Урядовий орган філядельфійської архиєпархії «Шлях» в англомовному виданні від 24 вересня ц. р. помістив статтю п. н. «Екскомуніковано групу людей за напад на пароха». Ця стаття це вірна відбитка комунікату з тижневика «Нова Зоря» від дня 10 вересня цього року, органу єпископа Кир Ярослава Ґабра в Чікаґо. Там пишеться таке:
«Дня 28 серпня 1967 вечером група людей вдерлася до парафіяльної канцелярії, напала на пароха катедри о . шамб. П. Леськова, чинно зневажила його, витягнула на вулицю де знова побито його, і щойно скорий приїзд поліції навів порядок та спокій. За напад на пароха і провокацію є відповідальні неспокійні елементи, які протестують проти введення нового григоріанського календаря в богослужбах у катедрі. Біля 90 українців католиків в ЗДА святкують після нового календаря. Три роки тому катедра св. Николая в Чікаґо, щоби достосуватися до більшости українців католиків в ЗДА які святкують після нового календаря змінила святкування свят з старого юліянського на новий григоріанський календар. Група людей знана в Чікаґо як Комітет Оборони Обряду та Традицій в Українській Католицькі,. Церкві противиться зародженні єпископа що до зміни календаря, та є причиною сталих скандалів і неспокоїв серед вірних парафії. О. парох Леськів потерпів, окалічення лиця під час нападу. Тяжко є зрозуміти що такий дикий напад мав місце в будинку катедральних забудовань. Виглядає, що для таких людей нема нічого святого. Вони не є здібні шанувати ні Бога ні людину. Вони нарушили Божий закон і через неопанований напад наплюли також на закони демократії, не шануючи державних законів»…
Повища цитата познайомлє нас лише з односторонно із прикрими подіями в Чікаґо. Дехто з читачів напевно ознакомлений із другою стороною цих подій, чи то приватною дорогою, чи то із повідомлення в журналі «Мирянин», що виходить у Чікаґо. А більшість нашого громадянства, яка про події дізнається із союзової або католицької преси, не має доступу до жадних інших джерел інформації, не знає правди, або знає її лише частинно. Цього одначе не вистарчає для того, щоби мати правдивий образ про події і щоб мати можливість зайняти до них відповідне становище.
В англомовному ахидієцезальному органі «Шлях» вже віддавна пляново друкуються неґативні опінії про сучасну українську інтеліґенцію, головно про цю, що приїхала до ЗДА після Другої світової війни та зберегла релігійну та національну свідомість. Редактор свідомий того, що читач, для якого призначений англьомовний «Шлях», не знайде іншого джерела інформації для доповнення або провірення фактів з цієї саме церковної ділянки, та що він мусітиме задоволитись тою «правдою» яку йому підсунуть. З тим розрахунком і надруковано комунікат про екскомунікацію із спеціяльним насвітленням.
Поміщення цього матеріялу в «Шляху» є продовженням індоктринації одного роду священиків в наших єпархіях в ЗДА: тих, що читають й розуміють лише по англійському. Згідно з цим псевдонавченням новоприбулі інтеліґенти є причиною всього лиха в нашій Церкві. Не диво, що коли молоді священики, що може колись вагались чи повірити в те, що ці вірні є «Юди», «хруні чи в’єтконґи», по прочитанні комунікату про напад на пароха в Чікаґо, повірять в це навчання а це матиме дальші катастрофальні наслідки на життя й розвиток нашої Церкви в ЗДА.
Насамперед варто застановитись над тим, чи дійсно треба було поширювати такий комунікат, спеціяльно в англійській мові,в той час, коли та сама католицька преса промовчує багато важливіших оправ, що відносяться до цеї Церкви. Чи не було б більш по христіянськи промовчати і це? А коли вже інформувати священство й вірних про ці події, то інформувати їх об’єктивно і правдиво. Бо злочином є обвинувачувати лише невинних людей, що їх доведено до розпуки руйнуванням залишків їхньої Церкви, до якої вони прив’язані вірою і правдивими христіянськими почуттями. Треба було також звернути увагу на провідників церковних, що викликали усі ці події своєю негромадською і нехристіянською поведінкою, а саме: обвинувачування вірних Церкви в комунізмі і бандитизмі. Цим ці церковні чинники розбили єдність в Церкві, та зруйнували згоду в народі. Свої церковні пости вони ужили для придушування волі вірних.
Поспішне передрукування комунікату в «Шляху» не сумісне із пастирською засадою лагодити всякі неприємні конфлікти на базі христіянської любови, прощення і великодушности.
На жаль, це не лише сумний вияв жалюгідної нетерпимости малих людей на високих постах рядити та душпастирювати при помочі неправди, перекручувань, пімсти і відплати, поширювати ненависть і руїну, роздвоювати народ лише для заспокоєнння власних почуттів гордости. В дійсности в цій заяві апель йде до т.зв. «давно прибулих», й замериканізованих, він є звернений проти тих, що бажають до смерти залишитись при своїй незміненій батьківській вірі і традиції. Душпастирська праця, отже, користується сьогодні засадою «діли і пануй!»
Церковні події в катедральній парафії св. Миколая в Чікаґо це наш спільний біль, та сором перед Богом й чужинцями, це скандал перед дітьми нашими, це національна трагедія. Відмова духовної опіки, Богослужб, свячення пасок на вулиці, відмова христіянського похорону христіянинові, введення поліції до катедри – все це звучить неймовірно у двадцятому столітті, в часі екуменізму. Встановлення церковних календарних розпорядків без співдіяння вірних і знехтування волі більшости парафіян – це феодальне середньовіччя а не дух II Ватиканського Собору. Брак душпастирського вирозуміння братньої любови й відповідальности за душі вірних, політика відчужування наших людей від Церкви, що в ній панує безладдя, не дозволяють об’єктивній людині повірити в те, що причиною всіх скандалів. В Чікаґо є анархістична поведінка тих, що «наплювали на демократичні закони країни». Все це радше доказує, що вина є по стороні тих, що топчуть схвалені і підписані всіми Владиками постанови Українського Єпископату. Добрий Ієрарх, коли бачить незадоволення чи відрух спротиву серед мирян проти такого жорстокого зарядження, як насильна зміна календаря, повинен шукати кращих доріг до замирення, заспокоєння та полагодження конфлікту, що його цей Ієрарх сам створив, а не дразнити вразливих людей ще гострішими а навіть провокацією. Принайменше того треба було очікувати від відповідального Ієрарха.
Але розчаровані в свойому церковному проводі і ображені до глибин душ миряни зустрічають у своїх пастирів не зрозуміння, а погорду.
Дня 28 серпня ц.р. в день Успення Матері Божої, біля 500 вірних зібралося в катедрі щоби вислухати св. Літурґію. Наче для провокації священик відслужив св. Літурґію у чорних ризах. Численні жінки принесли зі власних городчиків квіти, щоб їх поблагословити згідно з нашим традиційним звичаєм. Одначе священик відмовився це зробити. Тоді огірчені жінки звернулись до катедральної парафіяльної канцелярії, пароха о. шамб. Леськова, але й він відмовивсь благословити квіти. При тому вив’язалась дискусія. О. парох Леськів назвав жінок бунтівниками, безбожниками, комуністами й став випихати їх руками із канцелярії. Тяжко повірити, що о. Леськів, шамбелян Католицької Церкви, не знайшов іншої методи для полагодження цього прохання вірних, і що рукопашні пересправи із жінками, до яких на вулиці вмішались теж чоловіки, були одиноким засобом, що залишивсь йому – мужчині і джентельменові до диспозиції. Ні! отцеві Леськовому забракло в цей критичний час здорового розсудку, бо ображених і спровокованих людей не можна зустрічати роздратованістю й штовханням. Треба було ситуацію ратувати в інший спосіб!
А коли дійшло до скандалу і у метушні, де о. шамбелян не був стороннім глядачем але активним учасником – його потурбовано, то у звітуванні про це церковна влада повинна була застановитись над тим, зважити усі аспекти прикрої ситуації, і поступити так, щоб це поступовання мало позитивний вплив, а не додаткове роздратування серед мирян. Екскомунікація – це доказ імпотенції церковного проводу, і це політика дальшого роздвоювання громади й поглиблення руїни.
Це саме стосується й філядельфійської церковної влади, і редакцію «Шляху», де цю прикру подію з’ясували народові не лише ложно, але також односторонно в цілі продовжування дальших роздорів серед громади, і для дальшого поділу й переслідування з чого наші англомовні священики напевно скористають.
На терені філядельфійської єпархії вже довгі роки практикується двоподіл як серед священиків, так і серед вірних. На жаль, частина священиків, виховувана чужими людьми без пошани до української традиції і культури, а також частина суспільства вже вихована такими священиками не виявляє заінтерисування українською мовою, культурою, літературою й українським надбанням взагалі. Що раз меншає старших священиків – патріотів і вірних, за рахунок яких церковне й суспільне життя розрослось. На їх місце приходять ті, які є байдужі до українства, не мають відваги обороняти себе а до того і долучилася нехитра калькуляція деяких політичних груп нашої громади. Все це сприяє ерозії національних вартостей в нашій Церкві. Відповідальність за цей жалюгідний двоподіл, що зростає серед мирян в ЗДА через поступовання і церковну політику спадає на тих Ієрархів та священство, які в своїй душпастирській праці серед загалу прийняли засаду: «Діли і пануй»!
