом є, як це висловлене в молитві священика перед читанням на Літургії Святої Євангелії, думати й виконувати все, що угодне Йому. Йому — нашому відвічному Богові! Відповіддю Всевишнього на таку нашу ініціятиву, на наші прохання, на нашу молитву є Христова благодать.
Ведучи діялог з Христом, пізнаватимемо його все краще й краще. Наближення до Христа, з’єднуючись з ним через Євангелію, молитву, Святі Тайни та щоденне добре життя, поможе нам вірити в Нього більше й глибше. Наша віра розвиватиметься лише тоді, якщо підемо за Христом будувати царство Боже. Якщо підемо за Ним не тільки в неділю, не тільки з нашою релігійною діяльністю, але з нашою буденністю, з нашими радостями й смутками, з нашими перемогами й поразками, з цілим нашим життям.
Якщо, одначе, наш діялог з Христом стане нещирим, уривчастим, неуважним, якщо наші зустрічі з ним стануть лише припадковими, якщо залишатимемо Христа, повертаючи до свого самоуподобання, наша віра малітиме й може цілковито завмерти.
Наше спасіння без віри в Христа — неможливе. Якої ж віри нам потрібно? Інтелектуально не важко погодитись на те, що Христос був, діяв, помер і навіть воскрес. Та ж і найбільше запеклі противники Христа не сумніваються в історичності Ісуса.
Важче, однак, повірити, що Христос помер за мене, за Вас, дорогий читачу, за те, щоб спасти людство. Якої всеобіймаючої любови потрібно для того! Любов такого забарвлення, подібних розмірів, такої натуги важко сприйнятлива для роздумування обмеженим розумом людини.
Нашу віру в Христа ясно визначує Символ Віри, що його навчає довгі століття Свята Церква. Символ Віри, який був і є вихідною катехизою для десятків сотень християнських поколінь, з глибоким усвідомленням того, що Ісус Христос — це Спаситель людства. Він — наш Спаситель. Його спасительну дію відчуваємо, тому мільйони людей припадають у покаянних молитвах до Його хреста на Голготі.
У людства в минулому й тепер завжди була й є якась невгасаєма жага, якесь незаспокоєне, хвилююче бажання пізнати Ісуса Христа. Для одних, щоб Йому поклонятись, щоб Його славити; для других, щоб Його зневажати, поборювати, переслідувати. Як виразно пригадуються при тому два розбійники, розп’яті на хрестах обабіч розп’ятого Месії. Обидва однаково близько до Спасителя. Але один глузує собі з Ісуса й лається. А другий — у покаянні просить у Господа милости. Ці два розбійницькі хрести — чи не трагічний відблиск долі людства, шарпаного злою гордістю та зцілюваного надією та вірою в милосердя Всевишнього.
В намаганнях ближче й докладніше приглянутись особі Христа багато авторів написало й пишуть безліч статтей та книг про Ісуса. У тисячах церков найкращі проповідники намагаються відповісти на питання: Хто Він, отой Христос?
Проповідники, філософи, теологи й учені формулюють свої відповіді. Відповіді різнородні, як і різнородні є тепер християнські й нехристиянські теології.
Шануючи науковців, мислителів та вчених, дивуючись їхньому вмінню знайти, читати, аналізувати, коментувати, розробляти документи та подавати свої висновки, все ж відчуваю неземську силу Воскреслого Христа. Чи не є це майже містерійним, що один вчений намагається спекуляціями свого інтелекту повалити, поломити хрест, заперечити історичність Ісуса Христа, чи хоч би, як це вони кажуть, здерти маску з божественности Христа, представити Його як «людяну людину», наголошуючи Його людську природу, висміяти християнство як застарілий пережиток, другий вчений і не менший науковець одночасно піднімає хрест, свідчить не менше науково про живучість Христа-Бога.
У деяких американських християн, що у них переважають ліберальні погляди, яким подобається насичений і підгодований матеріялізм і які по-свойому розуміють свободу людини, для них Христос — це досконала людина, соціяльний реформатор, це посланець Божий. Для багатьох спасіння — це зовсім не важна річ. Спасіння у них — це щось на зразок «інстант кофі». Вистачає швидко забажати, сказати зі зворушенням якусь релігійну репліку, заявити, що приймається Христа як свого особистого Спасителя, й спасення вже запевнене. Типовий американський духовий конвеєр. Одначе єднання з Христом — це процес духового росту та міцніння, який осягає людина звичайно повільно, часто при великій натузі та стараннях. Дивний тепер світ, при ґальопуючій інфляції, багато намагається теж здешевити самого Господа.
Сили набирає рух, щоб «відмітологізувати» Христа й Святе Писання. Навіть деякі католицькі теологи невідважно починають твердити, що Христос — це людина, в якій Бог себе втілює.
Як можна спостерегти, багато людей і досі намагаються заперечувати Христа, або приймати Його частково, сперечатись з Ним, дискутувати та мудрувати, бо ще й досі не перевелися фарисеї та книжники; йде багато суперечок й диспутів за і проти Христа, але, на щастя, у Святому Письмі не важко знайти заспокоюючу заохоту: «Хай не тривожиться серце Ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене» (Йо. 14,1) і «Я — світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме в темряві, а матиме світло життя» (Йо. 8,12).
Недаремно наш викладач христології на дияконському курсі УКУ в Римі, о. д-р І. Гриньох радив студентам курсу в шуканні відповіді на питання: хто такий Христос? — звертатись до Святого Письма. Там міститься відповідь — точна, зрозуміла, всеобіймаюча. В Євангелії Бог починає розмову з нами. Читаючи Євангелію, можемо обмінятись думками з Христом живим, з Христом вічним. Читання Євангелії і роздумування над прочитаним — це тихий, любий, приятельський діялог з Ісусом. Нам треба пересякнути Євангелією, бо Євангелія — це Слово Боже. Чи може хтось протиставитись Божому Слову?
Визначний французький письменник, філософ, чільний представник періоду Просвічення Ф. Вольтер у своєму листі до пруського короля Фрідріха Великого писав: «За сто років Біблія зникне з обігу. Її можна буде знайти в антикварних крамницях або десь в якомусь закутку, куди складають непридатні до вжитку речі. Це буде залишок і доказ примітивности минулих поколінь». Але як помилився у своїй просвіченості й самовпевненості Ф. Вольтер. Сьогодні — двісті років після його смерти — Біблія є найбільше поширеною книгою, в якій шукають опори дуже часто найвизначніші особистості нашого століття. Нині нараховують 1,422 переклади Біблії різними мовами й діялектами світу, достосованими до різних потреб і кіл читачів.
Ось тому кілька днів президент Америки в одному з своїх виступів цитував багатомовний уривок із II книги «Хронік»: «і коли мій народ, що зветься моїм ім’ям, упокориться, буде молитись та шукати обличчя мого й навернеться від своїх лихих доріг, то я почую з неба й прощу гріхи їхні й вигою їхню землю» (II Хр. 7,14).
Прочитуючи Святе Письмо, не важко є спостерегти й відчути, що Ісус з Назарету — це Месія, Христос, предвічний Син Бога живого; що він, як це сам каже: «Я і Отець — одно» (Йо. 10,30); Він — наш Відкупитель, наш Спаситель, Бог і людина в одній Особі, Агнець Божий, добрий Пастир, вічний Священик, істина, дорога, хліб життя, правдива виноградина; що Він — добрий і співчутливий, лагідний, покірний, смиренний; він — справедливий, могутній, Суддя всіх народів, Цар царів, що Він був, є — і буде. Христос — невичерпне джерело благодатей, Голова Церкви; Він, діючи Святим Духом, є серед нас, готовий кожному допомогти, кожного підтримати, хто лише Його закличе, хто славитиме в поклоні Його ім’я. У Христа всі Божі атрибути й одночасно всі людські шляхетні почування.
Приймаючи це все глибокою вірою, переживаючи Христову Євангелію, співстраждаючи з Христом, не важко бути переконаному, що немає нічого кращого, симпатичнішого, світлішого, солодкого, співчутливішого, більше розумного, героїчного й досконалого, як Особа Христа, що Його пам’ятаємо й любимо як нашого Брата, якого одночасно любимо, подивляємо й славимо та величаємо як нашого Господа!
Хто такий Христос? Відкриймо Євангелію від Матея, глава 28, стих 54. Коротка розповідь про те, що сотник і ті, що з ним стерегли Ісуса, глядячи на розп’яту на хресті Людину-Христа, промовили в страсі та зворушенні: «Це справді був Син Божий!»
